Чи не варто почати збір грошей для народних депутатів?

Поясніть мені – для чого людям, які в декларації про доходи вписують мільйони взагалі зарплата? Так, так, я маю на увазі народних депутатів.

Ось збільшили їм грошове забезпечення утричі. Здавалося б – радій життю. Так ні, вони кажуть – мало. Дайте ще, бо жити, отримуючи такий мізер, ну ніяк не виходить.

Лідер однієї фракції заявив, що змушений був продати гараж і машину, щоб звести кінці з кінцями і що взагалі розпродав ледь не весь домашній вжиток, залишивши собі лише вила. Щоправда вила з золота, але хто ж на таку дрібницю увагу зверне. Ще один депутат, скромно потупивши очі, розповів, що на утримання сім’ї витрачає на місяць 150 тисяч гривень. 150! Тисяч! Таку суму середньостатичний пенсіонер отримає за 100 років. Порівняли? Місяць і сто років.

Дізнавшись, що своїм останнім рішенням на посаді голови Верховної ради Гройсман спробував купити депутатів, щоб в подальшому вони були більш лояльні до законопроектів, які пропонуватиме його уряд, я очікував трішки іншої реакції. Там так багато учасників АТО, там стільки людей, які пройшли Майдан і які мали б бути хоч трішки ближчими до пересічних українців. Але там, напевно, ще й якесь особливе повітря або у буфеті наливають щось таке, що совість втрачається одразу.

Я сподівався, що всі ці люди вийдуть до трибуни і на весь голос заявлять про свою незгоду з таким рішенням. Адже в країні війна – введений податок на армію, в країні економічна криза – практично заморожені соціальні виплати. Люди вже не те що ледве зводять кінці з кінцями – вони заледве виживають. А для депутатів гроші у бюджеті знайшлися.

І ще подумаємо чи варті вони взагалі зарплатні. Якщо глянути у зал Верховної ради, то депутат там – така ж рідкість, як сотенна купюра в гаманці у пенсіонера через тиждень після отримання пенсії. А що вони за два роки зробили для країни? Чи хоч хтось, крім них самих, відчув якесь покращення? У всьому цивілізованому світі працівників, які не справляються зі своїми обов’язками звільняють, а в Україні їм утричі збільшують зарплатню. Абсурд.

Але якщо вже їм і справді мало, то може варто ініціювати всенародний збір коштів для бідуючи слуг народу? Як кажуть: з кожного по нитці – бідному сорочка. Сорочки, щоправда, їм без потреби. Їм потрібні «Лексуси», будиночки на Мальдівах і мільйони в офшорах.

А нам потрібні народні депутати, які хоча б інколи думали про людей. Ось тільки де ж таких взяти?
Андрій БЕРЕЗОВЧУК