Найкоротший шлях у дитсадок — через райдержадміністрацію

Дитячі садочки країни тріщать по швах: не стільки від старості, як від переповнення. У столиці на 100 місць припадає 108 малюків. Ще гірша ситуація у регіонах. Скажімо, у містах Тернопіль, Харків, Ужгород та Кам’янець-Подільський цей показник сягає 140—156 дітлахів на сто місць. Такі цифри вчора під час прес-конференції навела Тамара Панасюк, начальник відділу дошкільної освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту.

І поки чиновники переглядають програми реформування галузі та створюють державні концепції її розвитку, батьки змушені до вступу дитини у дитсадок готуватися за кілька місяців. Одні обдзвонюють рідних і знайомих у пошуках потрібних зв’язків, інші банально збирають гроші на «благодійні внески».

Альтернативою переповненим комунальним садочкам виступають приватні. У них батьки можуть обирати мову викладання, методику розвитку, а часом і самі предмети. Але, каже Тамара Панасюк, біда таких закладів у тому, що далеко не всі мають необхідні ліцензії. Тож значна частина приватних дитсадків є, просто кажучи, нелегальними і про рівень дотримання необхідних санітарних чи, скажімо, протипожежних норм там можна тільки здогадуватися. І віддаючи своїх чад у такі заклади, батьки певною мірою ризикують.

Ми спробували прилаштувати свою вигадану трирічну дитину в один із таких дитсадків. Проблем із місцями тут не виявилося. Воно і не дивно, адже для значної частини простих громадян такі заклади — не варіант. Вартість навчання у більшості кусається з особливою люттю.

Найдешевший варіант, який нам зустрівся, — дві тисячі гривень на місяць. За це ваша малеча буде доглянута з восьмої години ранку до сьомої вечора, тричі погодована, вигуляна і навчена. Інший садочок пропонує більш оригінальну програму: по два уроки на тиждень англійської, французької мови, стільки ж занять живопису, музики, хореографії та фізкультури з елементами східної гімнастики. А ще раз на тиждень дітлахів навчатимуть акторської майстерності. За все це батькам доведеться віддати усього… дев’ять тисяч гривень річного внеску та ще по 4 тисячі 900 гривень сплачувати щомісяця(!).

Проте, як з’ясувалося, деякі приватні дитячі садки — мало не режимні об’єкти. Потрапити туди без попередньої домовленості про зустріч — зась. «Ви, якщо вирішите до нас прийти, зателефонуйте, і ми домовимось, коли краще зустрітися. Просто так сюди підійти і подивитися не можна», — каже «контактна особа» одного із приватних садочків пані Алла. «Наш садок — це велика чотирикімнатна квартира на першому поверсі». Від прямої відповіді на запитання, а чи такі «посиденьки» легальні, співрозмовниця ухилилась. «Ми так уже 16 років працюємо. А взагалі, якщо ми з вами працюватимемо, то зустрінемось особисто. І тоді при укладанні договору я вам поясню всі нюанси нашої співпраці із владою». До речі, свої послуги ця дитяча квартира оцінила у 500 доларів на місяць. Між тим мами зі стажем переконують: не такий страшний комунальний садок, як його малюють. «Коли дитину до садочка збиралась віддавати, мене всі лякали — не приймуть, там місць немає, доведеться страшенні хабарі давати. А пішла — і все нормально. Правда, «благодійний внесок» таки довелося зробити, але це вже інша історія», — розповідає киянка Ірина Григорівна.

А Наталія Резенчук, начальник відділу дошкільної освіти ГУ освіти і науки КМДА, молодим батькам радить не ходити взагалі по приймальних завідуючих дитсадками із запитанням «а ви нас можете взяти?», а йти у райдержадміністрації із вимогою це зробити. Мовляв, кожен будинок закріплено до певного дитсадочка. І відмовити вашій дитині у прийнятті на навчання просто так не можуть.

Тетяна ГРАДОБЛЯНСЬКА