Для багатьох жителів Вишнівеччини повстанці були возволителями, а для Євгенія Янкового – бандитами. Матеріал з архіву СБУ. Частина друга

Частина перша – ТУТ.

Матеріали підготовлені на основі  матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області

«Я лежав коло стіни. Стіни у криївці були обкладені дерев’яними колодами, але підлоги не було. На землі була покладена солома. Мені здавалося що у такій криївці можна було розмістити більше десяти людей. Коло бандитів горіла лампа і вони розмовляли між собою на різні теми. Вони називали один одного «друже», або по кличці. Основна тема у них була, як побороти комуністі і руських, які прийшли на Західну Україну. Коли сонце зайшло і на дворі стало  темно, мені і Данилюку один з бандитів сказав щоб збиратися і будемо виходити. Нам розв’язали руки щоб ми взулися і вилізли по драбині на верз. Вже на дворі нам відразу зв’язали руки і закрили очі. Це для того щоб ми не бачили господарство, де була криївка. Нас трохи провели і ми зайшли до хати. Там нам розв’язали очі. Я відразу зрозумів, що це та сама хата, де ми були вчора. В одній кімнаті я побачив сидячого Присяжнюка. Його вже допитували, а ми повинні були чекати своєї черги. В кімнаті, де проводили допит Присяжнюка, а це була велика кімната, сиділо аж до десяти озброєних бандитів – бандерівців. Через деякий час на допит покликали Данилюка. Його там тримали десь до двох годин. А потім наступила і моя черга. Коли я зайшов, то до мене звернувся один із сидячих бандитів і сказав що я зрадив своїх людей в селі Решнівка і доносив у Вишнівецький районний відділ МВС. Він ще сказав, що цю інформацією їм дали Присяжнюк і Данилюк. Я їм відповів що це не правда і вони видумали цю брехню.  Тоді цей бандит – бандерівець  сказав що ми всі троє доносили у Вишнівець і є більшовицькими секстами. Я знову відповів що це все брехня. Тоді мене побили. Потім через дві години, після цих подій мене повели знову з зав’язаними очима. Йшли ми коло двох годин, а може і коло трьох. Куди мене вели і скільки, я сказати не можу. Відчував що декілька раз йшли через рови, то піднімалися в горі, то опускалися з гори, але я відчував що йшли стежками, але не по дорозі. Руки у мене були зав’язані на зад і очі також. Я тільки чув шум. Можу ще сказати що половину дороги йшли лісом, а другу половину полями. Часто попадали під ноги кущі вкриті снігом. Вели мене два бандити-бандерівці, а за ними йшли ще два, які вели Данилюка. Це я зрозумів з розмов між ними. Потім ми зайшли в якесь село, бо я почув гавкіт собак. Через короткий час ми підійшли до якоїсь хати і через пару хвилин нас пустили в цю хату. Аж там мені розв’язали тряпку, яка закривала очі. У кімнаті було дві дівчини середнього росту, худорляві. Дівчата швидко переговорили з бандитами і вишли.  Мене вивели надвір і повели за хлів де була велика купа кінського гною, а рядом стояли сані. Коло саней одна з дівчат швидко вилами відкидала гній і там показався люк. Відсунувши цей люк, то перед мною відкрився вхід у криївку. Мене з Данилюком заставили туди спуститися. За нами спустилися чотири бандити. Вони запалили лампу. Нас посадили у кутку і заставили зняти взуття, яке вони забрали і поставили під стіною. Я почав розглядати криївку. Велика, стіни з дерев’яних брусків, великий стіл, шість ліжок, тобто два, але на три по висоті, чотири стільці. Метрів три ширини на чотири довжини. Десь через хвилин десять дівчина принесла їсти. Була гаряча варена картопля з салом і густий жирний борщ. Я з Данилючам добре поїли і нам приказали спати. Руки знову зв’язали до заду. Ми спали до обіду. Через деякий час прийшла одна з дівчат і сказала що вже темніє. Я підслухав розмову дівчини з бандитами. З розмови я зрозумів що дівчину звати Єфросінія. Через деякий час бандити почали збиратися. Спочатку розв’язали там руки. Ми швидко взулися і по команді поліли драбиною на двір.. Коли вилізли на верх. То на дворі вже було темно. Там нам знову зав’язали на зад руки і очі і повели. Коли ми йшли то я зрозумів, що ми йдемо вулицею у селі, але у якому селі я не міг здогадатися. Нас спочатку завели на якийсь двір, а потім у хату.  Там мене посадили у крісло в одній із кімнат. Потім мені розв’язали очі. Тоді я побачив господиню хати. Це була та з одних дівчат, що була у першому будинку коли нас завели вчора. Вона була віком за тридцять, худорлява. Вона щось тихо сказала одному з бандитів і швидко вийшла. А бандитів в кімнаті було троє, всі озброєні і в шинелях. Один з них довго мене розглядав вивчаючим поглядом і потім почав до мене говорити що я є донощиком у Вишнівецького МВС. Потім він спитав чи хочу я жити? Якщо хочу жити, то все по чесному повинен признатися, а то мені буде дуже погано. Через деякий час до кімнати зайшов Данилюк з четвертим бандитом. Данилюка Євгена посадили у крісло напроти мене і почали допитувати про мене, а саме коли він бачив мене у Вишнівці, коли я проводив зустрічі з працівниками Вишнівецького РВ МВС, коли і з ким я був у стрибках у 1945  – 1946 роках. Потім його вивели і привели Присяжнюка. При Присяжнюкові мене почали питати коли я був у Вишнівецькому батальйоні, тобто у стрибках. Кого я знаю з працівників Вишнівецького РВ МВС.. На які військові операції я ходив. По яких селах я їздив з стрибками. Де розбивали криївки. Так за цими допитами і швидко минула ніч. Коли почало світати, мене бандити завели в ту саму криївку і дали їсти. Коли я наївся та випив велику кружку теплої води, мені зав’язали назад руки і сказали спати. В цей час у криївці я був сам і два бандити – бандерівці. З їхньої розмови я зрозумів що знаходжуся в селі Бодаки у когось на господарстві. У мене відразу виникла думка про те, як втекти. Адже тут і до Вишнівця не так далеко. Я не міг спати і все думав. То одна думка лізла в голову то друга. Але руки міцно зв’язані назад і я без взуття. А на дворі сніг і мороз. Я одне знав, що люк на верху і не закритий.. Як зможу вискочити то треба бігти на городи між хати в сільську раду. Адже зараз день і бандити не піднімуть великого шуму бо будуть боятися. Але мої руки. Що робити? Я почав ворушити зв’язаними руками. Ворушив з усіх сили в різні сторони. Було сильно боляче, але я терпів. В голові була одна думка, розв’язати руки. Десь більше години я так ворушив руками і мої пальці лівої руки нарешті схопили мотузку. Ще пів години мої пальці розв’язували цю кляту бандерівську мотузку і нарешті вийшло. Сильно натерті руки, трохи у крові стали вільні. Я звільнився. В цей час два бандити спали і голосно храпіли. Я тоді тихенько босий підповз до драбини і добрався до люку без шуму. Головою і руками тихо підняв люк і виліз на верх та положив люк на місце. На моє щастя за хлівом коло гною нікого не було. Я кинувся до сусідського городу і дуже швидко босий побіг. Через триста чи чотириста метрів я вскочив  хату і там попросив позичити взуття. Там саме чоловік і жінка їли борщ і дали мені спочатку їсти. Коли я наївся і подякував то вони дали мені взуття на питаючи звідки я і куди тікаю. Я спитав як добратися мені в сільську раду. Чоловік вивів мене на двір і показав куди мені ти  в яку сторону. Через пів години я був сільській раді, але там я не застав ні міліції, ні голови. Був тільки черговий і то випивший. Він мені показав як добратися до Вишнівця і я швидко пішов. Старався йти так селом, щоб менше на мене звертали уваги. Людей я майже не бачив і швидко добрався до сусіднього села Лози. Потім минув Мухавець і під вечір добрався до Вишнівецького районного відділу КДБ. При вході сидів черговий і детально мене все розпитав, записав і направив до одного з енкаведистів. Так я живим добрався до КДБ і все правдиво розказав про діяльність бандитів бандерівців. Мене запитали чи можу я показати господарство де розміщена криївка і чи впізнаю тих людей які живуть там. На це я сказав що їх всіх бандитів впізнаю і добре запам’ятав місце криївки.»

Продовження буде.

ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ