Символи України на Тернопільщині – у жалюгідному стані (фото)

Відомий тернопільський фотограф Микола Василечку на сайті Топільче опублікував світлини на яких зображенні пошматовані символи України.

Треба ж було мені з понеділка повіятися за, напевно, останніми осінніми світлинами і надибати от-такі пошматовані символи України? Побачивши їх, думка зразу почала пульсувати шевченковими рядками з «Посланія…»

Це не вперше — вкотре мені впадають у вічі такі недоглянуті, запущені, забуті, зневажені символічні могили, хрести, фігури. Відкривали їх, звичайно, помпезно: з палкими виступами, панахидами, співами й різними декламаціями, навіть повторенням повстанських присяг та іншими галасливими атрибутами. Повстановлювали їх, здається, в кожному місті й селі Західної України та не в кожному земляки мають бажання, а ще рідше знаходять час, щоб за ними доглянути.

Дорікну тим найперше собі, бо таки не докладаю рук до впорядкування згаданих пам’ятних об’єктів. Скажу більше: донині не розумію, чому їх так багато? В окремих малих населених пунктах по кілька, є навіть там, де практично не було ані січових стрільців, ані повстанців (багато сіл у ті часи були польсько-жидівськими). Хтось, читаючи ці слова, подумає, що мені казна-що вже примарюється в уяві. Ніби такий щирий українець, а от виписує всячину…

А таки так — вже не знаю, що уявляти собі на майбутнє. Оглядаюся щоденно навколо і бачу, попри матеріально-технічний поступ, постійну деградацію людяності і людськості, обміління душ і черствість сердець, занепад моралі і приниженні честі, дебілізацію свідомості і демонізацію розуму. Довколишнім і особливо електронним світом сновигають невігласи і недоуки, засліплені мамоною багатства і ненажерним грошолюбством. Одні мармурують шикарні багатоповерхівки, прирікаючи інших на злиденне виживання, суржиконосці язикато лихословлять, плюючи матюками в душу мови, треті зомбують себе екранними шоу, ще інші масовими п’яними дефілядами в парках і на центральних майданах запевняють, що це на благо громади…

Але то надто філософічно. І не кожному в тяму. То повернуся до конкретики (як ретроспективи сотень таких випадків по всій області). А вона наразі наступна: символічна могила на вул. Шептицького в Петрикові під Тернополем, недалеко ферми тернопільської птахофабрики. Не знаю, як вона виглядала в кращі часи, але в ці осінні дні справляє жалюгідне враження: поблідлий обвітрений підмурівок, сірі, зарослі бур’янами сходи, та найбільше вражають пошарпані, понитковані вітром синьо-жовтий і особливо розхристаний червоно-чорний прапори.

Біда не в тому, що час і природа до цього причетні, біда в іншому: черстві погляди людей, які не дають імпульсів розуму та серцю навести лад біля тих могил і замінити прапори на нові.

Типовий синдром крайньохатченків: чи мені більше всіх треба? Важливо тільки на власному обійсті лад навести, а сміття — вивезти в найближчу фосу чи лісосмугу, хапнути, що не так лежить чи й те, що правильно лежить (чого воно має лежати в сусіда, як краще лежатиме в мене?) та десятки інших прикладів.

Більшість настільки вже звикла до цього примітивного непорядку, що вважає такі моменти дрібницями. А мені здається, що саме з них виростає велика неповага до людей і Батьківщини. І виростає, на жаль, у серцях багатьох дітей, що дорослішають на бездуховному ґрунті батьківської байдужості і нехлюйства.

А неповага до мови і символів Держави породжує виродків, які нищать пам’ятники, стають братовбивцями і, як не прикро, привладними українофобами, міністрами й президентами…

Була в мене думка познімати ті прапори, щоб вони не скиглили на вітровіях, але вирішив, що це мають зробити петриківські патріоти, ті, що їх туди прирекли на теперішню ганьбу. Бо хоч ця символіка й далеко від тернопільського багатолюддя, але такою збідованою не має бути. Якщо вже нема нових прапорів на заміну, то краще хай височіє над курганом тільки хрест…

Сподіваюся мій докір прочитають петриківці та, як мовиться по-чиновницькому, зроблять висновки.

Микола ВАСИЛЕЧКО.