Росла сиротою і, щоб прожити, стала співпрацювати з МДБ, – Марія Вівсяна. Протокол допиту

Протокол допиту Марії Семенівної Вівсяної

Р – 31 Справа ч.: …5/48 Вівсяна Марія Степанівна  С/о РО МГБ – Ліпа. Бірки Великі, дня 16.3.1948 р.

П р о т о к о л  д о п и т у.

«Вівсяна Марія Семенівна, нар. в місяці вересні 1926 р. в с. Чернелеві Руському, Великобірківського р-ну, Тернопільської області, українка, освіта – 3 кл. народної школи, робітниця, незаміжня. Секретар первинної комсомольської організації від січня 1948 р. С/о РО МГБ по пс. Ліпа від місяця липня 1945 р.

Вже в другому році життя залишилась я без родичів; мати померла, а батько виїхав на заробітки до Франції. Вдома залишився також брат Володимир, нар.1922 р. Ми з братом жили при бабці Шаган Марті. Відтак брата взяв до себе наш родич з с. Смиковець, Великобірківського р-ну, а я дальше залишилась при бабці. В 7-му році життя пішла вчитися до школи. В 1936 р. закінчила 3 кл. народної школи. В тому ж році перейшла жити до тітечної сестри Шелепки Анни з с. Жуково, Великобірківського р-ну, бавила її діти. В неї була два роки й вернулась знова до бабці. З приходом більшовиків в 1939 р. ми з бабцею одержали корову й 0,57 г. поміщицької землі. Це дали нам більшовики. В 1940 р. бабця померла, а я перейшла жити до свойого вуйка Машталір Леона Івановича (поляк). Разом з його родиною ходила до роботи в радгосп, там молотили збіжжя, копали буряки і т.п.

В час німецької окупації дальше жила при вуйкові. Як тількиприйшли німці, поле й корову, що одержала від більшовиків, від мене забрали. Мене хотіли забрати на роботу до Німеччини, але я не поїхала й записалась до роботи на фільварку. На роботу ходила постійно. При відступі ЧА в 1941 р. в моєї сусідки Хабзи Анни залишився якийсь червоноармієць. Він скоріше в селі не був. Називався Білянський Олекса (або Білецький Олекса), походив з СУЗ, говорив чистою українською мовою, низького росту, грубий, брунет, зачіска догори, очі сині, ніс малий – рівний, обличчя округле. Він дуже часто приходив до нас, до вуйка. Оба з вуйком грали в шахи, карти і забавлялися. Часто говорив зі мною. Обіцяв, що буде на мені женитися і використовував мене як жінку. До вуйка часто висловлювався, що німці тут не будуть, а більшовики повернуть назад. Він дуже часто ходив до села Охримівець, Збаразького р-ну. Там були також червоноармійці, що залишились при відступі ЧА. Працювали на господарствах. Ще в 1942 р. (дня і місяця не пригадую собі) прийшов до мене Олекса. Він сказав, щоб діставати для нього газети, що в той час редагувалися. Говорив, що йому ці газети є потрібні, бо він подає їх дальше. Того самого дня сказав мені, що він залишився тут як розвідчик в німецькому тилу. Називав себе “шпіон-розвєдчик”. Що означає слово “шпіон”, я до сьогодні не знаю. “Нас – говорив Олекса, – залишилось тут більше, що ведемо розвідку в німецькому тилу. Мої товариші в с. Охримівцях є також розвідники. Ми подаємо розвідку в наш штаб. Червона Армія прийде знова сюди і ти нераз, може, будеш нам допомагати. Як прийдуть наші, ми обоє поберемось і будемо щасливі. Тепер ти нікому не говори про те, що я тобі сказав.”

Це все, що він говорив, я не дуже розуміла, але знала, що про те нікому не смію говорити, бо це було б зле для нього, а тимсамим він залишив би мене. До Олекси часто заходив Франко (червоноармієць, що залишився при відступі ЧА в 1941 р.). Він перебував в селі Жуково, Великобірківського р-ну. З ним Олекса часто про щось говорив і він забирав від Олекси газети. Франко зараз дальше перебуває в с. Жуково і є зятем в гр. Гужалечки. Там працює в колгоспі.

В 1942 р. німці забирали всіх залишених червоноармійців до роботи в Німеччину. Товаришів Олекси з с. Охримовець хотіли забрати також. Тоді вони почали скриватися від німців. Було їх чотири. Кликали себе – Міша, Саша, Гріша (як кликали четвертого, забула). Крилися вони в с. Заруддя , Збаразького р-ну. Всі чотири перебували в одного господаря. Господар цей був поляк. Мешкав около 150 м від костела, вдолину. (Опис цього  господарства: попри господарство є дорога, хата стоїть бічною стіною до дороги, стодола паралельно з дорогою, за хатою, разом з стодолою є стайні. На подвір’ю є також мурований шпихлір). В хаті тій жив господар з жінкою, бабця та дві дівчини (дочки господаря). (Опис господаря: низький, сивий заріст, сивасте волосся, маленькі вусики).

Осінню 1943 р. прийшов до мене Олекса та сказав, щоб я наготовила харчів (хліба, м’яса, яєць і т.п.). Ці харчі забрати в кошик. Як він прийде, я піду з ним. Того самого дня прийшов до мене Олекса з Франком. Олекса сказав забрати харчі в кошик і йти в напрямі с. Зарудя, а вони будуть йти за мною. Я так зробила. В с. Зарудю, зайшла разом з Олексою і Франком, до вище згаданого господаря. Там бачила тих чотирьох підпільників. Найстаршим з них був Саша. Він говорив про щось з Олексою. Я залишила харчі й відійшла додому. Зараз другого дня я пішла на роботу до фільварку. Там придержалась до ночі. Ніччю вертала й подорозі стрінула Свистуна Мирослава з с. Чернилова Руського (за польської окупації ходив по селах, а за німецької окупації (говорили люди) був більшовицьким розвідчиком). Він часто стрічався з Олексою. Я його не боялася, бо думала, що він є розвідник і сказала йому про те, що попереднього дня носила їсти більшовицьким партизанам. Він на це не відповів нічого, а сказав ні кому про це не говорити. На цьому ми закінчили говорити, я пішла в село, а він залишився на полях.

Зимою 1943 р. я знова носила харчі для тих самих підпільників. Той раз зі мною йшов тільки Олекса. Брав мене з собою тому, що йому нести кошик з харчами було б підозріло.

Около 4.3.1944 р., вечером, до дому мойого вуйка Машталір Леона, де жила я, прийшов Олекса ще з чотирма вище згаданими. З собою вони принесли шкіру на чоботи. Цю шкіру залишили в хаті, а самі пішли до сусіда Козловського Томка й там заквартирували на стриху в соломі, без відома господаря. Ранком я носила їм їсти. Про те, що вони там квартирують, сказав мені Олекса. Їсти носила у ведрі й подала так, що не бачив Козловський. Другого дня носив їсти для них вуйко.

Дня 7.3.1944 р., досвітком, до села прийшли більшовики. Ці чотири вилізли з соломи, прийшли до нас до хати, в хаті помилися і пішли в село. Там сконтактувалися з більшовиками й кудись відійшли. Шкіру, що принесли з собою, залишили в нас. Олекса був ще в селі около тижня, а відтак відійшов до району. З району кудись від’їхав. (Зараз Олекса працює в Чорткові при РО МГБ, або РО МВД. Літом 1946 р. я стрічалась з ним на дорозі між с. Чернелів Руський – Ступки, Великобірківського р-ну. Говорив, що йому зараз добре живеться, працює в Чорткові, а приїхав в гості до Франка. Розпитував мене, як мені живеться і т. п. З ним говорила около 15-ть хвилин.).

В червні 1944 р. мене забрали на роботу на аеродром під Тернополем. Пізніше забрали мене до м. Сатанова і там, разом з іншими людьми, копала окопи. В Сатанові була три тижні й втекла додому. Як тільки повернула від копання окопів, голова сільради Шампанюк Анна (полька, явний більшовицький донощик та вислужник. В жовтні 1945 р. її застрілили повстанці) призначила мене поштаркою в с. Чернилеві Руському. Кожного дня я ходила на пошту до району й приносила до села листи. За цю роботу платили мені по 220 крб. місячно.

В той час працювала я також десятником в сільраді. Осінню 1944 р. ходила по селі й збирала контінгент збіжжя. В час збирання контінгенту робила ревізії по господарствах та шукала за збіжжям. Після того, люди в селі кричали, що я їх грабую.

В квітні 1945 р. я з вуйком посварилася й жила сама. В той час товаришувала з Грубою Теклею, що була комсомолкою. Вона радила мені, щоб я також вступила в члени комсомольської організації. Вполовині 1945 р. мене покликала голова сільради Шампанюк Анна. Пропонувала вступити в ряди комсомолу. Якщо вступлю, вона дасть мені один морг поля, засіяного пшеницею. Обіцяла, що як внесу заяву до комсомолу, то пшеницю могтиму забрати собі додому й не давати контінгенту. (Тоді було багато засіяної землі, яку залишили поляки, що виїхали в Польщу). Я погодилась на це.

Около тиждень пізніше до села приїхав І-ий секретар РК КП(б)У Ткач Степан Йосипович та голова райвиконкому Вариченко. Вони скликали селян на збори. Після зборів пішли на обід до голови сільради. Голова сільради покликала мене також. Після обіду я, разом з Ткачем та Вариченком, поїхала до району Бірки Великі. Ткач сказав мені, де поміщається РК ЛКСМУ і я пішла туди. Зайшла до канцелярії секрктаря РК ЛКСМУ Тітуса (високого росту, стрункий, бльондин, сиві очі, обличчя худе, не згинає в коліні правої ноги, літ около 35). Йому сказала, що прийшла від Ткач й хочу вступити в ряди комсомолу. В канцелярії була також ІІ+ий секретар Парафінік Ольга (середнього росту, струнка, шатинка, обличчя худе, з ластовинням, літ около 26, зараз працює інструктором Великобірківського РК КП(б)У). На її пропозицію я написала свою біографію. Автобіографію подала таку саму, як і вам. В біографії не згадала про подію, зв’язану з Олексою – це забула. Під автобіографією я підписалася й подала її Тітусові. Він прочитав її, а відтак написав заяву про вступ до комсомолу. Заява була, приблизно такого змісту:

З а я в а

Прошу приняти мене в ряди ЛКСМУ. Наложені на мене обов’язки буду виконувати совісно й чесно. Прошу бюро комсомолу мойому проханню не відмовити й затвердити. Після написання Тітус прочитав мені заяву та запитав чи буду виконувати обов’язки. Я потвердила. На заяві Тітус не казав підписуватись. Заяву дочепив до моєї біографії, на якій був мій підпис. Після того Тітус сказав, що можу відійти, а за тиждень зголоситися знов по комсомольський білет. Я відійшла. По тижневі пішла до РК ЛКСМУ по комсомольський білет. Білет вже був готовий і Тітус дав мені його. Говорив, що білету не смію загубити і нікому давати. За такі проступки засуджують. Радив, щоб білету нікому не показувати. За білет заплатила 8,20 крб. З комсомольським білетом вернула до села, зголосилася до секретаря комсомольської організації в с. Чернилові Руськім – Шелепки Петра Андрійовича. Від того часу діставала від нього завдання. Завдання виконувала такі, як і всі комсомольці.

З а в в а г а 678.

Які є завдання кожного комсомольця, вміщую на кінці протоколу. Вкоротці голова сільради призначив мене завідуючим клубу в с. Чернилеві Руськім. Я упорядкувала приміщення й працювала там до сьогоднішнього дня. Будучи комсомолкою, товаришувала з Грубою Теклею, а також дочкою голови сільради – Шампанюк Юлією, що була рівнож комсомолкою.

Дня 1.7.1945 р. більшовики відкрили криївку, що була на полях, біля с. Чернилева Руського. В ній були повстанці. Криївку всипала голова сільради Шампанюк Анна. Про це я довідалась від її дочки Шампанюк Юлії. Про цей випадок Шампанюк Юлія оповідала мені так: В місяці червні вона працювала на полі, недалеко криївки. В той час завважила, як з криївки виходив один повстанець. Вдома про це матері не сказала, бо боялася, щоб мати не всипала криївки. В криївці тій сидів її наречений Чубко Володимир. Відтак таки сказала матері. Мати пішла до Бірок Великих і зголосила це в РО НКВД. Зараз другого дня приїхали більшовики й знайшли цю криївку. В тій криївці згинув Синиця Дем’ян Миколаєвич, а ранених (непритомних) – Чубко Володимира та Синицю Теодора більшовики забрали живими. Всі три підпільники походили з с. Чернилева Руського.

Дня 3.7.1945 р. до села приїхав о/у РО НКВД Крилов (низького росту,брунет, ясні сиві очі, на обличчі худий) ще з кількома бійцями. Він приїхав ліквідувати господарство Хабзи Анни, що була родичкою Синиці Дем’яна. Вона належала до мого десятку і я пішла до неї. Зайшла до хати. В хаті застала Крилова, кілька бійців та Конотопську Михайлину (зараз працює в райощадкасі в Бірках Великих, є кандидатом в члени ВКП(б) від 1947 р.). Крилов запитував, чи все сконфісковане майно належить до Хабзи Анни. Конотопська Михайлина відповіла, що теля, яке є записане, не є власністю Хабзи Анни, а її. Я це чула і заперечила. В хаті зі мною Крилов не говорив. По кількох хвилинах Крилов наказав всім бійцям йти до будинків і робити

ревізії. З бійцями вийшла також Конотопська Михайлина, а я з Криловим йшла на самому кінці. На подвір’ю Крилов мене задержав і сказав до мене так: “Вівсяна, я бачу, що ти щира для нас, ти будеш нашим робітником. За два дні прийдеш до Бірок Великих в РО НКГБ, до канцелярії нач. РО НКГБ Паська.” Я погодилася. Крім того питав, чи не знаю де заховала речі Хабза Анна. Цього я не знала. Крилов знав мене особисто. Він нераз стрічав мене в селі, а також бачив на комсомольський зборах в Бірках Великих. Збори ці були при кінці червня. На зборах Крилов мав лекцію про виховання молоді. При від’їзді Крилов дав мені ключі від будинків Хабзи Анни та наказував стерегти, щоб що-небудь не пропало.

Два дні пізніше знова приїхав Крилов, забирати сконфісковані речі. Він прислав до мене дижурного і цей сказав, що Крилов мене покликає та жде на мене в Хабзи Анни. Я пішла туди, дала йому ключі й він післав мене до голови сільради, щоб вона прислала робітників, бо він буде забирати бараболі. Наказав також, щоб десь замовити обід для нього та бійців. Це я виконала й пішла знова до нього. Після обіду ми знов стрінулись, він дав мені ключі та сказав, щоб за два дні зголоситися до Бірок Великих там, де він мені вже говорив. (В попередньо зазначений день я до Бірок Великих не ходила, бо приїхав Крилов).

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ