Як з Тернополя на Київ возять або Обережно: старий, недобрий українській сервіс
Україна – це ми з вами, не якась там гола абстракція, а цілком конкретна спільнота. Україну ми змінюємо не на виборах і навіть не на Майдані, хоча останній то надзвичайно важлива передумова і основа для подальших змін. Країну ми змінюємо, змінюючи себе кожного дня, це рутинна праця над вдосконаленням себе насамперед і світу навколо. Ми змінимо Україну, коли наведемо лад у власному парадному, власному подвір’ї, районі і т.д., коли змінимо власні підходи до роботи і обслуговування клієнтів. Коли хамство і не якісне обслуговування не лишатимемо без відповіді. Власне для того і пишу, чи не перший в своєму житті пост-скаргу. Якщо ця розповідь вбереже кілька пасажирів від користування «послугами» перевізника, про якого буде мова, і він недозаробить парусот гривень, то вже добре. Якщо ж, о диво, це дійте до власника і він змінить підходи до роботи, то такого успіху і сподіватися годі.
Довелося мені повертатися з чудового міста Тернопіль після не менш чудового полоністичного семінару в суботу 27 серпня 2016 року. Оскільки квитків на вечірні/нічні потяги до Києва інтернет вже не бачив, а Інтерсіті уходив трохи по п’ятнадцятій, то я знайшов перевізника «бусиками» віддавши йому перевагу перед Bla-bla-car’ом, про що потім неодноразово пошкодував.
Ось він:
http://reysinfo.com.ua/company/view/24?route_id=130
День перший (п’ятниця).
Зателефонувавши за номером вказаним на сайті, я дізнався, що, дякувати Богу, можливість повернутися додому в той же день у мене є. Взагалі, я в захваті, від того, що з Києва майже всюди по Україні можна туди-назад за потреби повернутись за добу. Отже, варіант повернутися знайшовся. Тепер треба було забронювати собі місце. Був вибір на 17-00 чи 22-00, але коли виявилось, що їде той бус аж 7 годин, стало ясно, що 17-00 і моя прогулянка Тернополем переноситься на наступний раз, нажаль. З’ясувалось, що треба записуватись і навіть оплатити квиток заздалегідь. Ну ок.
Де оплатити? – наївно запитав я добродійку у телефоні з сайту, розбалуваний інтернет-оплатами різних Busfur’ів, Ecolines’ів, Polski Bus чи навіть такого гіганта перевезень, як «Луцький експрес» (які, у порівнянні з тернопільським первізником просто боги сервісу і взагалі, як каже мій добрий знайомий «руки б тим людям цілувать»), де все можна зробити через сайт і отримати підтвердження на e-mail.
У відповідь дівчина мені повідомила, що вона мені смс-кою скине карту Приватбанку, на ім’я якогось там добродія і я не те, що не отримаю підтвердження, але і сам мушу їм зателефонувати і повідомити, що я оплатив і вказати час транзакції. Така от технологія. Тут я напрягся вперше. Але дуже вже хотілося ночувати вдома. Втім, виявилось, що це не всі сюрпризи. З’ясувалось, що до сплати було не 120 грн., як на тому сайті, де я знайшов інформацію, а … 200 грн. Щож, тут остаточно мало би бути зрозуміло, що «якось воно не тойво», але повторюсь: «дуже вже хотілося ночувати вдома».
День другий (субота).
Чудовий український Інтерсіті домчав мене до Тернополя. Файне місто зустріло чудовою погодою і чарівними людьми, з якими плідно поспілкувались і попрацювали. Протягом роботи я отримав два телефони, на які не відповів, зі зрозумілих причин, а коли звільнився і набрав, то вони не відповідали. «Як комусь я потрібний, то передзвонить» – подумав я. Хто ж знав, що це будуть доленосні для мого вечора дзвінки.
На місці, себто біля готелю «Тернопіль», де обіцяли мій автобус, я був дисципліновано о 16-40, себто за 20 хвилин перед від’їздом (як тоді здавалось), як і просила добродійка у телефоні вчора. Якісь люди сідали у буса і я було розлабився, бо все складалось, незважаючи на «дурні» вчорашні побоювання. Але найцікавіше було попереду. Виявилось, що мій рейс … пішов вже півгодини тому, а це інший автобус. Цей теж до Києва, але не мій, бо мій поїхав. Коли я трохи ошелешений таким поворотом подій, приходив до тями, той дядько, що відповідав за посадку, почав на мене кричати (на хвилинку, за мої гроші), що це Я у всьому винен і мені дзвонили, і т.д. Доводи, що перевізник не може поїхати раніше, тим більше взявши передоплату, не працювали, бо «дзвонили до вас». Скандалити точно не хотілось, хотілось спати вдома, обіймаючи дружину. Тому компроміс був знайдений у тому, що поїду цим бусом «якщо так вже хочу» (а це, треба сказати, неабияка поступка з їх сторони, судячи з тону і міміки). Було одне “але”: цей бус буде тягнути інший бус і до Києва я приїду не раніше півночі (дивно, бо телефоном обіцяли це як нормальний графік). Звичайно, те «тягнути іншого бусика» мало би насторожити вкотре, але після шоку то видалось «такє». Отже попереджений, я погодився, тут питань не мало би бути. Того іншого бусика ми підібрали десь під Шепетікою (місто, що у мене асоціюється з ФК «Темп», який брав участь у перших чемпіонатах з футболу незалежної України). Далі було цікаво, коли водій попросив нас на пості ДПС, чи як він там тепер називається, …. пригнутись, аби нас (себто пасажирів, що віддали по 200 грн. за квиток) не було видно. Перший такий «пригін» видався прикольним і викликав саркастичні посмішки, але третій, коли нас зупинили поліцейські і ми лежали, “аби нас не було” видно хвилин з 5-7, вже прикольним не був. Отже, за свої 200 грн. я фактично вже їхав евакуатором (до речі на швидкості руху, дякувати водієві, це майже не позначилось) і ще став співучасником правопорушення. Авжеж, чом би й ні? Майже сафарі.
Закінчитись наш рейс мав би на залізничному вокзалі міста-героя Києва, але… коли зпросоння, а треба сказати велике «Дякую» всім, хто будував Житомирську трасу, бо після сільських і районних доріг України, вона заколисує не гірше німецьких автобанів. Так от прокинувшись, зрозумів, що ми на станції метро «Житомирська», а водій сповістив, що це на сьогодні кінцева, бо два буси на тросі по Києву, навіть нічному – то не надто зручно. Отже, додому через усе місто… якось самотужки.
Власне прояснимо ситуацію, що мої претензії не до водія, він як раз тут особа підневільна і до нього не має питань, натомість до власника і перевізника питань купа. Але, як людина чесна, принаймні, яка себе такою вважає, я вирішив перед тим, як писати цю епопею, зателефонувати до «диспетчера» і отримати пояснення, якщо не вибачення. Писати чи не писати я думав усю дорогу, але після нічної висадки на ст.м. «Житомирська» питань не лишалось.
День 3 (понеділок)
У неділю за номерами, вказаними на сайті, ніхто не відповідав. Додзвонитись вдалось лише у понеділок вранці. І тут почалась заключна частина історії. Виявилось (радше підтвердилось), що сам я винен, бо не взяв слухавку, коли мені дзвонили (ну це ми вже чули), бо хтось там поламався і два рейси змістили (чомусь моїм коштом). На моє зауваження, що нелогічно, взявши передоплату з пасажира, поїхати раніше і наприклад з потягом чи літаком такого важко собі уявити, я почув геніальну відповідь, відповідно до якої літаки часто не долітають і падають разом з пасажирами і я маю дякувати Богові, що благополучно доїхав. Супер, правда?! Про правопорушення, роботу з клієнтом і т.д. переповідати не буду. Аби розуміти тон розмови, скажу, що на моє прохання повідомити, хто перевізник, мене скерували на автовокзал Тернопіль, здається, на 8 платформу. «Тобто ви відмовляєтесь надати мені дані перевізника?» – запитав я. «Звичайно не дам» – почув впевнену відповідь. І взагалі я почув, що, судячи з усього, мені нічим зайнятись і мені нудно, от я і тероризую бідних людей. А коли я сказав, що спробую забезпечити їм відповідну хвилю рекламної кампанії, мені сказали, що на них вже 7 років пишуть… мовляв одним більше, одним менше.
Іншими словами, я не те що не отримав компенсацію (про це і не йшлося, хіба що з педагогічно-виховною метою), але навіть вибачень, люди взагалі не вважають, що у чомусь винні. Тому, ще раз контакти цього диво «перевізника» закликаю, не користуватися його послугами, бо тільки не купуючи неякісний товар чи послугу, ми можемо в цій, нажаль, все ще корумпованій країні міняти її. І я глибоко переконаний, що кожний пасажир матиме вагу, а коли не поїдуть 10-20 пасажирів щодня, то це істотний мінус в касу підприємців, що не цінять клієнта і створюють обличчя української сфери послуг.
P.S.: Мені дуже не хотілося б, аби тернополяни сприймали цю історію, як історію про Тернопіль. Такого “добра” всюди по Україні ще, нажаль, вдосталь. А «пощастило» вашому файному місту бути вплутаним у цю історію випадково. До речі, у вас там варять чудове какао!
Коментарі вимкнені.