«Кожна родина має свій хрест»: як у Монастирку понад століття зберігають унікальну традицію
У Монастирку традиційно відзначили Воздвиження Чесного Животворящого Хреста. Про святкування, давню традицію вбирання хрестів Хресної дороги та її внесення до Національного переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини України розповіла у своєму дописі сільська голова Більче-Золотецької громади Галина Огородник.
За її словами, традиційно празник у Монастирку розпочинається з Хресної дороги напередодні свята. Цього року, як зазначає Галина Огородник, сюди прийшло надзвичайно багато людей, які «прийшли з вірою і надією на Господню милість».
Монастирські дівчата заздалегідь, продовжуючи традицію своїх предків, вдягнули хрести у квіти та зілля.
Особливість традиції полягає в тому, що кожна родина в Монастирку має свій хрест, який прикрашає незаміжня дівчина. Коли вона виходить заміж, передає його наступній дівчині у своїй родині.
Готуються до цього майже цілий рік — сіють, висаджують та доглядають квіти, адже кожна дівчина хоче, щоб її хрест був якнайкращий.
«З якої пори існує ця неповторна традиція — невідомо», — пише Галина Огородник.
Перші письмові згадки
Першим письмовим підтвердженням прибирання хрестів, за словами авторки допису, є Книга Союза літургічного в Монастирку 1912 року.
Починаючи з 1927 року тодішній священик Семен Гребенюк описував, як проходили відпусти та празники в Монастирку, а також те, як красиво була прибрана Хресна дорога.
У 1931 році видали брошурку «Пісня о страстях Ісуса Христа, співана в часі розважань стацій дороги хресної в Монастирку». На останній сторінці зазначалося, що дохід від її розпродажу призначений на «украшання хресної дороги».
Навіть у радянські часи, коли церква була зачинена, ця традиція, як зазначає Галина Огородник, продовжувала існувати.
«Тож хіба ми можемо занехати чи забути цю традицію?» — зазначає авторка.
Традицію внесли до переліку нематеріальної культурної спадщини
За поданням громади традицію вбирання хрестів Хресної дороги в Монастирку спочатку включили до Тернопільського обласного, а згодом і до Національного переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини України.
«Багаторічна праця монастирських людей була гідно оцінена. Тепер про Монастирок почула ціла Україна», — пише Галина Огородник.
Цього року до Монастирка приїхали гості, яких, за словами авторки, зачарували його історія, природні ландшафти та намоленість.
«Вечірня тиша монастирської хресної дороги створила відчуття, що з нами молиться ціла Україна», — зазначає Галина Огородник.
