«Наші ярмарки — маленький внесок до ЗСУ»: історія дитячого волонтерства в Тернополі
У 2022 році Софія Третяк, якій тоді було 10 років, вирішила, що хоче допомагати українським військовим. Дівчинка почала робити листівки та разом із друзями організувала невеликий благодійний ярмарок, щоб збирати кошти для ЗСУ. Згодом до них долучалося все більше дітей, а асортимент власноруч зроблених виробів постійно зростав.
За кілька років дитяча ініціатива перетворилася на традицію. Діти виготовляють браслети, брелоки, магніти, прикраси, листівки, печиво, лимонад та інші вироби, самі продають їх на ярмарках і передають зібрані кошти військовим. Також до цієї справи долучалися друзі та знайомі родини, щоб допомогти власними виробами.
Цьогоріч під час останнього ярмарку вдалося зібрати 32 тисячі гривень. Про те, як виникла ця дитяча ініціатива, чому діти продовжують її кілька років поспіль та на що спрямовують зібрані кошти, розповідають «Погляду» самі учасники, їхні батьки та волонтерка Юлія Мамчак.
Сама Софія Третяк розповідає, що спочатку вирішила використати для допомоги військовим те, що вміла робити сама.
«Коли у 2022 році почалася війна, батьки часто донатили гроші на ЗСУ. І мені дуже хотілося теж чимось допомогти нашим військовим, завдяки яким я можу жити спокійно.
Я люблю робити колажі, малювати, тому вирішила використати ці вміння на користь. Я почала робити листівки, які ми могли б продавати, щоб зібрати кошти нашим захисникам. Ми з друзями поробили браслети, листівки, лимонад і організували міні-ярмарок, і це стала наша традиція.
З кожним роком ми додавали щось нове. Кулончики з епоксидної смоли, печиво, закладки, брелочки. Всяке різне, щоб зібрати чим більше грошей для ЗСУ».
Від листівок — до власних виробів
Першого року ярмарок був зовсім невеликим. Діти продавали листівки, які виготовила Софія, а дорослі допомагали лише настільки, наскільки було потрібно.
Уже наступного року діти вирішили продовжити справу та залучити більше друзів. До ініціативи почали приєднуватися однокласники, друзі родини, куми та їхні діти.
Разом із кількістю учасників збільшувався і асортимент. Діти почали виготовляти браслети, брелоки, прикраси з епоксидної смоли, магніти, закладки, пекти печиво та горішки, готувати лимонад. На ярмарках також робили аквагрим.
Сестричка Софії Третяк — Аня пригадує, що на початку повномасштабної війни почувалася безпорадною, бо хотіла допомагати нарівні з дорослими.
«Я почала волонтерити, бо коли в 22-му році почалась війна, усі активно донатили, я почувалася якось безпорадно, по максимуму, що я могла зробити, — закинути 50 гривень в коробку для донатів. Але потім в нас з’явилася ідея, що ми можемо продавати якісь свої вироби. Спочатку в нас було троє на ярмарку, потім до нас захотіли доєднуватися інші.
А чим більше продавців, тим більше уваги покупців ми привертали. З часом в нас з’являлося більше товару, і ми назбирували чималі суми. Особисто мені подобалося дивитися, як люди купують наші вироби, а ще краще було приходити до Юлії (Мамчак, – прим.ред.) і віддавати гроші.
І це вже п’ятий рік ми влаштовуємо цю ярмарку, і черговий раз приходимо до Юлії із задоволеними обличчями».
До Софії та Ані щороку долучається і їхня двоюрідна сестричка Квітослава Третяк. Вона живе у Львові, тому приїхати на ярмарок їй складніше, однак дівчинка інколи приїжджає до Тернополя і привозить власні вироби — браслети та в’язані іграшки. Для Квітослави це не лише спосіб допомогти зібрати кошти для ЗСУ, а й можливість провести час разом із рідними та друзями.
«Коли почалася війна, Софія і Аня почали робити ярмарки. Я теж хотіла помогти, та зібрати гроші на ЗСУ. Хоча ярмарок створений для зібрання грошей на ЗСУ, але це і класне часопроведення разом», — розповідає Квітослава.
З часом ярмарки почали проводити не лише біля церкви. Діти виходили зі своїми столиками в центр Тернополя, до Театрального майдану, у парк Тараса Шевченка, долучалися до різних міських заходів.
За словами батьків, для дітей важливо не лише підготувати вироби. Вони самі стоять за столиками, звертаються до перехожих, розповідають про свою справу та просять підтримати ярмарок.
Батьки зізнаються, що іноді їм боляче бачити, коли дитина щиро пропонує власноруч зроблену річ, а дорослі проходять повз. Адже для дитини це не просто товар — вона витратила на нього час, працювала власними руками й очікує, що її внесок також буде потрібним.
До дітей долучалися друзі
Одними із таких учасників стали Устим та Софія Кравчуки.
«Через пів року після початку війни ми зустріли своїх друзів Софію і Аню, коли ті влаштовували ярмарок, збираючи кошти на ЗСУ. Загорілися бажанням взяти в ньому участь. Разом робили різні ярмарки.
Що старшими ми ставали, то більше виробів робили і більше людей залучали. Мені подобається відчуття, що ти допоміг ЗСУ, зробив свій вклад у перемогу», — розповідає Устим.
Софія спочатку долучалася до ярмарків разом із мамою, а згодом почала робити власні вироби.
«В перший рік війни мої друзі Софія та Аня робили ярмарок, а ми долучалися до них грошима.
Але на ярмарку виникла ідея — наступного року долучитись до цієї справи своїми виробами. Спочатку я була маленька і допомагала мамі пекти печиво. Але з кожним роком я долучалася більше і більше, виготовляючи свої вироби, такі як браслети, брелоки, магніти.
Я вважаю, що наші ярмарки є маленьким внеском до ЗСУ, який я можу зробити зараз».
Батьки кажуть, що дорослі також допомагають дітям — купують матеріали, допомагають із випічкою, організацією та виготовленням виробів. Цього року, наприклад, до ярмарку додали шопери.
Іноді вироби доводиться доробляти просто під час ярмарку. Так було з синьо-жовтими браслетами: мама докупила стрічки, а дівчата вже на місці доплітали їх для продажу.
«Якщо кожен долучиться, ці мрії швидше збудуться»
Для дітей це не лише про гроші. Вони говорять про бажання бачити українських військових удома та жити без війни.
Поліна Сергеєва каже, що саме це є її головною мотивацією.
«У ярмарку я зі своїм братиком Тимофієм беру участь вже четвертий рік. Ми робимо браслети, прикраси, брелоки, тістечка, лимонад та ще дуже багато іншого.
Моя мета — це, звичайно, щоб всі воїни повернулися з війни, щоб було мирне небо і щоб ми жили без тривог. І не існували, а саме жили, але наш сусід вирішив по-іншому. І я думаю, що якщо кожен долучиться до ярмарку, навіть не до нашої, а до іншої, або просто задонатить, то ці мрії швидше збудуться.
І наша мрія — мир — дуже-дуже скоро збудеться».
А Тимофій вправно закликає людей до ярмарку і це робить це вже три роки.
Анна-Марія збирає гроші, щоб повернути тата
Серед учасників ярмарків — 10-річна Анна-Марія Казюк. Її тато служить у війську. Дівчинка розповідає, що спочатку збирала власні кишенькові гроші, бо вірила, що таким чином зможе допомогти татові швидше повернутися додому.
«Мій тато перебував на війні у 2014-му, і в 2022-му році зноу пішов на захист країни.
І я дуже хотіла, щоб він повів мене на Перший дзвоник у перший клас. Але цього не сталося, бо він перебував там, де більше був потрібен. Тому я почала збирати свої кишенькові гроші, щоб швидше його повернути.
І мені здавалося так, що якщо я зберу більше грошей, то він швидше приїде до мене вже на Перше вересня у другому класі. Але цього знову не сталося.
Потім я зрозуміла, що треба більше грошей. І це єдине, що я могла зробити. Тому я влаштувала першу ярмарку зі своїми друзями у себе в дворі. Назбирали ми тоді небагато, купували тільки ті, кого дійсно торкнулася війна.
Далі трохи пізніше подружки покликали мене доєднатися до їхньої більшої ярмарки в парку Шевченка. Я плела браслети і допомагала мамі з випічкою. А ще принесла багато прапорів бригад, у яких служив мій тато.
На продаж ми їх не ставили, бо вони надто дорогі для нашої сім’ї. А ще моя молодша сестричка хотіла нести свої іграшки, але мама їй не дозволила. Так ми вийшли на кругленьку суму, на яку наші захисники змогли купити пів дрона».
Діти бачать, куди йдуть їхні гроші
За роки проведення благодійних ярмарків до Софії, Ані, Анни-Марії та інших постійних учасників долучалося чимало дітей. По-різному допомагали Аня Даніліна, Поліна і Діана Попеляр, Оля і Дарина Цвинтарні, Мар’яна Шерстюк, Анастасія Боднар, Христина і Ярина Чіпуріни. Хтось виготовляв власні вироби, хтось допомагав із випічкою чи іншими смаколиками, а хтось безпосередньо долучався до продажу та спілкування з людьми. Так поступово навколо дитячої ініціативи сформувалася ціла команда, яка з року в рік об’єднується заради спільної мети — допомогти ЗСУ.
Уже кілька років зібрані під час ярмарків кошти діти передають волонтерці Юлії Мамчак. Для них важливо бачити не лише момент передачі грошей, а й те, на що вони зрештою витрачаються.
Юлія показує дітям дрони, військове спорядження, каски, гільзи та інші речі, які повертаються з фронту. Діти можуть потримати деякі з них у руках і поставити свої запитання.
Для дітей такі зустрічі стають окремою подією. Батьки розповідають, що після ярмарку діти з цікавістю слухають Юлію, розглядають військові речі та краще розуміють, для чого саме вони збирали гроші.
Юлія Мамчак пригадує першу зустріч із цією дитячою командою.
«Ще кілька років тому вперше прийшла до мене група діток, зовсім юних, об’єднаних чудовими батьками патріотичного виховання, які незалежно від класу і школи об’єднали своїх дітей і допомогли організувати благодійний ярмарок.
Першої суми вистачило на пів дрона. Але дітки прийшли настільки з гарячими очима. Вони запитували, що таке дрон, як він літає, розказували про те, хто в кого воює, кого вони знають, що вони робили. І все запитували.
Вони зовсім підкорили мене своєю дитячою безпосередністю і щирим бажанням допомогти. Тепер ця благодійна ярмарка стала доброю традицією».
Цьогорічна ярмарка, за словами Юлії Мамчак, принесла 32 тисячі гривень.
Частину цих грошей уже спрямували на конкретну потребу.
«Ми закупили зарядну станцію “Плюс-Плюс” і передали родичу, дядьку однієї з діток. А решту відклали, щоб купити FPV-дрон, бо запитів між зарядними і дронами просто неймовірна кількість, багато ».
Юлія вважає, що саме дитяча щирість сьогодні допомагає привертати увагу людей до потреб військових.
«Насправді вже навіть волонтерські ярмарки приносять набагато менше допомоги армії, ніж от такий щирий, дитячий, організований з потрібного боку, з неймовірними батьками, благодійний ярмарок. Тому що в нас у всіх одна аудиторія, одні локації. У. мене таке враження, що люди стомилися: коли бачать якусь ярмарку, вони чомусь відвертаються і проходять повз або йдуть в іншу сторону.
А діток все-таки через людське серце ще не минають. Я вважаю, що нам треба трошки більше розуміти важливість допомоги фронту. Тому що поки ми тут, хтось стоїть там.
Я все ще сподіваюся, що її стане трішечки більше.»
Для дітей ці ярмарки за кілька років стали традицією. Вони ростуть, вчаться робити нові речі, залучають друзів і щоразу шукають нові способи допомогти.
Колись усе почалося з кількох листівок, які зробила 10-річна Софія. Тепер це вже ціла дитяча команда, яка власноруч створює вироби, продає їх, спілкується з людьми та передає зібрані кошти на потреби українських військових.
І кожен із дітей має своє пояснення, навіщо це робить. Для когось це можливість підтримати тата на фронті, для когось — зробити власний внесок у перемогу, а для когось — просто допомогти тим, завдяки кому можна жити звичайним життям.
