Агентурна діяльність “сексотів” РВ НКДБ і РВ НКДБ на Вишнівеччині у період визвольної боротьби з більшовицьким окупантом. Частина дев’ята

Продовження. Частина ПЕРША – ТУТ, ДРУГА – ТУТ. ТРЕТЯ – ТУТ. ЧЕТВЕРТА – ТУТ. П’ЯТА – ТУТ. ШОСТА – ТУТ. СЬОМА – ТУТ. ВОСЬМА – ТУТ.
Взявши цю справку, я заховав її в кишеню і пішов до Загайдука. Ідучи, я стрінув його в половині дороги, що саме йшов у с/раду. Він хотів приписатись. Стрінувши його, я спитав, чому так пізно, буде суджений. Він почав проситися та говорити, щоб не подавати його в суд. Тоді сказав, що шуткую з ним. Він цим трохи заспокоївся і спитав, куди я йду. Я відповів, що до нього, так, довідатися. Тоді він вернувся і пішов разом зі мною. По дорозі я його спитав, скільки тут живе. Він відповів, що 3 місяці. – За тих 3 місяці ви село вже трохи пізнали? – Пізнав, але мало. – Ну то що, ви можете мені дати деякі відомості? – Я знати, то може щось і знаю, але знаєте як тепер? Ви когось покараєте, коли я скажу, а тоді мені так дадуть що хто зна чи й видужаю. – То ми не мусимо робити так, щоб це всі знали. Можемо стрічатися в таких місцях, що ніхто бачити не буде і тоді буде все в порядку. – Знаєте, я чоловік чужий, мало що зможу дати. Краще ви мене не зачіпайте, нехай сім’я моя буде в спокою. Ви користі з мене не будете мати ніякої. Я тоді рішив його залишити і пішов назад в с/раду. Тут посидів ще трохи з Косарчуком і головою, а опісля ми всі 3 пішли до голови на ніч. По дорозі Косарчук почав питати, де я так часто буваю та що за така дурна моя робота. Я відповів сміючись, що як буду сидіти на місці, то нічого не буду знати. Крім цього зазначив йому, щоб він більше про таке не питав, бо це до нього не належить. На цьому розмова на цю тему скінчилася і Косарчук ніколи вже нічого не питав про мою роботу. Увечері при вечері він почав сердитися та дорікати, що я можу щось подавати на нього в район, і заявив, що зі мною більше не буде ходити. Я його почав втихомирювати та доказувати, що цього  не зроблю бо маю свою роботу і нею займаюся, але йому про це сказати не можу. Тоді він попросив, щоб хоч дати йому кількох таких людей, що про все розказують, бо йому по його роботі також потрібно все знати. Я сказав, щоб пішов і договорювався. При цьому погодився його поінформувати про те, як підбирати людей, щоб про все доносили. На цьому наша розмова на цю тему закінчилася. Голови при цьому не було. Він щось робив надворі. На другий день ми пішли в с/раду. Тут я запечатував конверт з роботою для Щаблєва, заадресував, взяв розписку від Головатюка Кирила і вислав його у район, пояснивши, куди йти і чого допоминатись при віддачі пакета (розписки про одержання). Коли б не було Щаблєва, тоді пакет мав подати до нач. РВ МВС. У випадку, коли б не було ні того, ні другого, пакет забрати назад. Після цього вийшов у садок з Косарчуком і почав йому говорити на зачеплену попереднього дня увечері тему. При цьому він спитав, як треба робити взагалі цю справу. Тоді я йому сказав: – Ти, от собі підбери таких пару людей, на однім, другім і т.д. десятках, які мали б говорити тобі правду, а це тобі легше зробити, як мені. А саме: такому чоловікові знизити ставку, а за це він тобі повинен говорити, що будеш вимагати. В такий спосіб будеш знати, хто що робить у селі, що говорить, а навіть що думає про тебе. Ставку тобі не важко знизити, а в цьому буде багато помочі в роботі і тобі, і мені, бо частину моєї роботи ти будеш могти доручувати їм. Тоді Косарчук спитав, що зробити, коли не погоджуються на таку роботу. Я порадив йому звернутися до голови й попросити, щоб він розказав, хто з людей чесний, ніколи не спорив і не спорить, не бився, хто політично не підозрілий, а тоді вже при помочі зниження чи звільнення від контингенту договоритися. Косарчук погодився з цим і сказав, що йде до голови питати про таких людей. Я сам залишився у садку і сказав, що хочу полежати трохи на траві. Коли відійшов Косарчук, мені прийшло на думку оформлення на “дов. лице” Козири. Рішив піти зараз. Полежав ще з 10–15 хв. і пішов, але з дороги побачив, що в нього замкнені двері на колодку, рішив навіть не заходити, щоб не кидати підозріння, а піти помимо на городи. Так безцільно я проходив по селі десь з 20 хв., а тоді хотів ще раз перейти через подвір’я Козири і, як його нема вдома, піти в с/раду. Але його застав, як відмикав хату. Ми зайшли в хату після чого я розпитував його про виконання завданих йому завдань. Він відповів, що вже трошки є, і розповів мені про деяких хлопців, що і раніше, і зараз трохи займалися крадіжжю. Це хуторяни, 500м. від села, й називаються: Головатюк Денис Прокопів, Григорчук Кирило, Данилович. Ще мав двох, але ще не вияснено цілком, як з ними справи. Я записав це у блокноті, під надпискою “З – л” (злодії) Тоді я спитав ще про виповнення інших завдань, які я йому дав. Він відповів, що кіньми їздили вночі (мова про Козака і Дідика), а пішком не чув. Це я рівнож записав в блокноті так: “К–з–к, Д–и–к їзда кіньми, ніч”. Повністю не писав, щоб часом не згубити блокнота і не розконспірувати справи. Опісля я спитав, чи Козира обіцюється про все мені говорити. Він погодився і я взяв від нього підписку, такого самого змісту як від Німця Павла. Сховавши підписку, я сказав, щоб він сильніше прослідив за рухами Козака і Дідика. При цьому сказав йому, що це справа з пострілом в с/раду. Отже треба довідатися, хто мав кріса після 1944 р., а особливо прислухатися до тих, що живуть вороже з Дідиком і Козаком, щоб від них довідатися про останніх, бо на них паде підозріння. Після цього, як розвідає, треба повідомити в такий спосіб: завжди мати при собі папір і те, що говорити, написати коротко і ясно. От, напр., почув, що Козак з Дідиком перейшли вночі. Треба писати: число, скільки годин, хто перейшов, в який напрям. Опісля мене можна знайти в будь-якій частині села. При стрічі я завжди буду просити закурити і тоді в газеті чи папірці можна подати цю записку. Він погодився на таке й був удоволений. Опісля я сказав, щоб шукав мене завжди через 3–5 днів і зібрався до відходу. Козира хотів за мною виходити надвір, але я сказав, що не треба, щоб не бачили люди. Від Козири я пішов у с/раду, але тут не застав нікого, тільки дижурного. Я тоді пішов до Уляни до стодоли і ліг спати, сказавши дижурному і Уляні, де мене шукати, як прийде голова і Косарчук. Перед заходом сонця мене збудила Уляна і сказала, що мене шукає голова. Я встав і пішов до нього і Косарчука, які стояли на дорозі. На моє питання, де вони були, відповіли, що ходили по участках. Ночувати ми пішли до заступника у солому, бо вже довго крутилися на одному місці й боялися, щоб не прийшли до нас бандерівці.

 28.7.1947 р. я пробув цілий день з Косарчуком у с/раді. Замітного не було нічого. Ночували знову у заступника в стодолі, бо там нас ще ніхто не бачив. 

29.7.1947 р. я знову не робив нічого, тільки безцільно шлявся по селі. Не мав роботи, бо завдання були вже виконані. Нoчували у заступника, де Косарчук похвалився, що вже має 3 чоловік, які будуть йому про все розказувати. Їм він пообіцяв зняти половину контингенту (кого не сказав). Тоді я попросив, щоб звільнив мені  одного, але він не годився і сказав писати до Дехніча. Я відповів, що як напишу до Дехніча, то він мені не одного, а 80 звільнить, а тобі напише, чому не зробив того, що говорилося. Після цього він погодився. (Я мав на меті звільнити Козиру). На цьому наша розмова і закінчилася; остаточно ми не договорилися. 

30.7.1947 р. ми пішли рано в с/раду, де я рішив піти до Німця і Козири та довідатися, чи є які дані. При цьому не мав думки заходити до них додому, а лише переходити й мимоходом стрінути десь на дорозі чи подвір’ю і тоді поговорити. В тій цілі пішов вулицею, при якій живе Німець, і стрінув на вулиці перед хатою його жінку Теклю, від якої довідався, що Павло пішов у Вишнівець, бо захворіла дитина. Звідси кругом вулицями пішов до Козири. Зайшов на подвір’я (туди була стежка) і довідався в жінки, що Івана нема, бо пішов до брата. Я вернувся в с/раду, де сказав голові, щоб на 12 год. була підвода, бо поїдемо з Косарчуком додому. Голова дав зарядження в цій справі й тоді ми всі пішли до нього на обід. Пообідавши, ми добре п’яні поїхали на Вишнівець. Біля містка зі Стар. Вишнівця на Новий я зліз і пішком пішов додому, зайшовши ще до Філика, щоб остаточно договоритися в справі квартири для сім’ї. Він сказав, що можна приїжджати хоч би й зараз. Додому я прийшов увечері, але зараз пішов ще у Вишнівець, бо пригадав собі, що будуть видавати обмундирування, про що я довідався від Топоркова, коли відходив з ним на участок ще 15.7.1947 року. Крім цього мали видати гроші (місячну зарплату). В РВ МВС я прибув десь після 8 год. і зайшов до дижурного (Кондратенко), якого спитав, чи є Сузанна, тоді він мені сказав, щоб іти наверх, там хлопці одержують обмундирування. Коли я прийшов на перший поверх то Жуковський уже одержав і примірював на коридорі, а Соколовському якраз видавали. Я попросив і мені видали також: рубашку і штани синього кольору, погони дві пари (сині), дві пари білля, стару шинелю “б.у.” “бувшое употребление”, яку видали на 1 рік, кашкет (синій з червоним околушком), чоботи і онучі. Одержавши це все, я розписався на спеціальній листі і тоді мені ще видали зарплату – 336 карб. та 18 шт. патронів до нагана і кабуру (бре! зентову). При видачі патронів мені Сузанна пропонувала взяти піхотинку, але я її не взяв, бо була без мушки і без паска та ще до того дуже заіржавіла. Я зараз перебрався в дижурці, своє старе вбрання замотав у шинелю і пішов додому. Додому прибув вже смерком. Увечері в розмові з жінкою, яка нарікала на те що їй далеко ходити до міста, сказав, що перевезу її на хут. Чернявських, звідтам вже буде ближче. Опісля сів і написав рапорт.

Нач. милиции Вишнивецкого РО МВД капитану тов. Костромину. От участкового участка с. В. Раковец Литвиненка П. К. РАПОРТ. Доношу до Вашого ведома, что за время моего пребывания на участке с. В. Раковец мной произведены следующие мероприятия происшествий. Выявлено: 1. Краж. Нет. 2. Хулиганства. Нет. 3. Спекуляций. Нет. 4. Подозревающих лиц. Нет. 5. Связных с группами бендеровцев  Нет. 6. Групп бендеровцев. Нет. Выполнено задание Щаблева, прилагаемая розписка. Выполнено задания Любасюка, прилагаемая розписка. Поступило донесений от дов. лиц два, а саме: подозрение в краже и езда ночью в неизвестное направление. Это по заданию Щаблева за Казака и Дидыка. В чем и доношу до Вашего ведома. Участковый участка по селу В. Раковец (Литвиненко) 1/VІІІ– [19]47 г. “Прилагаемая розписка”

 – це розписка за вислані матеріали. Розписку завжди долучується до рапорту. Це я зробив і цей раз. Доносів “дов. лиц” не долучується. Після виготовлення рапорту я пішов спати. На другий день я, ідучи у Вишнівець, взяв жінку зі собою, щоб показати їй квартиру. На квартирі я й залищив її, а сам пішов у Вишнівець в РВ МВС. Була 9 година. Коли я прийшов, довідався від дижурного, що дехто вже здав рапорти до секретаря, а декого ще не було. Я пішов у кабінет Костроміна й здав рапорт йому особисто. Він подивився і сказав, що така робота до нічого не годиться, – всі як би змовилися. Покричав ще трохи, щоб взятися до роботи, що викинуть і т.п., а опісля сказав, щоб зайти в “оперсостав” по завдання і відпустив. При відході я попросив його, щоб дозволив мені взяти підводу з міліції переве[з]ти жінку на нову квартиру. Він позволив і я вийшов. Зайшов до Щаблєва, якому сказав, що “дов. лице” доніс, що Козак  і Дідик їздили кудись вночі. На це він сказав, щоб більше попрацювати над тією справою, розставити краще сили та слідити. Нового не було нічого. Нічого нового не було і в інших оперативників. Я взяв коні й скоро поїхав у Бодаки, звідки перевіз сім’ю до Філика й пішов у поліклініку, щоб взяти відпустку на три дні, бо був хворий. Таку посвідку я одержав і прийшовши додому, сказав, щоб жінка занесла її до Костроміна, що вона зробила. Я пробув три дні вдома. Не робив нічого, бо дуже болів на жолудок і не міг. На четвертий день я знову пішов у поліклініку, бо дальше був хворий. Тим разом одержав звільнення на 5 днів та рецепт на закуп ліків. Вдома я пробув 5 днів на відпустку, а опісля ще побув 2 дні без відпустки й 11.8.1947 р. пішов у В. Раківець. В Раківці зайшов у с/раду, де застав дижурного. Його я спитав чи був хто з урядників, але довідався, що ні голови, ні Косарчука від ранку не було в с/раді. Зі с/ради я пішов до заступника, якому сказав, щоб дав мені їсти, після чого я пішов спати у стодолу. До роботи я не брався, бо був ще хворий, а крім цього, вже була година 7–8 і я не хотів крутитися по селі. 12.8. я встав і пішов до с/ради. Тут застав голову, якого спитав, чи був Косарчук, але його не було ні 10, ні 11.8. Про село сказав, що все як було, так і є. Після цієї розмови, голова спитав, куда я піду. Я відповів, що на черешні, і умовив з ним, стрічу в с/раді в 3–4 годині. Зі с/ради я пішов до Козири. Стрінувшись з Козирою, я довідався, що він вже другий день дожидає мене, щоб дати новини. Після цього розповів, що Головатюк і Григорчук з хутора принесли рамки з медом зі села Кінаховець. Принесли по 15 шт. і сховали в погребі, вибравши в стіні яму, та заложили назад камінчиками. Я взяв собі це на замітку в блокнот і пішов до с/ради. Тут сказав дижурному, щоб приготовив підводу або верхового коня. Сам залишився в с/раді. Коли він вернувся, сказав, що зараз прийде голова з конем або підводою. За яких 20– 30 хв. приїхав підводою голова і спитав, в чому справа. Я відповів, що побачить опісля. Цією підводою я поїхав в Кінахівці до Топоркова, якого стрінув в с/раді. Його я спитав, чи все впорядку на його участку. Він відповів, ругаючись, що сталася крадіж і ніхто нічого не може сказати. Тоді я спитав, яка саме крадіж. Він пояснив мені, що в одної вдови вкрадено з 5 вуликів рамки і муха лишилася без меду. Вислухавши це, я спитав його, що треба робити, коли знайдеться крадене майно з другого участка на моєму участку. Він відповів, що треба повідомити того участкового, що з його участка крадене майно, а опісля разом повідомити “оперсостав” (я до цього часу цього не  знав). Тоді я сказав йому, що у мене є ця крадіж і стоїть в цілості. Після цього він сказав, що напише до Щаблєва або Костроміна в цій справі і вишле їздового. Так і зробив. Ми ждали в с/раді. Через годину вернувся післанець і привіз записку, адресовану на Топоркова, в якій Костромін повідомив, що виїхав Сердюк. Ми дожидали його в с/раді. Сердюк приїхав у с/раду через 30 хв. на коні і спитав, що сталося. Топорков доложив, що сталася крадіж тому 2 дні, він вже другий день товчеться і нічого нема, а оце я приїхав і повідомив, що знайдено крадіж. Після цього Сердюк сказав, щоб їхати у Раківець з ним і разом вияснимо цю справу. По дорозі ми заїхали до тієї жінки, що в неї вкрадено рамки, і Сердюк залишив нас на дорозі, а сам пішов і зробив “протокол допроса потерпілої”, описавши, яким порядком були розставлені після крадежі вулики, і т.п. Через 30 хвилин ми поїхали у Раківець, де заїхали в с/раду. Тут застали дижурного, якого зараз післали по голову. Коли прийшов голова, Сердюк сказав, що треба взяти зі собою 2 члени с/ради, з якими він піде разом зі Сердюком. Голова покликав Демчана Давида і Слюсарчука Захара. В цей час я розказав Сердюкові, що в Головатюка Данила в погребі заховані рамки в стіні з правої сторони. Сказав також, що участь в крадежі брав також сусід Данила Григорчук. Коли всі зібралися, ми пішли туди.

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ