Агентурна діяльність “сексотів” РВ НКДБ і РВ НКДБ на Вишнівеччині у період визвольної боротьби з більшовицьким окупантом. Частина восьма

Продовження. Частина ПЕРША – ТУТ, ДРУГА – ТУТ. ТРЕТЯ – ТУТ. ЧЕТВЕРТА – ТУТ. П’ЯТА – ТУТ. ШОСТА – ТУТ. СЬОМА – ТУТ

Р. 31 Справа Ч.:

12/48 Район Вишнівець Литвиненко Павло, бувший  участковий РВ МВС. Агент РВ МВС і РВ МДБ, кличка «ЯСТРУБ»  Вишнівецького району, Тернопільської області. Дня 10.6.1948 р. 

ПРОДОВЖЕННЯ. 

Опісля Сердюк спитав, як і що я роблю. Я розказав йому коротко про всю свою роботу та показав матеріали, які одержав від людей  при допитах. Він вислухав це, переглянув ці документи і сказав, що добре. Після цього у блокноті записав: 

“Участок Великий Раковець. По участку Великий Раковець участовий Литвиненко під час мого приїзду для проверки участкового Литвиненка був на участку. Робота в нього поставлена правильно, а завдання виконуються повністю з оцінкою добре. 23/VІІ– 1947 р. о/уп. Сердюк”.

 Крім цього, при розмові Сердюк показував мені в блокноті, що на участку Топоркова робота поставлена неправильно. Це він мені показав тому, бо я не вірив, що він таку оцінку мого участка, як записав у блокноті, подасть до начальства. Він доказував, що подасть так, як записав у блокноті. Ми ще поговорили про деякі дрібниці і тоді Сердюк спитав, чи можна буде десь пообідати, бо “кишки марша грають”. Я покликав голову і сказав, щоб він пішов до Дідика (тому, бо там гарно в хаті, чисто і він в змозі приготувати), хай приготує добрий обід на 4 чоловік. 3-ох можна післати до Козака. А зараз сказав голові, щоб замовив в когось близько що небудь перекусити. Голова пішов прямо до Дідика, мабуть забув про моє останнє зарядження, тому я пішов сам до Уляни і сказав їй, щоб приготувала що небудь з’їсти. Вернувшись, я ще трохи посидів зі Сердюком, а опісля ми пішли до Уляни. Вийшовши від Уляни, Сердюк сказав, щоб післати ще кудись на перекуску міліціонерів. Я покликав заступника і він це полагодив. Ми знову пішли у садок, де почали говорити знову на тему моєї роботи на участку. Говорили про те, як я вів допити, що з них довідався і т.п. Вкінці Сердюк схотів провірити тих людей, яких я допитував. Ми пішли до Демчана Якова. Його ми стрінули на вулиці, після чого пішли до його хати. Тут Сердюк, взявши це, що я ранніше писав, почав давати Демчанові ті самі питання, що я. Цей відповідав так само, як мені. Скінчивши, ми посиділи ще з 5 хв. і пішли. На дорозі я спитав, чи правильно переведений допит. Він відповів, що правильно, після чого почав розпитувати, чи я інтересувався “проялением бандгрупп та связными бадеровцев”. Я відповів, що покищо не чути нічого. Таких завдань і не давав “дов. лицам”, бо вони ще не цілком оформлені. Коли я це сказав, тоді Сердюк замітив, що “робота храмає”. Треба працювати краще. Опісля питав, чи в селі є учителі зі східних областей. Я відповів, що є тільки директор, бо інші на відпустці. Вів спитав, чи я щось говорив з директором. Я відповів, що говорив з ним тільки про учителів та про село загально. Тоді Сердюк поінтересувався, як директор схарактеризував село. Я відповів, що справку дав добру, але фактів жодних (про факти Сердюк не питав). Помовчавши трохи, Сердюк ще раз вернувся до мови про “дов. лица” та спивав, які я дав їм завдання. Я сказав, що завдання дав такі: а) Виявити людей, які займалися і займаються крадіжжю, б) виявити спекулянтів, в) завдання на доручену роботу Щаблєвим. Після цього Сердюк сказав, що завдання на роботу Щаблєва треба дати кожному “дов. лицу”, бо “в ній не можна добитися толку”. При цьому сказав, щоб добре натиснути та добитися якихсь результатів. Так, розмовляючи, ми зайшли в с/раду, де застали Косарчука, Сторожа і Локтя. Була вже 9 година. Зараз прийшов голова і сказав, що можна вже йти на вечерю. Ми – Сердюк, Косарчук, голова і я – пішли вперед, а міліціонери їхали позаду на підводі. В брамі Дідика ми заждали, направили підводу з міліціонерами до Козака (мешкає через дорогу), якому голо! ва сказав, щоб забрав коні до стайні, для міліціонерів і фірмана ви! дав замовлену ним вечерю. Міліціонерам сказав, що ми будемо в хаті напроти. Після цього ми зайшли до хати Дідика. Прийшовши до хати, ми порозбиралися і сіли до вечері. Добре підупивши горілки, Сердюк сказав до мене, що я ще й досі не виконав завдання Щаблєва. Тут голова, який сидів поруч, сказав, що робота в нас вся зроблена. Це було вказівкою для Сердюка, що він проговорився, й він почав про цілком друге – що не виконаний як слід план здачі м’яса, не підготувались до хлібопоставки і т.п. На ці і подібні теми мова велася вже до кінця вечері, після якої ми поклалися спати. Варти жодної не було. Про неї трохи клопотався Сердюк, але голова впевнив його, що нема жодної потреби держати варту, бо в селі цілком спокійно. На другий день о 10 год. всі встали, поснідали добре знову з горілкою і підпиті вийшли на вулицю. Тут постояли хвилю, голова пішов по підводу й скоро ми поїхали до с/ради. Тут Сердюк знову покликав мене в садок і почав говорити, що в мене нема жодного судового діла, не виявлено жодного підозрілого “лица”, отже треба взятися до роботи серйозніше, бо на цьому саме участку робота стоїть перед провалом. Я сказав на це, що в мене ще не оформлені, як слід, “дов. лица” й тому робота ще не поставлена па відповідній рівень. Тоді він сказав, щоб до 25.7– 1947 р. покінчити остаточно з оформленням “дов. лиц”, а тоді приступити до виявлення підозрілих осіб. Крім цього, після оформлення давати конкретні завдання “дов. лицам” і висилати матеріали, яких вимагається. В цей час до нас наближався Косарчук, отже ми закінчили говорити про роботу, а на закінчення Сердюк сказав:

 “Не забудь, а пригадай усе”. 

Ми встали й пішли на стрічу Косарчукові. Цей щось спитав Сердюка, вже не пригадую що і пішов кудись убік. Ми пішли до с/ради. В с/раді не було нікого, отже Сердюк ще спитав мене, скільки “дов. лиц” маю на меті оформити. Я сказав, що три. Тоді він сказав, що двом з них, певнішим, треба буде дати по оформленні завдання по виявленні “бандеровских связних” та взагалі по виявленні підозрілих людей, одного залишити з попередніми завданнями. Треба охопляти цілість роботи. На цьому наша розмова закінчилася і Сердюк від’їхав на участок Топоркова. Після від’їзду Сердюка я сказав голові, щоб дав мені справки та характеристики на Німця Павла і Козиру Івана. Голова спитав, навіщо мені це. Я відповів, що треба та попередив його, щоб не ставив більше подібних питань. Тоді голова виписав мені дві справки такого змісту:

 “УРСР Тернопільська обл. Вишнівецький р– н с. Вел. Раковець 25/VІІ– 1947 р. 

СПРАВКА Видана на громадянина с. Вел. Раковець Вишнівецького району, Тернопільської обл. Німець Павло Іванович в тім, що він являється жителем с. Великий Раковець Вишнівецького району, Тернопільської обл., по соцстану бідняк, сім’я складається з 6 осіб, служив у Червоній Армії з 1941 р. та демобілізувався в 1946 р. в жовтні місяці, підозріння за ним нема з боку політичного та громадянського й не помічалося. Німець являється одним з кращих громадян щодо відношення до Радянського Союзу, який виконує всі постанови та накази партії та нашого уряду. Справка видана для предявлення у Вишнівецьке РВ МВС про що й свідчиться. Голова с/ради Давидяк”.

 І друга справка на Козиру Івана: 

 “УРСР Тернопільська обл. Вишнівецький р-н с. Великий Раківець 25/VІІ– 1947 р.

 СПРАВКА Видана на гр-на с. В. Раківець Вишнівецького р-ну, Тернопільської обл. Козиру Івана Герасимовича в тім, що він являється жителем с. Великого Раківця Вишнівецького району, Тернопільської обл., по соцстану бідняк, сім’я складається з 4-ох осіб, служив у Червоній Армії з 1944 р. і демобілізувався в 1946 р. в місяці листопаді. При окупації знаходився вдома у своєму селі Вел. Раківець Вишнівецького р-ну Тернопільської обл., робив у своєму сільському господарстві, зв’язків з німецькими окупантами не мав жодних, підозріння по селу політичного та громадського не помічається. Козира являється одним з кращих громадян щодо відношення до Радянського Союзу, який виконує всі постанови партії і уряду, а також всі види держпоставок, в чім і свідчиться. Голова с/ради Давидяк”.

 Одержавши ці справки, я заховав їх у кишеню і пішов до Німця. До нього зайшов з города, щоб ніхто не бачив. Застав його вдома. Після привітання я почав розпитувати, що він зробив з доручених завдань. Він відповів, що зараз даних не має жодних, але надіється. Як щось довідається, то подасть. Після цього я написав підписку такого змісту і дав йому підписати:

 “ПІДПИСКА Я громадянин с. В. Раківець Вишнівецького р-ну Тернопільської обл. Німець Павло Іванович даю цю підписку участковому участка с. В. Раківець Вишнівецького р-ну Тернопільської обл. Вишнівецького РВ МВС Литвиненку Павлу Карповичу в тім, що зобов’язуюсь доносити та інформувати про всі проізшествія по селу В. Раківець а саме: 1. Про кражу в селі та хто зробив цю кражу, 2. Хуліганство на селі, 3. Спекуляцію, цебто спекулянтів, 4. Виявляти підозрілих осіб та змовмиків на зроблення замаху,  5. Виявляти связних з групами бандерівців і самі групи де перебувають в селі, 6. Виявляти шпіонажу закордонних держав і шпіонів в селі. Всі ці зазначені факти зобов’язуюсь зразу інформувати участкового та хоронити і не розказувати навіть перед своїми рідними, як своєю дружиною. За розголошення мною цієї підписки і вказаних фактів буду відповідати перед судом, як зрадник нашої держави, в чім даю цю підписку і власноручно підписуюсь Німець П. І.”

 Коли я прочитав йому цю підписку, він трохи налякався і почав на мене дивитися. Опісля спитав, що буде, як він не буде про це все знати. Я відповів, що буде подавати те, що буде знати, а знати те, чого я буду вимагати, він повинен. Матеріали требе подавати на зустрічах, які будемо між собою умовляти або класти в умовлених місцях. Коли я йому це пояснив, він підписав. Після підписання підписки я доручив йому вияснити справу з пострілом, який був в с/раду (не знаю коли, бо це перед моїм приходом до роботи). Це треба зробити в цей спосіб: довідатися, хто мав після фронту 1944 р. кріс. Особливу увагу звернути на Козака Петра і Дідика Єфіма. Треба довідатися, з ким вони дуже посварилися й з тим чоловіком старатися поговорити. Вислухавши мене, Німець сказав, що візьметься за це діло. Я ще пообіцяв йому чимсь допомогти, як він щось зробить, і на цьому наша розмова закінчилася. При відході я йому ще сказав, щоб повідомив мене про хід роботи за 3–5 днів. Я буду в с/раді, отже можна прийти прикурювати.

Від Німця я пішов до Головатюка Кирила. Заставши його вдома, я сказав, що хочу в ним поговорити. Після цього ми зайшли в окрему кімнату, де він зізнав:

“Головатюк Кирило Трохимович, 1909 р. народження, бідняк, малограмотний, жонатий, сім’я складається з 6 душ – троє дітей віком від трьох до 9 років, жінка і стара мати, житель і уродженець села Великого Раківця, українець. 1. Скажіть чи знаєте Заболотну Марію? – Так, знаю, що в нашому селі така жила в Уляни. 2. Коли вона сюди прибула? – Вже зо три чи може більше, добре не пригадаю, місяців. 3. Звідки вона сюди прибула? – Чув від людей та самої Уляни, що з Києва.  4. Що вона тут робила у вашому селі? – В селі вона ніде нічого не робила, а робила в Уляни на господарстві. 5. Куди вона їздила? – Казала Уляна, що їздила в Київ до свого брата. 6. Коли саме вона їздила? – Вже буде з місяць чи півтора, щось добре не пам’ятаю. 7. Що вона привезла з Києва? – Уляна говорила, що мануфактуру на пару плать та хустину Уляні і ще там різної синьки, краски та дріжджів з кіло. 8. Чи ще коли їздила в які міста? – Не чув більше ні від кого. Коли вона щось ще привезла б, то хтось ще знав би про це крім Уляни. А тепер Уляна за нею дуже жалує, що вона поїхала”.

 Тут я сказав, щоб він заждав, бо я його не питаю, а хай відповідає на питання. 

“9. Коли вона виїхала від Уляни? – Вже буде з півтори неділі, а то й дві. 10. Чого вона виїхала, з якої нагоди? – Уляна казала, що від брата одержала листа, тому й поїхала. 11. Коли виїжджала, то обіцяла Уляні скоро повернутися? – Казала, що як буде там добро коло брата то залиш[и]ться, а як погано, то скоро назад вернеться. З моїх слів записано вірно в чім і підписуюсь Головатюк Кирило”.

Від Кирила я пішов до с/ради, де виготовляв ці допити і думав направити у Вишнівець, але не вислав, бо нагадав собі про записку Любасюка і рішив, що краще день пізніше, ніж опісля ще раз робити це саме. Тоді сказав, щоб голова написав справку на те, що в селі нема Барладян Марії. Він сів і написав мені справку такого змісту: 

“УРСР Тернопільська обл. Вишнівецький район с. В. Раківець 25/VІІ–1947 р. 

СПРАВКА Видана В. Раковецькою с/радою участковому по участку с. В. Раковець Литвиненку для Вишнівецького РВ МВС в тім, що по провірці  в книзі реєстрації прибуття і вибуття громадян по провірці по десятках десятниками, а також самим участковим разом з головою сільради, громадянки, про яку було запитано з Ямпільського РВ МВС, Барладян Марія Іванівна, такої в селі не було раніше і нема сьогодні. Про що й свідчить В.Раковецька сільрада і стверджує Голова с/ради Давидяк Представник з Вишнівецького райуповмінзагу Косарчук.

 Участковий по участку села В. Раковець Литвиненко».

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *