Шекспір би плакав (журналістське розслідування Віри Перун)

Тернопільська журналістка не перестає дивувати. Спочатку вона вигадала фотографувати зображення в калюжах, потім – міфічні образи зі снігу, а тепер – написала вірш зі слів пісень Океану Ельзи:
Жили-були Джульєтта й Бодегіта,
Дві коліжанки на околицях міських.
Дружили регулярно – від зими до літа:
Перемивали кісточки близьких,
Ходили на примірки в магазини,
За їдлом швендяли до склепу раз у раз,
День через день літали на гостини,
Що аж тріщав від походеньок перелаз.
Тим часом у краях піщаних та далеких
На власних двох через Єгипет та Ірак
Пустелею водив верблюдів караван
Пацанчик гожий, звавсь Ромео-неборак.
Начальник посилав його завжди далеко,
І мав Ромео з тим мороку:
Бо рейсів штири він встигав на рік робити —
Лиш по одній на кожну пору року.
Мандруючи краями, де жили дівчиська,
Привіз хлопака якось і їм крам,
Та як угледів він Джульєттині очиська,
Враз став мов свій не сам.
Крутивсь-вертівсь біля панянки неборака,
А дівка все за крамом загляда,
А та за цяцьками і шмотками глядить, сарака,
Ромеїн погляд мов не поміча.
От Бодегіта дівка була не дурна,
Помітила заглядини хлопчачі,
І ревності в очах намалювалась їй стіна.
А з ревністю — й нехитрая задача.
Замислило дівчисько магію призвати,
Знайшло у місті навіть ворожбитку,
І взялись двоє думати-гадати,
Якого б учинити збитка.
Коли на небі місяць звісив ноги,
Помиті в хмарах, і заснув, що хоч стріляй,
Начаклували наші героїні от-такі вимоги
Для біса, що його звуть Напувай:
Побільше щоб реклами в місті появилось,
Де ріки ллються із горілки й шмурдяка,
Щоби народу більше спилось,
І пара наша в тім числі була.
Із чого тільки пійло не робили
(Принаймні, так реклама повідала):
З пшениці й бурачанки щось мутили,
З живого й навіть здохлого щось гнали.
Коротше, все, що тільки десь бродило,
Переганяли в самогон і пили.
Герої наші ще так-сяк тримались,
А біс у ребра гупав сторчака.
Помалу незалежність їх пропала,
А заразом тверезість дала хропака.
Батьки Джульєттині запізно спохопились:
Дівчисько вже синіло, як бузок,
А з нею — й наш джигіт. Ой, спилось…
А був ж козак! Хоч став, як «казачьок».
Батькам Ромео теж донесли звістку,
Що їх синок десь глушить самогон,
А з ним — і потенційная невістка.
От довелося тут робить розгон.
Ганяли молодих по сінях і по хаті,
І поки їм по спинах женилася мітла,
Наші герої встигли трутки налигатись,
Й навіки вічні дати хропака.
Земля прикрила всі тремкі обійми
І з алкобісом програні ці війни.
А Бодегіта час не марнувала —
В історію схотіла увійти:
Вона співця Шекспіра десь найняла
Й звеліла оду нині всім відому нашкребти.
P. S. А море п’яних сліз ця хитра Бодегіта-Гапка
Назвала Океаном Ельзи. Крапка.
Мораль:
Коли з усіх боків одна реклама,
Коли навколо ні душі,
Елементарна, Ватсон, тут програма:
Не п’єш — не пий, а п’єш — то трутку не глуши.

загрузка...

Comments are closed.