Щоб вижити, вибрав шлях зради. Протокол допиту Ярослава Комара (частина сьома)

Протокол допиту Ярослава Васильовича Комара

 Р. 31 Справа ч.: 131/48

 Комар Ярослав. Боєць спецгрупи Тернопільського УМГБ. Кличка  «Роман». Почато 9.12.48 р. Закінчено. 19.12.48 року. 

ПРОТОКОЛ

«Тарас з Воробцем сиділи в криївці в Шпунара, а ми з Ігором, вбільшості, по стрихах в с. Чернихівці, майже в кожній хаті, або в лісі. В другій половині 1947 р. ми з Ігором, а часом з Воробцем та Тарасом квартирували в Ковальському лісі коло с. Чернихівці. До села підходили кожного вечера ровом, що йде від Ковальського лісу через поле до села. Деколи заходили до моєї тітки Лемешки Анни. В м. серпні 1947 р. в с. Старий Збараж, в господаря Шпунара Славути, війська МВД вбили Тріску та Довбуша. В бою згинув також господар Шпунар, а його син втік, однак де він перебуває, не знаю. Осінню 1947 р., як вже впав сніг, ми розділились по трьох. Зенко, Ігор і я квартирували в криївці на присілку Верняки, а Тарас, Воробець і Сулима в Шпунара в с. Чернихівці. 

 Зиму 1947/48 р. в тих криївках ми перебули. Деколи стрічалися з Тарасом, Сулимою та Воробцем, а також Берестом. З Берестом стрічалися в його криївці в м. Збараж в гр. Чорного, а Сулима, Тарас і Воробець приходили до нашої криївки, або ми йшли до їхньої. Берест в м. Збаражі сидів з своєю нареченою Мотилівською Ольгою. Якщо його не було в Збаражі, то з ним контактувались через його сестру в с. Чернихівці Юрчук Теодору. Вона знала про його другі криївки й викликала на стрічу до нас. На тих стрічах ми про ніякі організаційні справи не говорили, а тільки про приватні. Щойно в м. березні 1948 р. до нашої криївки в присілку Верняки прийшли Тарас, Сулима і Воробець. Воробець говорив, що вже сконтактувався з районом. Сказав нам, щоб дня 17.3.1948 р. ми прий шли до них і разом підемо на стрічу. Дня 17.3.1948 р. нас 6ох – Тарас, Воробець, Сулима, Зенко, Ігор і я – пішли на стрічу під Вільшину між сс. Охрімівці – Заруддя. Там прийшов районовий провідник Мирон з бойовиком Соловієм. Мирон питав нас всіх як нам жилося, чи всі здорові і т.п., а відтак говорив щось на боці з кущевим Тарасом. По стрічі ми вернули на свої місця. При розході Тарас сказав нам вийти на стрічу дня 30.3.1948 р. на місток під м. Збараж. На цю стрічу знова зійшлися всі. На ній Тарас дістав доручення від Комара забезпечитись криївками. Нових криївок, одначе, ми не копали, бо ті, в яких сиділи, не були ще розконспіровані. Комар вже тоді був районовим провідником Збаражчини, а Мирона кудись стягнули (про характеристику та опис Комара чомусь не розпитували мене). На цій же стрічі був також районовий СБ Збаразького рну Морозенко (за нім. окупації був при українській поліції в с. Чернихівці, прізвища його не знаю) з бойовиками Орлом та Богданом (прізвищ їх та звідкіля походять, не знаю). Морозенко говорив про щось з Воробцем. Тарас дістав також доручення провести грошеву збірку й вислати до району принайменше 10 тисяч карбованців та в якомусь клубі чи сільраді забрати радіо для району. Зі стрічі ми повернули на свої місця квартирування. Розходячись, умовились про стрічу, що відбулась за тиждень на краю лісу Стоси. З тієї стрічі всі ми ходили до с. Оприлівці й там в сільраді забрали радіо та телефон. Сільрада поміщалась в хаті одного господаря, але його тоді вдома не було. Вартівника, що був у сільраді, ми нагнали додому. Радіо й телефон я забрав до криївки на присілку Верняки. Там зі мною залишились Зенко та Ігор, а Тарас, Сулима і Воробець пішли в с. Чернихівці до криївки в Шпунара. 

 В другій половині м. квітня 1948 р. ми збирали гроші. В час збірки були поділені на три групи: Зенко й Сулима збирали гроші в сс. Чумалі, Оприлівці, Зарубинці та Івашківці, Тарас і Воробець в сс. Залужа й Старий Збараж, а ми з Ігором в селі Чернихівці та присілку Верняки. В с. Охрімівці грошей не збирав ніхто. При збиранні грошей заходили майже до кожної хати, давали бефони й на означений день казали приготовити означену на бефоні кількість грошей. В означений день приходили й забирали гроші.

 Дня 17.4.1948 р. ми всі 6ть вийшли на стрічу на місток під м. Збараж. На стрічу знова прийшов Мирон, бо Комар вже не був районовим провідником, бо його кудись перенесли. На цій стрічі Тарас передав Миронові радіо та 10 тисяч карбованців. Тарасові Мирон знова дав бефони на 4 тисячі крб. Тоді ж Мирон забрав з собою Воробця, а Тарас, Сулима, Зенко, Ігор і я повернули до с. Чернихівці та заквартирували в лісі Годлівщина. Від того часу постійно квар тирували в лісі наверха, а часом десь в селі на стриху. Сталих квартир не мали. Заходили до будьякого господаря, наказували йому, щоб нікому не говорив і в нього заквартировували. Робота в кущі була поставлена вже краще. Стрічі відбувались періодично – два рази в місяць (17го і 18го, 30го і 31го), на старих пунктах. На кожній стрічі договорювались про пункт другої стрічі. Це залежало від того, куди вигідніше було пройти районовому про відникові та його людям. В кожному селі ми понав’язували інформаторів, які кожного місяця подавали інформації про події в селах. Кущевий кожного місяця писав звіти. Інформатори збирали відомості за вказівками кущевого про: засідки в селі, до кого заходять большевики, кого покликають до району, кого арештують, хто приїздить з району, кого засуджують, вивозять і т.п. Ті самі інформатори збирали також відомості для СБ про сексотів. Як був ще Воробець, то забирав від них ці інформації, а, як він відійшов, забирав Тарас. 

В м. травні 1948 р. нас 5ох пішло на стрічу до Мирона. Стріча ця відбулась на містку під м. Збараж. Мирон давав Тарасові якісь вказівки, але які, не знаю, бо Тарас про те не оповідав. Зі стрічі Мирон [забрав] з собою Ігоря, а нас чотирьох вернули назад до с. Чернихівці. Від того часу ходили всі чотири разом і квартирували наверха в Івашківському та Чернихівських лісах. Ночами ходили по селах і збирали гроші та харчі для себе. Збіжжя ще тоді не збирали[,] був передновок. З Тарасом, Сулимою і Зенком я заходив до сс. Охрімівці, Івашківці, Верняки, а деколи до Зарубинець і Залужа. До Оприловець і Чумаль ходили тільки Сулима з Зенком.  В м. серпні 1948 р. з району прийшло трьох бойовиків Морозенка – Воробець, Орел і Богдан. Вони разом з кущевим Тарасом перевели акцію в с. Чернихівці на агентів Гураля Василя та Дроз довського Омеляна. Тих людей постріляли з доручення райрефа СБ Морозенка. Зенко, Сулима і я на цій акції не були присутні, бо збирали гроші. На другий ден[ь] після тієї акції ми всі 7ох – Тарас, Сулима, Зенко, я, Воробець, Орел і Богдан (ур. 1926 р., звідки походить, не знаю, бойовик при райрефовi СБ; середнього росту, грубий, брунет, зачіска догори, обличчя округле біле, очі сиві, носить ППШ і наган) пішли на стрічу під Вільшину між сс. Охрімівці – Заруддя. На цю стрічу прийшов Мирон і дав завдання Тарасові спалити колгосп в с. Зарубинці. Зі стрічі Воробець, Орел і Богдан відійшли з Мироном, а нас чотирьох повернули до Івашківського лісу недалеко с. Зарубинці. Переквартирували через день, а вечером пішли до с. Зарубинці палити колгосп. Подорозі найшли на засідку, де згинув Тарас, а ми з Сулимою та Зенком втекли до Чернихівського лісу. До кінця місяця серпня збирали ми гроші в сс. Чернихівці та Охрімівці.

 Дня 17.8.1948 р. ми пішли на стрічу під Вільшину. На стрічу приходив Мирон (середнього росту, грубий, зовсім острижене волосся, обличчя овальне – [біл]e, сиві очі, ніс трохи пиркатий, літ около 30, відважний, носить ППШ) з бойовиком Соловієм (ур. 1926 р. в с. Луб’янки Вищі, Збаразького рну, прізвища не знаю; низького росту, твердий, бльондин, обличчя округле – біле, сиві очі, ніс пиркатий, ходить з МП і наганом) та бойовики від райрефа СБ Морозенка (Морозенко – прізвища, імені, звідки походить не знаю; середнього росту, стрункий, брунет, зачіска набік, ніс тонкий – рівний, літ около 20, відважний, носить автомат ППШ, пістоль ТТ і сімку “Вальтер”) – Орел (прізвища, імені й звідки походить не знаю; високий, стрункий, брунет, обличчя округле – смагляве, ур. 1926 р., ходить з СВТ та наганом) і Горобець  (прізвища не знаю, ім’я його Павло, ур. 1922 р. в с. Луб’янки Нижчі, ходить з СВТ і пістолею ТТ – (про зовнішній опис його мене не питали). На цій стрічі Мирон кущевим провідником призначив Сулиму. Сулимі дав завдання у всіх селах куща нав’язати нових інформаторів та передав бефони на 4 тисячі крб. Зі стрічі ми всі три повернули до с. Чернихівці. По тій стрічі ми збирали гроші в сс. Старий Збараж, Верняки, Чернихівці, Охрімівці та Івашківці. В сс. Залужа, Оприлівці, Чумалі і Зарубинці цим разом грошей не збирали. При кінці місяця серпня до нашого куща безпосередньо з району прийшов Воробець з Орлом. Вони мали завдання перевести акцію на бувшого секретаря Чернихівської сільради Волошина, за те, що він співпрацював з МГБ. В тій акції брали також участь ми – Сулима, Зенко і я. Як ми зайшли на його господарство, він вже спав. Тоді ми покликали секретарку сільради Лопушинську Марію, що мешкає в сусідстві, і сказали її, щоб вона збудила Волошина й говорила йому, щоб вийшов, бо вона має йому щось сказати. Вона його викликала на двір, ми зловили його, пішли з ним до хати, і Лопушинській сказали йти додому. Жінці Волошина сказали вийти з хати, а його Воробець застрілив. Ще тої самої ночі Воробець і Орел відійшли, а ми з Сулимою та Зенком пішли до Івашківського лісу й там квартирували около тижня. Кожної ночі ходи[л]и по селах і збирали гроші.

 Дня 6.9.1948 р., тому, що нам потрібно було перебратися в білля, зайшли до с. Івашківці й заквартирували в гр. Бай Йосифа. Того дня зловили мене бійці. Зізнання про другі кущі: Кущевим другого куща Збаразького рну є Ростислав (прізвища та імені не зн[а]ю, походить з с. Луб’янки Вищі, Збаразького рну; середнього росту, грубий, бльондин, обличчя округле – біле, літ около 2425, носить автомат ППШ і револьвер). В тому кущі є 5ть бойовиків і три дівчини, які ходять разом з н[и]ми. Одним з бойовиків є молодший брат Воробця, але я його не бачив. Про роботу цього куща та про псевда бойовиків не знаю нічого. До куща Ростислава, між іншими, належать села: Чорний Ліс, Розношинці, Красносільці й Капустинці. Кущевим Луб’янецького куща є Переможець (прізвища та імені не знаю, походить з с. Луб’янки Вищі; високого росту, грубий, шатин, літ около 32, носить ППШ та револьвер). До того куща належать села: Луб’янки Вищі, Луб’янки Нижчі, Грицівці й Кретівці. Більше сіл, які належать до того куща, не знаю. В кущі тому знаю бойовика Кармелюка (прізвища та імені не знаю, ур. 1922 р. в с. Луб’янки Вищі; високий, грубий, бльондин, обличчя округле – біле, носить руський карабінок і револьвер). Про той кущ не знаю більше нічого. В Кійданецькому кущі кущевого немає. Роботу кущевого виконує районовий провідник Мирон з своїм бойовиком. Скоріше кущовим був там Крук та його бойовики Хмара та Ясень. Крук походив з с. Луб’янки Вищі, ур. 1924 р. Вони всі три згинули 1947 р. в с. Романове Село, Збаразького рну, ще з якимось трьома бойовиками. Кущевим Стегніківського куща, Великобірківського рну, є Яр (походить з с. Стегніківці, ур. 1925 р., середнього росту, сильної будови, шатин). До того куща належать села: Стегніківці, Лозова,  Курники і Шляхтинці (зараз Гніздечне). Бойовиком в тому кущі є Сокіл (прізвища, імені та звідки походить не знаю; середнього росту, сильної будови, літ около 25, носить німецького кріса “Мавзер”а та пістоль “Парабелю”. Районовим провідником Великобірківського рну є Роман. Опису його подати не можу. Про Стегніківський кущ знаю з оповідань других бойовиків, бо Яр і Сокіл часто заходили до с. Івашківці. Зізнання про село Чернихівці. Кромі тих людей, що всипав я на попередніх зізнаннях, Захаров цікавився ще такими людьми в с. Чернихівці й про них я зізнавав: В Лемешки Луки, що мешкає в частині села т.зв. Кривуля, ми з Ігором квартирували чотири рази. Криївки в нього немає, ми квартирували на стриху. Грошей та збіжжя в нього не брали тому, що він бідний і має багато дітей. До Бойко Марії заходили, але нечасто. В неї квартирували кілька разів ще 1945 р. Квартирував Ігор, Сулима, Зенко, Тріска і я. Від 1945 р. в неї ніхто не квартирував, а лише часом ми заходили до неї на вечерю. В Дудак Степана ніхто з куща не квартирував ані одного разу, тому що він був головою сільради й дуже боявся. До його дому ми заходили на вечерю або за якимось потребами. 1945 р. підпільники забрали в нього одну безрогу, без його відома, в 1947 р. він дав під пільникам 100 кг жита, а 1948 р. 200 крб. До Голуба Дмитра ніхто з підпільників ніколи не заходив тому, що 1944 р. підпільники покарали його жінку за неконспіративну поведінку. До Цебринського Данила Івановича ми заходили всі. 1947 р. він дав для підпільників 100 кг жита, 1948 р. 200 крб. і дістав 10 буків за те, що на час їх не дав. Дочка його Євгенія з підпільниками не співпрацювала, але ціла родина до підпілля відносились добре. До Руднік Олени ніхто з підпільників не заходив і не квартирував тому, що в неї квартирує директор млина й він має зброю. Вона підпільникам не допомагала нічим. (З яких причин питали про неї, не можу сказати). До Маркович Володимира, після його зголошення, ніхто з підпільників не заходив, бо підозрівали, що він агент. Я був у нього зараз по зголошенні два або три рази й забрав автомат ППШ та німецький автомат МП. До Гураль Івана Лук’яновича ми заходили около 7 разів і два рази квартирували. До нього заходили на вечерю. Більше не квартирували тому, що він мешкає під лісом, а в лісі краще квартирувати. 1947 р. він дав підпільникам около 40 кг м’яса.»

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ  ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ