Тернополянин Геннадій Сімонов створює унікальні ікони

Ідеї для створення своїх нових робіт тернопільський художник-прикладник Геннадій Сімонов іноді виношує роками, аж доки не дозріє до їх втілення. Творчою візиткою цього митця є оригінальні ікони, написані на дерев’яній основі, прикрашені різьбою, інкрустацією та художнім ковальством.

Персональну виставку робіт Геннадія Сімонова можна оглянути в приватній АртГалереї Тернополя.

Для митця це своєрідний творчий підсумок за 10 років, адже саме стільки часу пройшло після його персональної виставки в Київській науковій бібліотеці імені Затонського. Примітно, що Геннадій Сімонов працює в цікавій творчій манері, поєднуючи живопис із різьбою по дереву та художнім ковальством. Тому на створення однієї ікони він витрачає до кількох місяців. Каже, що за рік може виготовити не більше 2-3 творів. Побачити роботи пана Сімонова іноді можна також на перехресті вулиць Сагайдачного та Валової.

«До кожної ікони мушу дозріти»

– Як давно ви працюєте з деревом?

– Різьбленням я займаюся вже багато років. Захопився ще в дитинстві, різьбив у школі. У свій час випилюванням захоплювався мій батько. У мене залишився його лобзик. Одного разу я взяв його в руки і спробував щось випиляти. Мені сподобалося.

– А коли почали виготовляти ікони?

– На початку 2000-х років. Вважаю, що до ікони потрібно було дорости. Тепер з упевненістю можу сказати, що я дозрів до цього і щось таки тямлю в даній справі.

– В чому особливість ваших ікон?

– Вони унікальні у своєму роді, адже в Україні таких більше ніхто не робить. Я сам пишу лики святих, сам придумую відповідну композицію, вирізьблюю оправу, інкрустую, прикрашаю.

До кожної ікони мушу дозріти. При чому цей процес може розтягнутися навіть на декілька років. Наприклад, зараз я виготовляю іконостас, ідею створення якого виношував у своїй уяві впродовж десяти років. Ще одна особливість моїх робіт в тому, що я завжди стараюся зробити їх так, щоб було видно, що це Україна. Так, приміром, основу оформляю як український вишитий рушничок, на ньому вирізьблюю писанки, всередині яких пишу ікони. Цікавим також є той факт, що я часто виготовляю собори ікон. Зараз такі роблять дуже рідко. Причому шукаю у відповідній літературі зразки рідкісних ікон.

«Родзинка» – у композиційному вирішенні

– А як ви обираєте ікону, яку хочете написати?

– Дуже просто – гортаю відповідну літературу зі зразками. Якщо якась з ікон до мене усміхнеться у той момент, ту й обираю для написання. Правда, це стосується лише невеличких робіт.

– Чи вносите у свої роботи щось від себе?

– Я дотримуюсь візантійської традиції написання ікон, при цьому стараюся не порушувати жодних канонів. А ось прикрашення образів різьбою – це моє ноу-хау. Нестандартними є також композиція і пластичне вирішення. Зокрема, рушники, писанки, соняшники – це моя добавка.

– Розкажіть детальніше про композиційну побудову ваших ікон.

– Ось, наприклад, собор православних ікон, що складається із трьох образів Богородиці – «Всіх радостей радість», «Захисниця» і «Покрова». Це сімейна ікона-оберіг, що приносить в дім радість, захист і покров. Ще один приклад цікавого композиційного вирішення – ікона «Віра, Любов Надія та їхня матір Софія». За основу я знову ж таки взяв український рушник, правда цього разу на місці, де має бути вишивка, помістив молитви: вгорі – «Отче наш», а внизу -«Богородице Діво».

Був на святі у патріарха

– Що кажуть про ваші ікони священики?

– Священики різних конфесій схвально ставляться до моєї роботи. Принаймні жоден з них не відмовився освятити той чи інший образ, виготовлений мною. Буває, що інколи я звертаюся до отців за порадою і вони радо погоджуються мені допомогти. Я навіть отримав благословення від кількох владик. А ще мав честь побувати на дні народження Блаженнішого Володимира. Там представив кілька своїх робіт на невеличкій виставці разом зі ще одним митцем , який виготовляє не менш оригінальні ікони в техніці макраме.

– Скажіть, чи передаєте необхідні вміння виготовляти ці унікальні ікони своїм учням?

– На виготовлення однієї роботи я затрачаю кілька місяців, оскільки це кропітка справа, що вимагає терпіння й наполегливості. Пошук мого власного творчого стилю тривав упродовж багатьох років, попри те, що ще в студентські часи мої роботи називали «сімонізмом». Вони вже тоді вирізнялися з-поміж інших. Я дуже радий, що тепер можу робити те, що хочу.

Щодо учнів, то їх у мене немає. Не те, щоб ніхто не цікавився процесом виготовлення таких творів, та все ж це затратна справа, що потребує багато часу. При цьому продати таку ікону за відповідну ціну не так уже й просто.

Ікони рятували людей від аварій

– Чи траплялися з вашими роботами якісь цікаві історії?

– Звісно, що бувало різне. Ось, наприклад, цікаві факти: якось я привіз у Київ свої роботи „Капличка» та «Почаївська Матір Божа». І що ви думаєте? Їх у мене купили вихідці із Тернопільщини, хоч у столиці стільки жителів і туристів. Хіба не диво?

Або інший приклад. Один чоловік придбав у мене ікону, щоб подарувати її своєму другові. Поклав її на заднє сидіння автомобіля з правого боку і поїхав до храму, щоб освятити образ. З перших хвилин він відчув на собі містичний вплив цієї ікони. Як він мені згодом розповів, до храму дістався дуже швидко, адже всюди йому горіло зелене світло світлофора. Чоловік відчув, що його весь час тягне праворуч. Зрештою, виявилось, що ікона вберегла його від аварії – на одному зі світлофорів, коли цей чоловік мав повертати вбік, раптом затримався на кілька секунд. В цей час перед ним на великій швидкості промчала машина. Якби він в цей час повернув, то зіткнення сталось би неминуче. Доїхавши до храму, на нього чекала ще одна несподіванка – священик освятив ікону на вівтарі.

Розкажу ще одну цікаву історію. В одного мого товариша багато років на стіні у коридорі висіла невеличка іконка Богородиці. Одного дня, коли він виходив з дому, вона з якогось дива раптом впала на підлогу, зачепивши при цьому праву ногу того чоловіка. З його слів, відтоді він почав кульгати, хоч до цього ніяких проблем з ногами в нього не було. Біль не проходив. Прийшовши на роботу у вуз, чоловік все ще налягав на ногу. Причина раптового болю з’ясувалася, коли мій товариш повертався додому – на пішохідному переході буквально за кілька сантиметрів перед ним промчала автомашина. Якщо б не біль у нозі, то могло б статися непоправне. Вийшло, що ікона врятувала його від серйозної травми чи від загибелі. Після цього нога перестала боліти й досі більше не турбує.

Розмовляла Леся ЗАМОРСЬКА, 20 ХВИЛИН

Довідка

Геннадій Сімонов народився у 1953 р. у місті Тернополі. Після закінчення восьмирічки, у 1968 р. вступив у Косівське училище прикладного мистецтва, котре закінчив у 1975 р.

1972-1974 рр. – служба в армії. Працював за розподілом у м. Актюбінськ (Казахстан).

У 1986 р. переїжджає до м. Красноармійськ Донецької обл.

З 1997р. знову повертається до Тернополя, де живе і творчо працює, займаючись іконописом.