“Релігія в законі”

Нова влада ретельно взялась за усі сфери життя громадян України, в тому числі – і за релігійну. Нещодавно була оприлюднена інформація про те, що вступає в дію Нова редакція Закону про свободу совісті. На «хлопський розум» – роз’яснено все, що можна і чого не можна релігійним організаціям в Україні та скріплено підписом чинного Президента. Цілком ймовірно, що до даного документу ще будуть вносити зміни, але сьогоднішня редакція Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» м’яко кажучи дещо шокує. Аналізувати усі статті немає сенсу, та все ж «Погляд» взяв а себе сміливість донести до своїх читачів декілька статей, на нашу думку, найбільш резонансних.

Статті з першої по  четверту – «водичка», ви самі можете домислити, про що може йтись в основних положеннях.  Мова йде про те, що всі рівні перед законом, незалежно від віросповідання, що неприпустима дискримінація за релігійною ознакою і т. п.

А от далі – цікавіше: Ст. 5, п.1 стверджує: «Відносини держави та релігійних організацій в Україні ґрунтуються на принципі взаємовідокремлення церкви (релігійних організацій) та держави».

Та у п. 9 цієї ж статті вказано: «Священнослужителі, інші фізичні особи, які мають право діяти та діють від імені релігійних організацій, можуть брати участь у політичному житті, зокрема обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, нарівні з усіма громадянами України з урахуванням положень цієї статті».

Яка мова може йти про взаємовідокремлення, якщо священнослужителі мають право бути висунутими на обрання  до органів місцевого самоврядування та державної влади? Містечка і села Тернопільщини у період виборів-2010 були шоковані тим, скільки священників виявили бажання прислужитись державі. «А хто в церкві правити буде?» – журились люди. Та, все ж, голосували за своїх настоятелів, як то кажуть, за відсутністю кращих кандидатів. А може через наявність величезної віри, що коли державу очолять священнослужителі, «жити стане краще, жити стане веселіше»? Це преше протиріччя, яке одразу ж кинулось в очі. Зелене світло священникам у політиці – перша ознака наближення АрмагедонуJ

Далі знову протиріччя: Ст. 5, п. 6: «Держава не фінансує діяльність релігійних організацій.

Держава може повністю або частково фінансувати суспільно корисні проекти, які здійснюють релігійні організації в порядку, передбаченому цим Законом».

Прочитавши редакцію повністю, я вже знаю, що релігійні організації та громади мають змогу створюватись фактично безперешкодно, маючи лише свій статут і десяток вірян. Уявіть собі, скільки появиться нових релігійних організацій, коли окрема категорія людей дізнається, що за це ще й гроші платять! Звісно ж, так просто грошей не дадуть – потрібно буде зробити вигляд, що проводиться,я кесь суттєве і житєвоважливе дослідження, але держава дала добро – значить платитиме. Ну і що, що комусь не доплачують зарплатні чи пенсії. Достатньо стати членом посередньої релігійної організації і трохи поворушити мізками, і просто отримувати гроші «за віру».

Знаю, зараз на мене обрушився шквал несхвльних емоці: «Та як т посміла таке думати?! Не всі такі! Є віруючі люди! Які дійсно вірять в Бога безкорисно!»

Ага, відповім я вам, є такі. І ходять вони в найближчу церкву, і, цілком ймовірно, навіть не знають – православна вона чи католицька, і не мудрують над тим, як виокремитись у релігійну громаду чи організацію. Де-де, а в Тернополі такого добра є більш, ніж достатньо: долучайся, до якої хочеш. Знаюча людина розповідала мені, що більшість релігійних організацій на сьогоднішній день лише прикривається маскою «релігійних». А приміщення, надане для здійснення релігійних потреб,  використовують для комерційних цілей. Добре, якщо просто торгують «секонд-хендом». Пригадайте скандальну християнську спілку «Надія» – а може і не пригадаєте. Тому, що мало хто зізнається, що потрапив у їхню пастку. Релігійна організація начебто давала кредити своїм віруючим друзям. Але перших кілька місяців потрібно було робити внески:  хочеш кредит на п’ять тисяч – щомісяця принеси по  триста гривень. На протязі пів року. Значить береш п’ять тисяч – а віддавати треба всього три тисячі, бо ж частина суми вже внесена.  Скільки тернополян потрапило на цю вудочку – не відомо. А релігійна спілка «Надія» зникла з  міста.  Ніхто, звичайно, кредиту не отримав, і вкладених грошей не повернув. Адже (знову повертаємось до нової редакції «Про свободу совісті та релігійні організації в Україні»):

«Стаття 9. Особливості правового статусу релігійної громади

1. Релігійні громади без статусу юридичної особи можуть здійснювати свою діяльність, не повідомляючи державні органи та органи місцевого самоврядування про своє заснування.

2. Релігійні громади, що складаються щонайменше з десяти учасників з повною цивільною дієздатністю, мають право набути статус юридичної особи в порядку, визначеному законодавством.

3. Релігійні громади можуть самостійно визначати правила прийому членів до свого складу та виключення їх зі свого складу і мають право вести реєстр членів громади. Члени релігійної громади мають право в будь-який час вийти зі складу громади».

Отже, з’являються, коли хочуть, як хочуть, в такій кількості, в якій бажають – чим не анархія?  Діяльність здійснюють, яку хочуть (що не суперечить нормам етики). Чим не варіант для «бездомних», чи то пак, для «безцерковних» священнослужителів? «Глаза у тебя злые, денег не дадут» – пригадується чомусь славнозвісний ролик про Добкіна. Хоча практика будування церков у нас ну дуже поширена, як і збирання грошей на це серед парафіян і не парафіян, та, як не сумно констатувати, на кожного священика церква не получиться. Не в наших це силах. Та чим не прагматичний розрахунок: церкви нема, але є релігійна організація, для якої держава виділить землю чи приміщення  (за умови лише наявності статуту релігійної організації). Є керівник релігійної організації, який бере участь у виборах, і хоче мати якісний електорат. А релігійна громада, яка має не менше десятка учасника, об’єднуються у релігійні організації (це коли мінімум три громади докупи) , які вже можуть мати і тисячі парафіян!

Дуже доречні нововведення. Особливо той пункт, де йдеться ось про що: «У статті 82 Земельного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 3-4, ст. 27; 2004, № 7, ст. 48; № 35, ст. 416):

після частини третьої доповнити новою частиною такого змісту:

“4. Релігійні організації, зареєстровані в Україні, мають право набувати у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування споруд релігійного призначення та ведення іншої діяльності в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом для юридичних осіб України”.

У зв’язку з цим частину четверту вважати частиною п’ятою».

Якщо вже змінюють Земельний кодекс для того, щоб було побільше релігійних організацій – це вже серйозно. Це не всі думки, які виникли у мене в ході перечитування змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Раджу і вам перечитати,, і написати  у коментарях свої умовиводи. Повна версія змін до закону тут: http://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=784%3A1&catid=41%3Apl&Itemid=68&lang=uk

А я от далі роздумую над іншими цікавими на мій погляд пунктами, відганяючи від себе набридливу думку. А може все задумано інакше, може це наші дорогі політики роблять такий подарунок, для нас, побожних, релігійних громадян? Мовляв, ви думайте про Бога і релігію, а ми тим часом подумаємо про насущне?

Чекаю на ваші роздуми. Завжди ваша – Оленка Веселка