Як оподатковували тернопільських підприємців у минулих сторіччях?

Уже в XVI ст. існував ринок і професія перекупки в Тернополі. Причому торгували понад 460 років тому під самим замком.

 

Про ринок у нашому місті згадує вже його засновник і власник граф Ян Амор з Тарнова в грамоті для міщан від 30 вересня 1550 р.

 

Зі зловживаннями боролися звітами

 

Показово, що перша згадка про торговицю пов’язана з умілими підприємцями-євреями.

“Євреї домівки на вулицях, а не на ринку містечка мати повинні, щоб з християнами у товаристві обивательському наближеними і зрівняними не були,” наказував вельможа.

 

Також Ян з Тарнова згадує, що він уже отримав від короля дозвіл на те, щоб через Тернопіль проходив гостинець. Цим шляхом у місто мали їхати купці, але переїзд повинен бути платний. Зрештою, прописаними півтисячі років тому були навіть шляхи використання ринкових зборів.

“Збір цілий із ратуші, з яток, опріч неї вибудуваних і тих, що збудують, від перекупників і перекупок, також оплату від вина, горілки скарбові міському призначаємо, постановлюючи, аби через раду міську збирати і з іншими грішми на вжиток загальний спрямовувати”, писав власник міста.

 

А щоб “депутати” не крали, граф зобов’язав їх записувати всі прибутки громади в реєстр і щорічно звітувати про них перед своїм уповноваженим представником, війтом і перед цілою громадою.

Обіцяний гостинець через Тернопіль справді провели – ним возили сіль із Галичини на Волинь. А щоб купці не просто обминали місто, 6 вересня 1566 р. король Сигізмунд І Старий зобов’язав усіх комерсантів обов’язково зупинятися тут і продавати частину краму.

На Великдень торгувати – зась

 

Уже в часи Яна Амора з Тарнова ринок у Тернополі діяв безпосередньо біля ратуші, у районі сучасної вул. Старий Ринок, за декілька хвилин ходи від замку. Окрім того, він продовжувався і на південну сторону сучасної вул. Руської у бік вул. Багатої. Остання також пов’язана з комерцією – кам’яниці на ній будували заможні торговці. Через цю територію із заходу на схід проходив старовинний шлях зі Львова до Кам’янця.

 

Уже в 1672 р., як подає тодішній інвентар міста, на міській торговиці діяла 21 крамниця і склади купців. Площу оточували приватні будинки, серед яких, незважаючи на заборони засновника міста, були і єврейські.

 

Неодмінним супутником тернопільської торговиці було спиртне. Так, історик Ізидор Кордуба писав, що при рибно-булочному ринкові на вул. Валовій власник міста у XVIII ст. Потоцький збудував гуральню, пивзавод і холодильник, а нижче – корчму, якій міщани присвоїли назву “пропинація”. А 23 липня 1740 р. Йосиф Потоцький взагалі приписав, щоб на тернопільському ринку одна половина яток м’ясників належала християнам, а інша – євреям. І перші, і другі повинні були щорічно платити податок у замок лоєм. Та й узагалі оподатковували тернопільських підприємців у ті часи, враховуючи розмах їхньої справи – у 1666 р. власники великих крамниць за розпорядженням Станіслава Конецпольського платили по 6 злотих, а малих – по 10 грошів. Навіть із власників будинків на ринку брали по 18 злотих податку щорічно. Господарі будинків на звичайних житлових вулицях платили за нерухомість 10 злотих у рік, а “затильних”, тобто віддалених, – по 4 злотих 15 грошів. До слова, урядова ціна на пшеничний хліб у ті часи становила приблизно 3 гроші, а на житній – 2 гроші. Гарнець пива у 1719 р. – 3,75 л – коштував 7 грошів і один шеляг. Але, встановлюючи податки, власник міста дбав і про його вигляд. Він забороняв розташовувати крамниці поза ринком, а євреям ще й торгувати на Різдво, Великдень, Зіслання Святого Духа і Божого Тіла.

 

Різний крам – на різних дільницях

 

Тернопільська торговиця не була безладним накопиченням людей і товарів. Так, у ХІХ ст. у південній її частині стояли склади сукна і тканин, найзаможніші крамниці. Натомість у північній частині, як пише краєзнавець Любомира Бойцун, продавали переважно м’ясо. Продавці, які не мали своїх кіосків, торгували м’ясом, наколовши його на кілки-киї. Таких звали кияками. Північно-західна частина – овочева і молочна.

 

Були в Тернополі і спеціалізовані ринки. Перший із них, ярмарок св. Анни, діяв на сучасному майдані Волі. Дозвіл на його проведення видали у 1724 р. і відтоді у місто почали з’їжджатися купці з усієї Європи та Російської імперії. Тільки у 1837 р. з нагоди ярмарку зібралися 8000 немісцевих, а у Смиківцях провели кінні перегони. Торги починалися 26 липня і тривали два тижні. На цей час майдан перероджувався. З часом його взагалі назвали Кінською торговицею і своєрідною іронією долі є те, що тут і ніде більше у Тернополі встановлюють пам’ятники із кіньми – спершу Юзефові Пілсудському, а потім – королю Данилові Галицькому. Ярмарок св. Анни занепав після 1870 р., коли австрійський уряд заборонив експорт коней. Він перетворився у ринок “тандити” – триманих речей. У 1883 р. майдан перейменували на площу Яна Собєського. Торгівлю перенесли на околиці сучасної вул. Січинського і там вона тривала аж до відбудови міста після війни. До тих же часів діяв і старий ринок.

 

А от на терені, що приблизно співпадає із сучасним майданом Мистецтв у нашому місті у давнину виникла торговиця зерном. Збіжжя вивозили звідти у Європу із недалекого від ринку залізничного вокзалу. Натомість у низинах, там, де тепер височіє будівля “Збруча”, тернополяни і приїжджі торгували худобою. Живність доставляли возами або просто приганяли. Нижче схилом до Серету, біля дороги на Петриків збудували бойню, яка тепер є пам’яткою архітектури місцевого значення. Цікаво, що після забудови Оболоні торговиця худобою деякий час діяла на Загребеллі, там, де тепер новий корпус економічного університету. Та історичні ринки, зрештою, зникли – держава відібрала в людей їхні поля і зерно стало колгоспним. А от худобу селяни мали не тільки продавати, а й просто здавати країні – для будівництва соціалізму.

Острів