Міська влада перетворює Тернопіль у місто польських пам’яток та культури!?

2 лютого Тернопільська міська рада ухвалила рішення про використання червоно-чорного прапора в Тернополі як відповідь на прийняття сеймом Польщі так званого «антибандерівського закону».

Рішення тернопільських депутатів, звичайно, добре, але явно запізніле. Воно не йде у жодне порівняння із дійсно «по-бандерівськи» ухваленим рішенням Тернопільської міської ради I-го демократичного скликання від 29 березня 1990 року, яка прийняла постанову «Про національну символіку». Це було справжньою революцією, хоча тодішні депутати міськради не називали себе ані бандерівцями, ані націоналістами.

Червоно-чорні кольори використовувались як символ жалоби

На початку XX століття червоно-чорні кольори були символом жалоби за загиблими у боротьбі. Згодом їх стали використовувати революційні рухи – і національно-визвольні, і лівацького й анархічного спрямувань. Вони набули поширення у світі як символ боротьби проти гніту – національного чи соціального. Червоно-чорний прапор був символом «Руху 26 липня», заснованого кубинцем Фіделем Кастро 1955 року. Під цим прапором організація «МПЛА» (Народний фронт визволення Анголи) за допомоги СРСР вела боротьбу проти португальських колонізаторів. Зараз червоно-чорний прапор – це державний прапор незалежної Анголи. Використовували червоно-чорні кольори і ряд радикальних організацій у Латинській Америці, зокрема Фронт національного визволення імені Фарабундо Марті в Сальвадорі.

В Україні червоно-чорні прапори з’явились у міжвоєнний період. Польська окупаційна влада забороняла використовувати українцям не тільки національний синьо-жовтий прапор, а й навіть ці барви в поєднанні. Відтак молодіжне середовище почало застосовувати червоно-чорні кольори, зокрема у «Пласті», де курені «Червона калина», «Лісові чорти» мали саме такі барви.

Політизація червоно-чорного відбулася, коли стався розкол в ОУН. Бандерівська ОУН (р)-революційна на II-му Великому зборі в квітні 1941 року в Кракові прийняла резолюцію, в якій зазначено: «ОУН уживає свого організаційного прапора чорної і червоної краски». До цього часу прапором ОУН було блакитне полотнище із золотим тризубом з двосічним мечем у центрі. У 1932 році провід ОУН затвердив символіку ОУН. Зазначу, що цей прапор залишився символом ОУН (м)-мельниківської. Після відновлення діяльності та легалізації Організації українських націоналістів у незалежній Україні цей прапор ОУН 24 вересня 1993 року зареєстрований Міністерством юстиції України.

Масового ж використання червоно-чорних прапорів ані в ОУН, ані в УПА не було. Водночас зображення червоно-чорних прапорів у цей період трапляється у графічних агітаційних матеріалах, які випускало бандерівське підпілля.

Поширення такий прапор набув на початку 90-х років минулого століття. Тоді ряд праворадикальних сил взяли поєднання червоно-чорних кольорів своїми символами. Та багато тих правих були далекими від націоналізму, і їхня діяльність була спрямована не завжди на користь Україні.

Автори полонізують історію Тернополя

Рішення Тернопільської міськради – це не відповідь полякам, бо червоно-чорний прапор широко використовували в Україні з 90-х років. Необхідно було ухвалювати рішення, які б реально вплинули на поляків. Сім польських міст є побратимами Тернополя. І яка користь із цього тернополянам? Чиновники міської ради просто мають куди їхати у відрядження та на відпочинок за наші з вами (бюджетні) гроші. Користь від побратимства поляків веде до польської культурної експансії в Тернопіль. Це поки що… Виглядає, що за рахунок бюджету здійснюється «полонофільський проект» – друкуються книги про історію Тернополя, в яких автори проявляють певну тенденційність та полонізують історію нашого міста. Встановлюються пам’ятники, що не відповідають історичній правді. Маю на увазі польський орел на пам’ятнику Славкові Луцишину. На кінотеатрі на вулиці Франка встановлено пам’ятну дошку польському кінорежисеру Єжи Гоффману, який у фільмі «Вогнем і мечем» у надзвичайно похмурих тонах показує Запорізьку Січ. У фільмі – це лігво розбійників, а козаки – анархічна маса. Богдан Ступка, який зіграв Б. Хмельницького, визнав, що фільм Є. Гоффмана – перемога Польщі. Інший приклад – відновлені написи польською мовою на вулиці Валовій тощо.

Тернопільські науковці дотримуються версії, що Тернопіль заснований на вільних землях і заснував його польський воєначальник Ян Амор Тарновський, але не досліджується його руське (тобто українське) походження. Не беруться до уваги археологічні матеріали та ряд документів, які не вписуються у схему заснування міста поляками в чистому полі. Процитуємо фрагмент зі статті львівського вченого Тараса Возьняка «Єврейський Тернопіль»: «Вважається, що Тернопіль як місто заснував краківський коронний гетьман Ян Тарновський. 1540 року король Зигмунд I Старий подарував йому це місто та Теребовлянський повіт для того, щоб у вже існуючому поселенні він збудував фортецю». Та й минулорічні розкопки археологів у Тернополі розбивають версію про польський слід у заснуванні Тернополя…

Сьогодні – ідеологія, завтра – претензії на територію

Свідомо чи ні, нинішня міська влада перетворює Тернопіль у місто польських пам’яток, польської культури. Нібито це робиться з метою залучення польських туристів. Але палиця має два кінці. Це може в майбутньому сприяти реституції. Тобто повернення полякам майна. Є вже такі судові справи у Львові і Луцьку. Від поляків тепер можна всього чекати.

Напевно, не з доброго побратимства один із трьох кораблів, які будуються для польського торгового флоту в Китаї, названо «Тернопіль». Що це польська експансія, свідчать назви інших кораблів – «Львів» та «Вільно».

А в Тернополі чомусь 6-й мікрорайон (колись називався «Надзбручанський»)  став «Варшавським». А чому б не назвати його українською етнографічною назвою, наприклад мікрорайон «Надсяння» чи «Лемківщина»? Цим би ми підкреслили, що пам’ятаємо свою історію, не забуваємо про свої історичні землі. І це не українська експансія, бо ми живемо, як любить підкреслювати керівник ВО «Свобода» Олег Тягнибок, на своїй, Богом даній нам землі, а поляки в XIV ст. загарбали наші землі. Тому сприяти відродженню культури колишнього окупанта на нашій землі не варто.

Прийнятий у Польщі закон носить ідеологічний характер, але в майбутньому може лягти в основу територіальних претензій.

Рішення Тернопільської міської ради про червоно-чорний прапор також має ідеологічний характер, але цього замало. На мою думку, необхідно було переглянути побратимство із 7-ма містами Польщі, бо це нерівний рівень – серед побратимів немає жодного воєводського центру, за винятком Любліна, але це місто – не побратим Тернополя, з ним діє лише договір про співпрацю. Треба в побратимах залишити міста, що знаходяться на етнічних українських землях, як от Тарнув, а з тими містами, що розміщені на колишніх німецьких землях (Ельблонг, Хожув, Ніса тощо), припинити побратимство. Тим самим дамо зрозуміти полякам, що в нас можуть бути і свої претензії, адже нинішня Польща виросла не тільки на польській землі, а й на українській і німецькій.

Також необхідно звернутися до Верховної Ради України, щоби ухвалила закони, які б гарантували права українських заробітчан у Польщі (їх там нині, за скромними підрахунками, близько 1,5 мільйона). Якщо влада в Україні, в тому числі і на Тернопільщині, не може створити робочі місця вдома, то нехай піклується про наших заробітчан, а не кидає їх напризволяще.

Нарешті заборонити польським консульствам видавати громадянам України «картки поляка». Пригадаймо, як починалася російська експансія в Криму і Донбасі. Підписаний Президентом Польщі в лютому ц.р. скандальний закон про Інститут національної пам’яті (так званий «антибандерівський») є пробним каменем. Тому відповідь на нього має бути адекватною, а не тільки про використання прапора. От тоді була би відповідь Польщі по-бандерівськи, панове депутати.

Ми себе тішимо, що поляки – наші союзники, однак вони є ними тільки тоді, коли це їм вигідно, а в цілому в них є свої шовіністичні плани щодо України. Здається, що Польща хоче стати нашим новим «старшим братом». На підтвердження цієї думки процитуємо польського журналіста Павела Боболовича, який нещодавно заявив, що за 27 років польсько-українських відносин не вдалося їх нормалізувати і поляки більш упереджено ставляться до українців, ніж українці до поляків.

Не може в центрі бандерівського міста стояти пам’ятник українофобу

І насамкінець про пам’ятник Пушкіну в Тернополі. Доки в центрі Файного міста височітиме цей пам’ятник? Не може стояти в центрі міста бандерівського краю, де при владі нібито бандерівці, пам’ятник предтечі ідеології «руского міра»! Пора міській раді діяти по-бандерівськи, чи вона бандерівська тільки на словах, а на ділі виходить, що це несправжні бандерівці.

Існують, на мій погляд, два варіанти вирішення цього питання. Перший – перенести пам’ятник Пушкіну на вулицю його імені в Тернополі, другий – передати пам’ятник за межі України, любителям «руской словесності». А в центрі Тернополя створити Алею пам’яті Героїв, які віддали своє життя за свободу і незалежність України (згідно з указом Президента України від 26.08.2015 року «Про заходи щодо створення Меморіалу українським героям») і перенести сюди пам’ятник Героям Небесної сотні, щоби він не стояв непомітним і приниженим на фоні навколишніх будов. Якщо цього не зробимо, то доведеться міським можновладцям на державні свята України уквітчати пам’ятник  українофобу О. С. Пушкіну бандерівськими червоно-чорними прапорами.

На закінчення процитую уривок із вірша Ярослава Павуляка, котрий у 1969 році без дозволу радянської влади у селі Настасів  встановив пам’ятник Тарасові Шевченку.

«Величаво і так незворушно,

Задивляючись в неба блакить,

Височить у Тернополі Пушкін.

За театром Шевченко сидить».

P.S.: Маємо свіжий привід, щоби міська рада Тернополя знову відповіла полякам. Прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький зачислив українського гетьмана Богдана Хмельницького у число тих, хто чинив найбільші злочини проти єврейського народу, і порівняв нашого гетьмана з Гітлером. Про це він заявив під час лекції в місті Холм, присвяченій польсько-єврейським стосункам упродовж століть.

Павло Сливка, історик, голова комісії з питань культури та національного відродження Тернопільської міської ради I–го демократичного скликання

Джерело: Тижневик “Номер один”