Євротернополяни – не означає європейці

Останні кілька років стало модно робити будь-що, навіть саму банальну річ з цікавим додатком «євро». В обігу появляються слова, які з цим додатком начебто є гарантією якості, сумління і чесності, а ще принципово нових підходів і технологій. Євробрус це новітня дошка, а про євроремонт приміром мріє кожна сім’я. Таких прикладів з різних сфер життя можна називати безліч. Проте сьогодні хочеться пороздумувати про євроукраїнців, які не зважаючи на географічну розміщеність в Європі,та проведення футбольного єврочемпіонату не можуть привити собі оту часточку «євро», яка гарантує певні якості, і яка розвиває певну модель поведінки. Я не є прихильником оцих стандартів під «євро» і впевнена що, ми українці, можемо і вміємо краще ніж вони, ми є автентичними і прив’язаними до певних традиційних цінностей, проте іноді складається враження, що цінності будь-які в багатьох людей взагалі відсутні, або найбільшою цінністю в них є власна персона і більш нічого…
Наведу декілька прикладів, які наштовхнули мене, на такі от песимістичні думки.
Перша історія про молоду маму і маршрутне таксі, в якому жінка забравши сина приблизно третьокласника, їде зі школи. Та садить цього молодого чоловіка на крісло, а сама з наповненим книжками портфелем, пакетом із супермаркету стоїть, заходить бабуся в автобус, а ця мама навіть не думає, щоб її син встав і пенсіонерка опершись на палочку стоїть. Кого виховує ця мама? Який із такого хлопця буде чоловік, батько, зрештою чиновник, вчитель і т.д.? Цікаво це зразок поведінки із новим додатком «євро», чи із залишком додатку «совок»?
Історія друга, яка перегукується з першою, та є мабуть її наслідком. Один із супермаркетів міста. Після роботи люди втомлені і дещо розлючені шукають де менша черга, або просто шукають, де би заплатити за придбаний товар і, банальна, проте трагікомічна, ситуація в якій був будь-який покупець. Звільняється касир і чоловік розштовхує декількох жінок та прямує по розчищеній дорозі до мети. Здавалося це ж нормально, виживає сильніший, проте це є наслідком отого виховання коли задоволення власної потреби ставиться вище будь-чого, вище загальнолюдських норм поведінки. Ми ж не говоримо про фемінізацію, бо в будь-якому у випадку мужчина залишається мужчиною, а жінка – жінкою.
І третій випадок який не входить також в рамки норми, і є кричущим проявом нашої навіть не егоїстичності, не нахабності, а просто вчинком який перекриває наш поступ в краще життя, в ті норми, які ми вважаємо зразком, і до яких прагнемо. Центр міста двір. Чоловік задумав помити власне авто, нічого поганого в цьому якби немає, але він не робив це в дворі в якому проживає не він один, фактично в громадському місці. Ми нарікаємо на мера, на депутатів, на президента і кабінет міністрів проте не помічаємо того, що порядок, наводити і підтримувати у власному помешканні, дворі, населеному пункті зобов’язані ми самі. Ми є господарями. Така поведінка чи то байдужість, чи то результат не думання, чи банальна неповага до всіх без винятку навколишніх?
І висновок, який на перший погляд до історій немає ніякого відношення. Нам з вами при отакому вихованні, поводженні і відношенні не бачити Європи, як власних вух без дзеркала, адже євроремонт в квартирі не гарантує того, що цінності, поведінка і усвідомлення себе, як господаря міста двору держави, присутнє в більшості з нас. Що в нашому спільному домі – місті, державі, дворі ми самі можемо навести лад хоча би в побутових та моральних питаннях, і для цього не потрібен мільярдний бюджет.