Домінія Підлісна жила і 33 роки працювала на педагогічній ниві за цим принципом

20 березня 2015 року був особливий день для Домінії Федорівни Підлісної. На 80-річчя, як і на попередні ювілеї, до її помешкання у селі Ступки Тернопільського району прийшли випускники, колишні учні Жовтневої школи всіх випусків, де вона була класним керівником. Щаслива вчителька обіймала своїх дорослих школяриків і дякувала долі за велику нагороду – любов своїх вихованців, яка не минула з роками.

Домінія Федорівна жила і 33 роки працювала на педагогічній ниві за цим принципом. Людина особливої доброти, делікатності, особливо глибокого розуміння дитячої психології й особистості кожної дитини. «Бувало, строго аналізувала нашу успішність і поведінку, але ми завжди були впевнені, що батькам класний керівник нічого поганого про нас не скаже. Вона знала всі наші дитячі таємниці», – каже випускниця Жовтневої школи 1985 року випуску, вчителька цієї школи Надія Думанська.

Син учительки Юрій Підлісний розповідає про життєвий і трудовий шлях своєї матері з неприхованим хвилюванням. У 1957 році Домінія Підлісна закінчила фізико-математичний факультет Чернівецького держуніверситету. Проста сільська дівчина цим дуже гордилася. Навіть на фото, зробленому тоді ж, одразу після весілля з чоловіком Мироном, – вона у піджаку з університетським значком. Працювала спочатку в Настасові, а після народження сина Володі у 1959-му перейшла в Жовтневу школу, де до виходу на пенсію працювала вчителем фізики й математики та завучем.

«Школа була сенсом маминого життя», – розповідає син Юрій.

«Домінія Федорівна ніколи не ділила учнів на добрих і поганих, однаково з повагою ставилася до кожного, – продовжує спогади випускниця Жовтневої школи 1975 року, агроном обласної фітосанітарної лабораторії Марія Чубко. – На її уроках навіть найбільші бешкетники не порушували дисципліни».

До дитячих сердець Домінія Підлісна мала «чарівний ключик». На світ завжди дивилася з усмішкою, хоча життя готувало їй чимало випробувань. У 1960 році помер син Богдан. У 2006-му не стало старшого сина Володі, який після одруження жив із сім’єю у Придністров’ї. Головною опорою залишалися чоловік Мирон, син Юрій, онуки Марта й Роман та її дорослі випускники-школярики, які не залишали Домінію Федорівну й Мирона Пилиповича з горем наодинці.

«Домінія Федорівна й моя мама Ганна Юліанівна Бугір разом навчалися на фізматі Чернівецького університету, – розповідає колишня учениця, медсестра Ступківської АЗПСМ Надія Бугір. – Моє ставлення до Домінії Федорівни завжди було особливим. Ми, випускники, з’їжджалися до її дому, як велика рідня. На 80-річчя спільними зусиллями з внучкою Домінії Федорівни Мартою готували святковий стіл, бо нашій учительці для цього вже не вистачало сил».

Батьки Юрія Підлісного прожили в шлюбі 60 років, а ювілей мав бути місяць тому. Навесні Домінія Федорівна раптово занедужала, перенесла операцію. Мирон Пилипович найбільше боявся залишитися сам. Літнього дня ще ходив по господарству, доглядав дружину, а надвечір тихо помер. Через 12 днів не стало й Домінії Федорівни. Їх світлій пам’яті і присвячена ця публікація.

Ганна МАКУХ для газети “Сільський господар плюс”