Хто він такий Валентин Хоптян? Бліц-інтерв’ю

Найбільше щастя?

Гармонія в сім’ї і на роботі.

Найпам’ятнішаподія року?

Святкування 55-річчя.

Чи готовий до компромісів?

Готовий.

Чого боїтеся?

Зради.

Вірите в дива?

Ні.

Хто є для вас найбільшим авторитетом?

Президент.

Чого не можете пробачити?

Зради.

Ставлення до критики?

Самокритичний.

У чому ваша сила?

Вмію об’єднувати людей.

Чи багато у вас друзів?

Їх не може бути багато.

Що у вас сильніше: почуття відповідальності чи почуття провини?

Почуття відповідальності.

Улюблена пісня?

«Рідна мати моя».

Життєве кредо?

Тільки вперед.

Назнаю як вас, а мене втомили балачки про те, що невідомо куди «котимося», що жити стає гірше і гірше, а перспективи немає ні в нас, ні в нашої багатостраждальної краї­ни… Перебравши в думках “оп­тимістичні” теми, вирішила пої­хати в Підволочиськ. Багато чу­ла, що з приходом нового керів­ника району тут є реальні зміни в кращу сторону. Вирішила пе­реконатися в цьому сама.

У Валентина Хоптяна — голо­ви Підволочиської райдержадміністрації, робо­чий день щільно розписаний, та він знайшов час, щоб поспілку­ватися з “Містом”. Охоче розпо­вів про своїх перших півроку ро­боти на Підволочищині, про на­міри на перспективу, про те, що дуже швидко вивчив район і визначив пріоритети.

— Валентине Антоновичу, ви пройшли серйозну школу адміністрування і бізнесу на Хмель­ниччині, в столиці. Чи стає в пригоді здобутий раніше досвід тут, в цьому невеличкому і малоперспективному районі?

— Про “малоперспективний” дозвольте з вами не погодитися, У свій час Підволочиський район мав хороше економічне підґрунтя. Тут було дуже добре розвинуте земле­робство і тваринництво. На жаль, мало що з цього залишилося. Але, на щастя, є люди — чудові менед­жери, фахівці, спеціаліс­ти, яким не байдуже, що відбувається на їхній зем­лі, які по-справжньому переживають за стан справ у районі, пропону­ють багато свіжих ідей. Насамперед, це Герої Ук­раїни, директор ТОВ “Ук­раїна” Олег Крижовачук, генеральний директор ТОВ “Агро-Рось” Олек­сандр Самсоненко, здіб­ний організатор вироб­ництва Михайло Паюк, вмілий керівник зі Скалата Богдан Олійник… Маємо ціка­вий спільний проект із генераль­ним директором ТОВ “Волочиськ Агро” Ігорем Васильовичем Данилюком. У нас насправді хороша ко­манда, яка може не тільки вимага­ти роботи, а й показувати приклад. Успішний досвід — це хороший ґрунт для справи, яку мені довірили. Знаючи себе, я не заспокоюся, поки не зроблю те, що запланував.

– Кажуть, ви амбіційний ке­рівник…

Хіба це погано? Пригадую свій перший виступ перед підволочиською молоддю в централь­ному парку. Я тоді сказав людям, що мені соромно, що це місце таке занедбане, і пообіцяв до місяця часу навести тут лад. Мало хто в це повірив, але вже за три тижні тут були лавочки, бруківка, до­ріжки. Я ніколи не кидаю слів на вітер, а безгосподарність, інер­тність мене “беруть за живе”: не терплю цього. Якщо я кажу ко­мусь: “Зробіть завтра”, то це оз­начає, що треба було ще вчора по­чинати… Здорові амбіції, переко­наний, тільки на користь справі.

– Люди тішаться, що Під­волочиський район змінюється на очах?

Погодьтеся, місце, де ти жи­веш, має бути затишним і ком­фортним, щоб легко працювалося, не відчувалось втоми. А ос­кільки взято курс “успішного району”, то в цьому напрямку і працюємо. Зробили уже 75 кіломет­рів доріг, повністю освітили вули­ці Підволочиська і Скалата, а до кінця року плануємо освітити усі населені пункти району, ремон­туємо клуби, школи, лікарні, пра­цюємо над тим, щоб у кожному селі був діючий ФАП, а у великих населених пунктах — автомобіль швидкої допомоги.

Час пустослів’я пройшов. Лю­ди хочуть чути реальні обіцянки, які стають реальними справами. Лише тоді будуть довіряти владі.

Я побував у багатьох школах і здивувався, що в жодній з них не було плазмового телевізора. Си­туацію поправили. Запланували до Нового року збудувати в цих же школах внутрішні вбиральні — і зробили це.

Планів дуже багато. Допомоги Особливої чекати немає звідки, тому шукати вихід треба самому. У багатьох добрих справах маємо підтримку у місцевих підприєм­ців. А нещодавно я мав зустріч із міністром у справах сім’ї, молоді з яким домови­лися про те, що Київ профінансує нам будівництво плавального басейну, двох спортивних майданчиків зі штучним покриттям,
кортів для великого тенісу. Словом, як у народі ка­жуть: “Під лежачий ка­мінь вода не тече”.

– Судячи з темпу ро­боти, який ви задаєте, з енергії, з якою беретеся
за кожну справу, можна віднести вас до людей но­вої генерації.

— Відразу заперечу. Я — “дос­відчений боєць”. За плечима — п’ятдесят п’ять, і всі мої (сміється —прим.авт). Але сам себе поважаю за те, що не зациклююся на старо­му, до чого звик, на чому розумію­ся, а постійно чогось вчуся: нових підходів, технологій. Вмію побачи­ти в банальних (здавалось би!)   речах   раціональне зерно і використати з ко­ристю для справи.

Сьогодні старими ме­тодами далеко не заїдеш. Прийшов час інновацій­ної економіки. З’явля­ється все більше і більше високоінтелектуальних керівників, які готові вже сьогодні запропону­вати нові підходи. Треба це враховувати і намага­тися випереджати час.

– Ви постійно дек­ларуєте, що Підволочищина має стати кра­щим районом в Україні. Що саме робитимете, щоб так воно і було?

Насамперед треба зробити, щоб кожен клаптик вільної землі приносив прибуток. В одному випадку це може бути віддача від крох­мального заводу, в іншо­му — від макаронної фабрики, молокозаводу чи комбінату з перероб­ки гречки. Вже сьогодні будуємо сучасний тваринницький комплекс європейського типу в Медині на 20 тисяч голів. А з керівником відо­мого в області підприємства ” Агропродсервіс” Іваном Чайківським маємо домовленість про бу­дівництво в Іванівці свинокомплексу на 40 тисяч голів. Планує­мо збудувати сучасний молоко­завод і м’ясокомбінат. Словом, планів багато і всі вони реальні.

А ще одне ноу-хау. Ми пораху­вали, що найприбутковішим є сьо­годні розвиток садівництва та ягід­ництва. Звичайно, до цього треба підходити комплексно, враховую­чи те, що справа ця для нас нова, починаючи від посадки, догляду, збору до реалізації продукції чи її переробки. Поки що ми попробува­ли посадити дев’ять гектарів сад­жанців в Іванівці. Плануємо заса­дити ними 300 гектарів. Віддача буде очевидною. По-перше, отри­маємо в декілька разів більше при­бутків, ніж від реалізації зернових. По-друге, створимо додаткові ро­бочі місця. Уже зараз при нашому управлінні сільського господарства (яке, до речі, виконує роль статис­тики) є фахівець, який детально вивчає це питання. Маємо ще одно­го агронома, який займатиметься вирощуванням газонної трави. Бу­де дуже гарно, коли біля кожної школи, садочка, сільської ради бу­дуть красиві сучасні газони.

Повертаючись з відрядження, подумала: яке це щастя, що сьо­годні є люди, які не нарікають на всіх і вся, а працюють, приймаю­чи сміливі рішення. Не шукають крайніх, а беруть на себе відпо­відальність за кожне починання.

Таким є і Валентин Хоптян — реальний, конструктивний, муд­рий господар Підволочиського району. Він не цурається прос­тих людей, знаходить мову і з поважними владними мужами. По-іншому не може, адже відчу­ває великий обов’язок перед ти­ми, хто в нього повірив.

Оксана Яциковська, “Місто”