Воїн Духу. 2 лютого загинув Василь-Яків Капустинський

Василь — один із найсвітліших молодіжних активістів Тернопільщини, яскравий представник сучасного українського націоналістичного руху. Він щиро вірив у велике майбутнє Української Самостійної Соборної Держави, щоденно працював над її розбудовою через свою професійну та громадську діяльність. Зараз замість нього говорять його вчинки та зроблені справи.

 ***

Василь у лавах Молодіжного Націоналістичного Конгресу

Василь, або ж Друг “Яків”, долучився до МНК у 2017 році. У 2019 став Дійсним Членом МНК та обіймав посаду Голови Секретаріату Тернопільського осередку, а вже у 2021 році став Головою Тернопільського осередку та був обраний до складу Центрального Проводу МНК. Був комендантом вишкільного табору “Лисоня ім. Івана Гавдиди” та курінним всеукраїнської теренової гри “Гурби-Антонівці”.

Найбільше Василь цінував та пишався своєю роботою з молоддю, майбутньою генерацією української Нації. Саме тому активно долучався до реалізації заходів національно-патріотичного спрямування: був співорганізатором ряду таборів, вишколів, змагань “Легенда УПА”, серії ідеологічних лекцій, кінопоказів,, просвітницької місії “Повстанський Вертеп на Сході”, проводив показ виставки “УПА – армія Нескорених” та “Два століття одна війна” до річниці створення УПА, акцію вшанування жертв голодомору “Зупинись, щоб вшанувати!”, “Пам’ятаймо про Крути!”, заходів з нагоди “Дня Героя” та вшанування інших славетних дат ;

Як голова Тернопільського обласного осередку Молодіжного Націоналістичного Конгресу організовував патріотичні вишкільні табори “Відвага”, “Повстанська Ватра”, екстремальну мандрівку “Заповіт”, освітні семінари “Курс вільних людей”, “Школа українського лицаря”, в яких взяли участь сотні молодих хлопців та дівчат з усіх куточків України і згодом долучилися до громадського життя.

Активна діяльність в осередку не завадила йому активно проводити роботу з молоддю в інших регіонах, тож допомагав розвивати осередок МНК в Дніпрі та зголосився до Пласту у 2020 році. Там він пройшов КВДЧ, долучився до Чортківської станиці та планував розвивати пластовий осередок в Білобожницькій громаді, звідки родом.

У розмовах з друзями він часто згадував про важливість освіти та саморозвитку, а бувши студентом і членом організації, прагнув передати ці цінності українській молоді, тож долучався до організації різноманітних заходів: від ідеологічних семінарів та форумів до вишкільних таборів. Так у 2019 році друг “Яків” організував конкурс студентських та учнівських робіт (есе) “Viribus unitis” До 100-Ї річниці Соборності України. Долучався до обласного “рейду” НеЛекцій – серії просвітницьких гутірок в школах Тернопільської області. Також був співорганізатором Всеукраїнського форуму ”Молодь OFFLINE” 2020 та студентського Дебатного турніру.

Василь підтримував здоровий спосіб життя та ніколи не відмовлявся від активного дозвілля. Активно займався спортом, зокрема шахами, боксом, футболом, волейболом, бігом, пішохідним туризмом. Долучався до різного роду змагів, зокрема був багаторазовим учасником спортивних змагань між організаціями Тернополя “Кубок Шухевича”. Особливу увагу приділяв мандрівництву, тож сам кілька років поспіль долучався як учасник, а згодом як організатор, до зимових змагань з мандрівництва “Снігохід”.

Брав участь у різних пластових заходах Тернопільської округи, зокрема “Листопадовий Зрив” в Козовій та Бучачі, втілив проєкт “Великодня Веселка” в Чорткові.

Василь не міг стояти осторонь важливих подій в країні, був активним учасником та співорганізатором ряду громадсько-політичних кампаній та акцій: “Медведчук — під арешт! Стус чекає!”, “Стоп реванш”, “Стоп Шкарлет”, “Рух опору капітуляції”, “Вільний вибір”. Взяв участь в  моніторингу ватного проросійського заходу “Студреспубліка”, де викрив участь в ньому проросійських спікерів, які насаджували серед молоді «русскій мір», а також факт розкрадання бюджетних коштів. (http://mnk.org.ua/novini/na-shcho-naspravdi-bere-derzhavni-koshti-studrespublika/)

Як вихідець з Чортківщини, намагався популяризувати свій рідний край, зокрема долучився до організації патріотичного заходу “Чортківська Офензива 2019”, “Кіномарафону Нескорених Націй”, КВЛу.

Загальна довідка про життя Василя

Василь-Яків Капустинський народився 1 січня 1998 року в селі Білий Потік Чортківського району Тернопільської області.

Навчався у Чортківському фаховому коледжі економіки та підприємництва, був головою студради коледжу. Брав участь у виставах народного аматорського театру ім. Панаса Карабіневича. Продовжив навчання на соціально-гуманітарному факультеті Західноукраїнського національного університету, отримавши диплом бакалавра за спеціальністю “Менеджмент соціокультурної діяльності”, закінчив магістратуру за спеціальністю “Психологія” (2022).

Василь завжди був активним студентом. Долучався не тільки до діяльності громадських організацій, але й до життя університету. Був членом студентської ради, неодноразово виступав у головній ролі в університетських виставах.

Професійна діяльність

Працював менеджером із корпоративної соціальної відповідальності в компанії “Контінентал Фармерз Груп”, де займався реалізацією соціальних, спортивних та молодіжних проєктів на заході України. Два роки поспіль координував проєкт “Розумний город” (https://cutt.ly/e95BNDa), який вчив дітей вирощуванню овочів та лікарських трав. Популяризував та розвивав кооперацію дрібних домогосподарств по вирощуванню лікарських трав, проводив тематичні семінари та організовував навчальні поїздки для зацікавлених у цій галузі. Працював над створенням робочих місць у селах та сприяв розвитку самозайнятого середнього класу в Україні. Планував створити цех із сушіння та фасування лікарських трав та ягід. Брав участь у втіленні міжнародних грантових проєктів під керівництвом “Тернопільської аграрної дорадчої служби” та КО СОК “Файні Ґазди”.

Актор та оратор. Був членом Тернопільської кінокомісії з 2021 року. Знімався у фільмі “Марія” (2021), циклі просвітницьких передач “Знання під час війни” та став автором низки публікацій в збірниках та ЗМІ.

Багатогранна особистість та яскравий акторський талант закарбуються у пам‘яті тернополян за участі в театральних проєктах юридичного факультету ЗУНУ, де Василь зіграв головні ролі у виставах “Сватання на Гончарівці” (роль Олексія), “Кайдашева сім‘я” (роль старшого сина Карпа), “Ніч на полонині” (старого вівчара).  

Служба у лавах Збройних Сил України:

З початком повномасштабного наступу Василь активно включився у волонтерську діяльність та з першого дня не полишав спроб мобілізуватися до війська для захисту нашої держави. Проте, у зв’язку із тим, що навчався і був призовного віку, не міг бути мобілізованим. Тому самостійно пішов у місцевий РТЦКтаСП, де зголосився на контрактну службу у Збройних Силах України.

Після проходження базової підготовки був направлений у 95 окрему десантно-штурмову бригаду, яка перебувала на Лиманському напрямку. Службу проходив на посаді стрільця-помічника гранатометника, проте навіть в умовах війська проявляв лідерські якості та виконував функції командира групи при виконанні бойових завдань.

 ***

Спогади друзів про Василя

Катерина Семенець:

Василь понад усе любив Україну! Він був дуже доброю людиною з відмінним почуттям гумору. Мужній, відважний, до біса харизматичний. Дуже любив грати шахи та читати. Василь часто проводив дуже цікаві гутірки для дітей, де розповідав про нашу історію, майдан, війну, МНК і вважав, що всі діти мають це знати, що їх потрібно вишколювати і навчати, він дуже хотів, щоб кожен любив Україну як він. Думаю кожен, хто з ним спілкувався, захоплювався його гострими розумом і знаннями. Василь дуже любив Бога, своїх друзів, свою сім’ю і дуже-дуже сильно любив маму. Ми багато пережили разом, я дякую тобі за науку, дякую за підтримку, дякую за спогади, дякую за гумор, дякую за твоїх друзів, дякую за любов…

Герої вмирають, на жаль.

Я буду мститися все життя, за тебе і за Торнадо. Ніколи не забуду, ніколи не пробачу! Назавжди 25…

Ірина Драгущак:

Найкращий!!!! А хто борець — той здобуває світ! Ти все здобув! Усе найкраще, що можна здобути: мужність,  шляхетність,  мудрість! Любов! Її без меж! Без меж ти сіяв. І усе зійде! Кожну бесіду чи дискусію! Не пусту балачку! про Україну і світ, про високе і життєве, про мрії великі і пригоди яскраві; кожну пісню в радісному гурті заспівану; кожну акцію і подію разом організовану; кожен жарт і обійми; кожну гру у Криївку чи на кубок Шухевича; кожен вірш на пам’ять цитований! Особливо “І мертвим, і живим, і ненародженим”, – ніхто не зможе краще його декларувати,  бо щирістю з тобою ніхто не потягається! Пошук єдності духу між нашими організаціями, ґрунтовні знання з історії й даровані книги з ідеології — вірність у всіх чеснотах і заповідях, і РАДІСТЬ, що наповнювала все від твоєї присутності — все назавжди є. Все навіки зі мною.

Іван Сорокаліт:

Василь Капустинський був одним з найсвітліших… найправдивіших… кого я знав. Згадалось: на початку повномасштабного наступу ми допомагали розселити в Тернополі сотні людей. Для економії часу діалоги вибудовували все лаконічніші та максимально чіткі. Василь запитав чи є ще десь квартира для його знайомих. Я написав йому вже стандартне “Кількість? Вік? Домашні тварини?”. Він відписав чітко усі дані кожного члена сім’ї, включно з віком кота) Чим дуже і на часі розвеселив і підняв настрій…

Василь Панькевич:

Василь був тим, в кому жив Дух націоналізму. Людиною Чину, яка щиро працювала для Добра Справи. На нього завжди можна було розрахувати. Йому можна було і о третій ночі подзвонити й сказати “Треба!”, він би поставив одне питання “Куди виїжджати?”.

В організацію він потрапив у 2017 році, бувши студентом першого курсу, але часто говорив, що дізнався про МНК занадто пізно, хотів би знати раніше, щоб ще зі шкільних часів долучатися до діяльності та робити більше, ніж міг, тому завжди радо зголошувався їздити із заходами в області, щоб якомога більше юнацтва залучити до МНК та громадської активності.

Оля Сидій:

Яків був найхаризматичнішою людиною, яку мені вдавалося зустріти. Впевненої, але не гордої постави. Щирий, але не скромний (йому це личило). Вірний Богу та Україні.

Спершу я була знайома з ним заочно, брала фото Якова для афіш МНК про різноманітні заходи, адже саме його зовнішність та характер, які передавали навіть звичайні фотознімки, мені найбільше відповідали вигляду “того самого” таборовика чи МНКівця.

Вперше поспілкувавшись на Відвазі 2018 року, Яків справив тільки приємне і позитивне враження. Найяскравіший спогад з Яковом дуже резонує із його особистістю: це була дуже розумна, начитана і цікава людина. В листопаді 2021 року мені вдалося побувати в Тернополі і провести вихідні за розмовами про Справу, націоналізм, цілі Організації і нас в ній. Це був складний період для нас обидвох з різних причин, але довіритися у розмові і в пошуку істини я могла саме Якову.

Він завжди міг підтримати у найважчі часи розчарування і знову надихнути продовжувати свій шлях.

“Іноді ми думаємо якусь думку, але не артикулюємо”, — це слова, які тоді мені добре в’їлися у пам’ять. Адже стільки слів залишаються несказаними — я рада, що Яків навчив мене жити тут і зараз. Навчив радіти дрібницям і слухати Kalush, навчив бачили силу в усьому, а не все у силі, навчив бачити далі і поза часом.

Яків мав дуже велике значення для України, велике значення для МНК. Шкода, що це зрозуміли так пізно і не бачили раніше.

Андрій Вовк:

Мав честь зустріти з ним початок війни , ми тоді проводили з ним багато часу разом в перші дні. Тож, одного разу він розкрив мені одне зі своїх бажань, яке мене дуже вразило і я напевне ніколи не забуду. Він сказав, що одна з причин, чому він багато працює на роботі та пробує різні бізнес-ідеї — це, щоб стати заможнішим та мати можливість всиновити когось з його братів, які з його слів, дуже толкові та заслуговують на шанс у житті. Я не розпитував кого саме і якого вони віку та коліна спорідненості, та це не так важливо, а сама суть того, що він прагне заробити грошей не для себе, а лиш для того, щоб держава могла дати йому опікунство над ним, показало Василя як людину з благородними цілями та чистою душею. Розмова була дуже емоційна, тож важко передати усю глибину того, що він намагався сказати.

Тетяна Омельченко:

Василь був дуже яскравим, розумним та відданим, він не соромився прямо говорити те, що думає. Його складні інтелектуальні жарти то взагалі окремий вид мистецтва. Пам’ятаю гру “Гурби-Антонівці” у 2021 році, коли він був курінним вовків. За правилами гри “життя” курінного коштує більше балів, ніж рядового учасника, тому курінних берегли. Але Василь не ховався і сміливо йшов у бої, навіть попри ризик втратити “життя”. Він був справді унікальним.

Мартинюк Уляна:

Це була дорога на “Снігохід” 2022 року, ще до війни. Ми їхали автобусом з пластунами і дорогою до табору Василь включив пісні Степана Гіги. Яків всю дорогу співав “Цей сон” та “Яворина”. Це була дуже весела поїздка, бо ми всі підспівували йому.

Світлана Гаврих:

З Василем спогадів є багато, оскільки знайома з ним з 2019 року. Найбільше згадується його щирість. Кожного разу, коли Василь приїжджав з дому, з села, він пригощав всіх домашньою їжею. Всі нахвалювати канапки його мами, а він просто радів, що зміг нас порадувати такими приємностями.

Дуже він любив обійматись, робив це міцно та по-справжньому. Часто не відпускаючи дивився прямо в очі, очікуючи на якусь реакцію. Я завжди намагалась вислизнути, оскільки ніяковіла від такого харизматичного хлопця, а він просто посміхався…

З початком війни Василь змінився, помічала його замисленим та таким, що все шукав якийсь вихід в голові. Останній раз ми бачились перед Повстанською Ватрою. Він проводив мене ввечері, і тоді розказав, що вступає до лав ЗСУ. Дуже цим пишався. Я теж. Мала за честь знати таку людину.

Лепех Каріна:

Василь завжди залишиться у моїй пам’яті світлою людиною.

Згадується мені «Лисоня 2020», табір був мандрівний, і я поїхала на нього в свої 13 років, мені було важко і тому на самому таборі я дуже плакала, а друг Яків заспокоював і говорив, що сльози це слабкість. З усмішкою згадую ШУЛ, і те як ми спали всі в його кімнаті після того, як всю ніч грали настолки. Згадую «Снігохід 2022» і його жарти, табір «Лисоня 2021», а чого була варта кожна наша розмова і його жарти…

Також це людина, завдяки якій я є прихильницею МНК, саме Яків привів мене в організацію, за що я йому дуже вдячна, і мені дуже прикро, що КВЛ в Зборові ми разом так і не провели, але я обов’язково зроблю те, чого ти вчив і хотів, друже!

Марина Корчовна:

Рідкісна удача зустріти таке комбо гарних якостей в такому молодому хлопцю.

Він був глибокий, мужній, розумний і веселий.

З першої хвилини дуже сподобався, став цікавим. Я не могла відірватись від розмови, хотіло слухати ще і ще… Перший раз я з ним добре змогла познайомитись їхавши на Гурби, він влетів в машину як вибух і заповнив весь простір. Розказував про роботу з молоддю, про його плани на аграрний бізнес і веселі історії з життя. Як вогонь яскравий і теплий. Він вмів радіти життю і не соромився показувати всі емоції, навіть сумні. Його буде не вистачати цьому світу. Таких як він дуже мало.

Назар Свитак:

Спогадів дуже багато, але згадую момент як на офісі, чи то до заходу, чи то вже після, він був дуже втомлений. Поки ми сиділи на дивані — він просто заснув на моєму плечі. Насправді часу було мало і ми були в русі, але він зміг розслабитися. Таке бувало рідко і то у колі друзів. Така він людина.

Христя Легка:

Друг Яків залишив багато позитивних та радісних спогадів в моїй пам’яті. Першочергово, завдяки табору “Лисоня” мені вдалося пізнати його як чудового наставника, веселого хлопця та доброго друга. Його почуття гумору — це взагалі окрема тема. Кожен жарт був дуже крутий. Мені завжди хотілося жартувати так, як вмів жартувати він. Було багато різних заходів, на яких разом проводили час. І на кожному з них я захоплювалася його мужності, силі духу та незламності. Назавжди у серці.

Дарія Панчишин:

Дякую за Чин, Друже. Ти казав, що важливо радіти життю за будь-яких обставин. Багато жартував, але любив і змістовні розмови про “високі матерії”.  Дякую, що в поті чола працював задля розбудови Української Держави і передавав цю мудрість іншим. Зараз, ти віддав за неї найцінніше – життя. Дякую за науку Якове! До зустрічі у Домівці Батька.

Сергій Репік:

Василь жив і працював для України, був прикладом для інших. Це всім відомо, і так напишуть в усіх офіційних дописах. Але мало хто знав, що він зараз у війську. Для багатьох ця звістка – несподіванка. І це типово для Якова: це його максималістська непередбачуваність і вдача. Він не афішував своїх намірів, а діяв. Багато хто з нашої МНКівської родини знає його характер: візьміть його в приклад. Це найкраща шана Василю.

 ***

Друг Яків був справжнім націоналістом, з якого багато хто брав приклад.

Він щиро вірив у велике майбутнє Української Держави.

Він працював задля цього майбутнього та збереження України.

Він навчав інших робити те саме.

Він не шкодував свого часу і сил задля добра справи.

Він віддав своє життя за Самостійну Соборну Українську Державу.

Україна й усі ми втратили справжнього героя, який любив Україну.  Він віддав усе найцінніше для того, щоб у нас було те омріяне мирне, щасливе майбутнє. Твердий у своїх переконаннях, завжди вірний ідеї, невтомний у роботі, усміхнений — таким ти, друже, завжди будеш у нашій пам’яті.

Дякуємо за науку, Друже Якове!