Принадливий Тернопіль. Монастирський двір з двома соснами

Мені ці два дерева добре знайомі, бо бачу їх з вікна кабінету. Але навіть із щоденним спогляданням композиція, де дерева з чотирьох сторін оточені стінами, приваблює. Приваблює незвичністю і тим, що хочеться глянути, де ж ростуть сосни.

Цими днями трапилась нагода побувати у дворі Державного архіву області. Установа розмістилась тут уже після Другої світової, спершу приміщення було домініканським монастирем. Його початок пов’язаний із будовою Домініканський костелу. Цей архітектурний комплекс звели протягом 1749-1979 років за проектом А. Мошинського. Келії монастиря примикають до храму і, замикаючи простір, сформували внутрішній дворик.

Друга світова не шкодувала і цього місця. Але потрапляючи всередину, чуєш, що тут лишилась автентика. Можливо, справа в тому, що в Тернополі такі камерні двори рідкість. Перебуваючи в самому сердохресті міста, відчуваєш себе абсолютно відрізаним від міста сучасного – з шумом та метушнею.

Високі сосни, здається, пронизують небо та творять своєрідну місцеву сакральну вертикаль. Я була в дворику близько полудня, тож сонце стояло високо, відкидаючи скісні тіні на стіни.

З цікавих деталей — системи вентиляції підвалів, а точніше те, як оздоблені їхні виходи на зовні. Для тих, хто любить розглядати ніжні мінливості кольору тиньку тут сподобається. Вкриті мохом камені теж додають свого.

Якщо далі перелічувати деталі, що зачепили, то їх багато не назбирається. Тут, скоріше варто мовити про особливість місця – його камерність, тихість, сонячність. Інакшість. Тут хочеться застигнути в солодкому нічого-неробленні,  спогляданні, як повільно переміщуються тіні.

Анна Золотнюк.

Фото авторки.