Український суд. Хроніка ганьби. Ч.2. А судді хто?

В минулій частині наших хронік була спроба подивитись на конкретний судовий процес відкритими очима не затуманеними рожевими шкельцями окуляр телевізійної пропаганди. Подальші події лише зміцнили справедливість викладеного.

Вже 30 червня Ганну Сінькову, яку 3 місяці утримували у СІЗО за смаження яєчні на вічному вогні, випустили з-під варти. Зробив це той самий суддя, що розглядає справу Тимошенко. Можна, звичайно, будувати здогадки такого «лібералізму» судді Кірєєва, але чи є в цьому потреба? Особисто у мене виникає природне запитання: А що змінилося на протязі трьох місяців перебування під вартою Сінькової? Її діяння стали менш небезпечні з точки зору суду й обвинувачення? Аж ніяк. Навпаки, в обвинуваченої з’явились послідовники, такі ж аматори смаження яєчні на відкритому вогні. Відпали застереження щодо продовження протиправних діянь з боку обвинуваченої? Можна посперечатись. Смаження втрьох – завжди веселіше, аніж дуетом. Та й класика витримується. Чи що інше? Як на мене, з гори поступила команда нівелювати весь негатив перших двох днів ведення процесу над Тимошенко суддею Кірєєвим шляхом зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд обвинуваченої Сінькової. Борони Боже, щоб хтось подумав, що у мене є якесь упереджене ставлення до панни Ганни. Це не так. Я вважаю порушену проти неї справу – абсурдною й протиправною. Тим більше за тими статтями, що їй ставляться в провину. Йдеться про інше. Процесуальне рішення судді Кірєєва немає нічого спільного з відправлянням правосуддя. Це рішення – чистої води відволікаючий маневр ляльководів з Банкової і нічого спільного з правом немає. Хоча, те, що невинну людину, бодай тимчасово, випустили на волю – річ позитивна. На таку реакцію спільноти й розраховували режисери дійства.

Підемо далі. Політичний пенсіонер-пільговик і за сумісництвом лідер Фронту Змін Арсеній Петрович Яценюк розродився черговою ініціативою. Вимушений називати цю особу повним іменем, бо у мене, лише при згадці про неї, в уяві постає картинка, як немолода акушерка вже на виході замість слів: «Яка чарівна дитинка прийшла у цей світ», сказала: «Добрий день Арсеній Петрович». Ну, чомусь таке враження. Так от, цей юний старець українського політикуму запропонував зміни до кримінально-процесуального кодексу, які б дали змогу судити Тимошенко не суддею одноособово, а колегією у складі трьох суддів. На загал, очевидно, це правильна думка. Але… якби не промашки, які допустила діюча влада, з трансляцією судових процесів. Ну судять Луценка колегіально. Відчуваєте різницю? Я – ні.

Знайдеться черговий головуючий «суддя Лис», який сам під статтею ходить, і буде він вершити правосуддя так, що аж куфайка загортатиметься. Панове, справа не в кількості, а у якості. Невже так складно це зрозуміти, в тому числі і молодим, за віком, та перестарілим, за духом, політикам? Пригадайте, хоча б «І ніхто не вливає молодого вина в старі міхи, бо молоде вино розірве їх і само виллється, і міхи пропадуть» (від Луки 5.37). Й з «молодим вином» не все так просто. Нещодавно інтернет-видання рясніли повідомленнями щодо проведеного Вищою кваліфікаційною комісією суддів конкурсу на заміщення вакантних посад у судах України. От і виростили зміну нашим «чесним і незаангажованим».

Проблема судової системи полягає у самій системі. Косметичні перетворення так і залишились косметикою, подекуди, набагато гіршою від оригіналу. Повертаючись до вічного: «Та ніхто, хто пив старе вино, не захоче зараз же молодого, бо скаже: старе краще»… (від Луки 5.39). Маю на увазі існуючий на той час механізм стримування судового свавілля й жорстку відповідальність, принаймні, перед «партійними органами». Розумію, це – не панацея, більше того, практика згубна для суду. Незалежність судової влади – необхідна умова її існування. Але, незалежність – не означає вседозволеність й не підзвітність. Ось де ключ вирішення проблеми. Та банальна заміна косовороток і «тєльніків» на поважні мантії не зробила український суд судом у розумінні місця встановлення справедливості.

Проблема судоустрою – набагато глибша від того, що ми бачимо на поверхні. Полягає вона не тільки у зовнішніх її проявах, як то – територіальна юрисдикція, правова компетенція, спосіб формування суддівського корпусу таке інше. Йдеться про особу самого судді. Того,хто приходить у храм правосуддя від імені держави Україна приймати судові рішення, що мають силу закону. Чи готові ці люди морально, психологічно, фахово покласти неймовірно важку ношу відповідальності за людські долі на свої плечі? Ось де ключове питання реформи судової системи.

На жаль, те, що відбувається сьогодні в судах і з суддями навіює сум, сум безнадійний й невідворотній.

Всі намагання зміни системи, без новітніх критеріїв кадрового забезпечення, базованого на кардинально відмінних від існуючих нині підходах, приречені на провал. Або на ще більшу консервацію загнилого у своїй природі покруча пострадянської судової системи, адаптованої до олігархічно-кланових реалій сьогодення.

«Молоде вино в нові міхи треба вливати, тоді збережеться і те, і друге» (від Луки 5.38).

Олег Мартинюк