Агентурна діяльність “сексотів” РВ НКДБ і РВ НКДБ на Вишнівеччині у період визвольної боротьби з більшовицьким окупантом. Частина сьома

Продовження. Частина ПЕРША – ТУТ, ДРУГА – ТУТ. ТРЕТЯ – ТУТ. ЧЕТВЕРТА – ТУТ. П’ЯТА – ТУТ. ШОСТА – ТУТ.

Р. 31 Справа Ч.:

12/48 Район Вишнівець Литвиненко Павло, бувший  участковий РВ МВС. Агент РВ МВС і РВ МДБ, кличка «ЯСТРУБ»  Вишнівецького району, Тернопільської області. Дня 10.6.1948 р. 

ПРОДОВЖЕННЯ. 

В Козака ми забавлялися до другого дня. Він, говорячи з головою, спеціально кликав нас до себе, бо думав, що я таки візьму  його до роботи у промкомбінат. Під час забави, коли зайшла про це мова, я сказав йому, що наразі до роботи не піде, у висліді чого він сказав, що не забуде за мене. На другий день ми всі разом пішли до с/ради, де викликали десятників і вказали кожному зокрема, що на його участку перебуває Барладян Марія і він мусить її відшукати та повідомити мене. Після цього я перебував у с/раді. Не робив нічого. Тут посиділи до полудня і пішли до голови на обід. Пообідавши, ми вже не йшли до с/ради, а перебували в голови. О 3 год. до голови приїхав підводою дядько (прізвища не знаю) і привіз цілу підводу подарунків для мене і Косарчука від голови і заступника. Голова сказав, щоб цей дядько пішов до Якима (сусід голови) і сказав йому, щоб запряг свого коня і голови, бо поїде у Вишнівець. Опісля, коли вже була друга підвода, з попередньої переложили: мішок картопель (3 пуди), 2 пуди чорної і 1 пуд білої муки, кошик (3 клг.) сала, 5 клг. м’яса, 3 л. горілки, 30 шт. яєць, 2 клг. масла, трохи сира. Це саме залишилося й на попередній підводі. Коли це було зроблене, ми умовилися з головою, щоб 20 серпня підвода чекала рано коло містка з Вишнівця на Старий Вишнівець, я сів на одну підводу, а Косарчук на другу й виїхали зі села. Я поїхав прямо на Бодаки, а Косарчук поїхав у Вишнівець. Вдома не було нічого нового. Приїхавши, я приобіцяв жінці, що приміщу її десь ближче міста, щоб могла частіше ходити на базар. На другий день я пішов у Вишнівець. По дорозі зайшов до Філика Танаса на хут. Чернявських і згодив у нього квартиру. Він погодився держати мою сім’ю за опал квартитри (в одній кімнаті). Після цього я пішов до містека, де мала ждати підвода з Раківця. Ішов я поза базаром, щоб нікого не зустріти, бо були б зараз кричали. Коли прийшов до містка, підводи ще не було. За пару хвилин прийшов Косарчук і ми разом пішли на Ст. Вишнівець, де біля млина ждали підводу. О 10 год. прибула підвода, ми посідали і поїхали у В. Раківець. По дорозі я договорився з Косарчуком, що ще цього дня підем у М. Раківець, бо там я нікого ще не знаю, а треба познакомитися зі селом. У В. Раківець ми приїхала о першій годині. Заїхали до с/ради, де Косарчук ждав на мене, а я ходив до Німця. Стрінувшись з Німцем, я спитав його, що зробив зі завданих йому завдань. Він відповів: “Іван – це такий чоловік, що з ним можна говорити. Коли я з ним говорив, то він сказав, що в нас є участковий і треба йому допомагати, а то заведеться злодійство, як по інших селах. При цьому сказав, що є такі хлопці, що крадуть, але ще треба  за ними послідкувати”. Опісля я спитав його про попередню роботу. Він відповів, що про Козака і Дідика не чути нічого. Про Заболотну не сказав нічого, а я і забув спитати. Так само не було мови про Барладян М. Після цього я дав йому завдання пізнати наставлення Козири Івана. В цій цілі говорити з ним більше про тих, які крадуть, що можуть красти. Також говорити з ним на тему спекулянтів у селі. Поговоривши з Німцем з 5– 6 хв., я вийшов на городи і пішов аж на вулицю, яка йде з Вишнівця (цілком противна сторона). Це на те, щоб не кинути підозріння на Німця. Так я мав намір зробити враження, що перейшов його двір і пішов дальше, маючи якусь ціль, бо ніхто не сподівався б, що заради конспірації, я хотів би аж так далеко йти. З противної сторони я прийшов до с/ради, де ждав Косарчук, щоб їхати на М. Раківець. Була вже година 4. На М. Раківець ми, порадившись, рішили піти пішком (3 клм). Туди прийшли ми о 5 год. Зайшли у с/раду, де застали Богуславського Бориса (з райкому комсомолу, уповноважений по всіх контингентах), Дорошенка (оп./уповн. РВ МДБ) і 2 стребки з Мишковець, голову с/р. Заяця Филимона, секретаря (прізвища не знаю). З Богуславським я був знакомий. Стрічався з ним кілька разів у Вишнівці. Через нього я познакомився з сільським активом. Опісля почав розмову з Дорошенком, який розпитував мене, звідки приїхав, що нового у Вишнівці і т. п. Я відповів, що з Вишнівця виїхав сьогодні рано, а нового нема нічого. Через пів години Дорошенко кудись пішов, а ми залишилися. Почалися розмови на різні дрібничкові теми. При цьому Богуславський розповів мені, що Дорошенко прибув до села ще зранку, щось довший час говорив з головою с/ради на самоті та писав. Після цього я попросив голову, щоб розказав про новини у селі. Він відповів, що для міліції новин нема жодних. Після цього я довідався від Богуславського, що син голови засуджений за крадіж, отже голова може не говорити про такі справи. Опісля я ще розпитував голову, чи в нього є такі люди, що пішли в ЧА ще в 1941 році й тепер вернулись додому, але таких не було. Вкінці я спитав його ще, чи в селі є спекулянти. Про цих він також нічого не сказав. 

О 8 год. ми пішли з головою на вечерю до Корнія (прізвища не знаю, мешкає в п’ятій хаті від с/ради коли вийти з подвір’я наліво, хата під білою бляхою, років 35– 38, в хаті є жінка Юстина і стара баба). В Корнія ми і переночували. 

21.7. ми пішли до с/ради. Не розпочавши ще роботи тут, я одержав записку від голови с/ради В. Раківця, яку приніс якийсь хлопець років 16, такого змісту: 

 “Т. участковому Литвиненко. Повідомляємо вас, що з учора на сьогодні, тобто в цю ніч, в нас в селі сталася крадіж у громадянина Данилюка Івана. Приходьте зараз. 21/VІІ– 1947 р. голова с/ради Давидяк”

. Я прочитав записку, показав Косарчукові й після цього ми рішили піти в В. Раківець. Прийшли ми у с/раду о 10 год. Біля с/ради я побачив Німця, який крутився. Я, побачивши його, подався у якісь корчі на городи, а за мною прийшов Німець. Він сказав, що сталася крадіж і що її поповнив Калина Петро Данилович. Це бачив Козира Іван, який і сказав йому. Жито сховане під старою соломою біля хліва. Одержавши такі інформації, я пішов в с/раду. Завдань нових Німцеві не давав. Стрічі також не умовляв. В с/раді я стрінувся з головою, який мені позвітував, що сталася крадіж в Данилюка Івана. Я відповів, що вже знаю й навіть знаю, де вона схована. Це чув також Косарчук. Вони обидва, не вірячи, жартом спитали, по чому я вгадую. Я відповів, що по зорях. Після цього сказав Косарчукові і голові, щоб пішли зі мною. По дорозі ще зайшли ми до Данилюка, якого, як власника краденого, також взяли зі собою. Після цього пішли до Калини Петра. Калину ми застали в хаті. Він лежав у ліжку і сказав, що болить його голова та ноги трусяться. Я сказав на це, щоб усі відступилися від ліжка, а я його зараз вилічу і тихо сказав йому, щоб він встав та витягнув з цеї (я показав йому через вікно) старої соломи жито та сказав Іванові, що пошуткував з ним. Калина спочатку почав відпиратися, що нічого не знає, але коли я загрозив йому судом, коли будемо витягати самі мішок з червоним паском (про це сказав мені Іван), він встав і почав на мене дивитися переляканим поглядом. Я сказав, щоб він скоріше рухався, але Калина сказав що ми прийшли до нього дурно. Він жита не хотів вкрасти, а тільки пожартував з Іваном. Після цього пішов витягати жито зі соломи, яке я доручив йому занести до Івана. Крім цього сказав, щоб зайшов до с/ради, коли буде вертатися додому. Полагодивши це все, я з Косарчуком і головою пішов в с/раду. По дорозі Косарчук і голова спитали, як я так точно про це знаю. Я відповів, що сказали мені ті, які бачили як він крав. В с/раді я сказав ще голові, що хоч і не бачу, що він робить, а все знаю. Він сказав, що коли так, то скривати нема що. Я погодився з його думкою і додав, що поставити роботу – значить так скоро все  знати, що до кого належить. Вкоротці після цього прийшов Калина. Я покликав його надвір і почав говорити:

 – От, бачиш, як ти неправильно зробив? Будеш суджений, як подам у суд. Дістанеш не менше 5 років. 

 Після цього Калина почав просити, щоб його не подавати в суд. 

– Зроби щось для мене, то я подарую. В тебе є такі хлопці, що займаються цим ділом. Скажи про них і все буде впорядку.

 Він погодився і сказав, щоб зайти увечері до нього. На цьому наша розмова закінчилася, Калина пішов додому, а я пішов до Козири з думкою заангажувати його на “дов. лице”. Козиру я застав на подвір’ю, що вийшов зі стодоли. Стрінувшись, ми знову зайшли в стодолу, де я почав йому говорити:

 – За твою работу, Ванька, буде тобі подяка.

 – За яку роботу? – спитав Козира. 

– Як за яку? Ти ж сказав, що поповнена крадіж і чесно зробив. Так повинен робити кожний чесний громадянин. – Знаєте, я взагалі цього не люблю. – Так і добре. Знаєш що, Ванька? Якщо ти будеш так дальше працювати, то я про тебе також подумаю. Бачу, як ти бідно живеш, і подумаю. Згода?

 – Як буду знати, про все буду вас повідомляти.

 Після цього я запропонував йому розказати, хто ще краде та хто займається спекуляцією. Про злодіїв він сказав, що треба подумати, а про спекуляцію сказав, що може сказати зараз. При цьому сказав, що спекуляцією займається Загайдук Петро зі Жмеринки, який їздить у Львів, Київ і живе з того, що вспекулює. Тоді я дав йому завдання повідомити мене, коли саме він приїде звідкись. Після цього наша розмова закінчилася і я пішов у с/раду.

Посидівши трохи, я сказав до голови, щоб пішов зі мною до Головатюка, і дещо його спитаємо про Заболотну. Голова погодився і ми пішли, але Головатюка Кирила не застали. Від нього пішли в тій самій цілі до Слюсарчука Захарія. Цього застали вдома і голова йому сказав, що він арештований. Після цього пішли до хати. В хаті я запропонував йому розказати правду про те, що буду його питати. Опісля на мої питання він зізнав слідуюче: 

“Слюсарчук Захарій Кирилович, 1912 р. уродження, українець, жонатий, має двоє дітей від одного до 4 років, малограмотний, бідняк, житель і уродженець села В. Раківець. 1. Чи занєте ви Марію Заболотну? – Знаю, тільки не зовсім, бо вона не з нашого села.  2. В кого вона живе? – В Уляни напроти с/ради. 3. Скільки вона живе в Уляни? – А вже буде з 3 місяці, а то й більше. 4. Звідки вона прибула до Уляни? – Говорили люди, що з Києва, так, само і Уляна казала, що прибула з Києва від брата. 5. Коли вона прибула? – Я казав, що вже є 3 місяці, а то й більше. Її зараз немає. 6. Чим вона займалася в Уляни? – В Уляни робила на господарстві, помагала їй. 7. А чим вона зараз займається? – А цього я вже не можу сказати, бо її нема тут вже з півтора тижня. 8. Чи їздила вона коли в місто Київ чи Львів? – Казала Уляна, що їздила в Київ до брата. 9. Коли саме вона їздила? – Вже буде місяць чи півтора, як вона їздила. 10. Що вона звідтам привезла? – Привезла мануфактуру, не знаю скільки. Уляні хустку та синьки, красок, дріжджів. 11. Куди вона виїхала і чого? – Куди виїхала не знаю, но казали, що до брата. Сама Уляна казала, що Маруся має виїхати до брата. 12. Чи зовсім вона виїхала, чи на якийсь час? – За це я вам не можу сказати, но Уляна сказала, що як добре буде їй біля брата, то більше не прибуде. З моїх слів записано вірно в чім і підписуюсь Слюсарчук Захарій Кирилович”.

 Голова це слухав. Коли я скінчив, Захар сказав, що налякали його. В дальшій розмові він спитав, чому питаю про неї. Я відповів, що потрібно, тому й питаю. Звідси пішли з головою у с/раду, забрали Косарчука Івана і пішли до голови. Сонце вже було зайшло. В нього ми переночували. До Калини я не заходив, бо було пізно, і хотів зайти до нього сам. На другий день ми пішли до с/ради, звідки я пішов до Калини. Стрінувшись з ним в хаті, ми привіталися, після чого Калина спитав чому я не прийшов вчора. Я відповів, що це неважно, та спитав, що він зробив з того, що я йому сказав. Він відповів, що нічого, бо думав, що вже списаний протокол і поданий в суд. Я сказав, що протоколу не списав, а раз сказав, що не подам, то значить не подам, лише як він зробить свою роботу. Тут жінка перервала нашу розмову і спитала, що він має робити. Але я їй відповів, що краще хай вийде надвір, а я собі по говорю з чоловіком. Вона не квапилася цього зробити, отже я сказав, щоб Калина пішов зі мною. Ми зайшли до стодоли, де я йому сказав:

 “От так, Калина, або будете робити те, що я вам скажу, або буду подавати вашу справу в суд зараз і ви дістанете від 5–7 років тюрми”. 

– Як ви не будете мене подавати в суд, то я через пару днів скажу все, що буду знати.

 – Треба довідатися, як живуть Козак Петро і Дідик Єфім: де вони ходять, де бувають, з ким товаришують, чи бувають де ніччю. На це строк до 3 днів. Крім цього, подати людей, які уміють і люблять крас! ти, хоч не в цьому селі, то на другому. Строк виконання також 3 дні. 

– Добре. Я це зроблю. Хоч не посплю трохи, але просліджу і скажу. 

Опісля він запропонував мені зайти ще до хати дещо з’їсти. Я погодився. Жінка поставила нам їсти, він витягнув півлітри горілки й ми стали пити горілку, причому я сказав, що вип’ємо за те, щоб краще нам пішла робота. Він відповів:

 “Дай Боже, щоб якнайкраще, але прошу протоколу не писати, а я вам віддячуся”.

 При цьому нагадував про мою родину, але я відповів, що цього мені не потрібно, а хай зробить те, що я сказав. Він відповів, що буде старатися зробити, але за це також подякує мені, бо я зробив для нього добре. Я сказав, що це в другу чергу, а в першу чергу хай подумає про свої завдання. Від Калини я пішов у с/раду, де застав голову і Косарчука. Голові я сказав, що треба пройтись до Головатюка. Після цього вийшов, надвір, щоб іти до нього, але на дорозі стрінув Козиру Івана, який сказав, що приїхав Загайдук Петро з Києва і є зараз вдома. Привіз дещо і можна йти на провірку. Про це мені Козира сказав під час того, як прикурював папіроса, томуто я й не говорив тоді з ним про ніщо більше. Після цього Козира пішов додому, а я трохи постояв, вдаю! чи, що думаю і вернувся в с/раду, де сказав голові, що підемо до Загайдука Петра, а не до Головатюка. Тут Косарчук спитав, що це за чоловік, що він не знає його. Я запропонував розказати про нього голові. Цей сказав, що це приїжджий зі Жмеринки, живе тут вже рік та помагає людям тим, що привозить дещо і тут продає, з чого живе. Після цього я з головою вийшов і ми подалися до Загайдука. Дорогою голова ще старався мене відмовити від відвідин Загайдука, характеризуючи його як бідняка, п’яницю і т.п., який піддержує людей, а люди його й так живе. Однак я настоював на цьому, щоб піти й ми пішли. Я хотів перевірити, чи він дійсно спекулянт, чи можна буде з нього щось зробити (заангажувати на “дов. лице”). Прийшовши до хати, ми застали його при упорядкуванні того, що привіз. А було: 50 кор. пасти, 1 клг. синьки, красок різних, шевська смола – 30 кусків, 10 алюмінійових мисок, 12 м. мануфактури трьох сортів, та ще якісь дрібниці. В хаті було дуже брудно, діти обірвані, отже ми рішили, що він не є спекулянтом. Я сказав йому, що це спекуляція, а за неї судять, отже, щоб не попав, куди не треба. Він відповів, що це є його рятунок в скрутному положенні. Я сказав, що знаю про це, бо сам недавно прибув сюди, але він таки повинен уважати. Після цього я попросив його докумен! ти, з яких довідався, що він є зі Жмеренки і не приписаний тут в районі. Тоді спитав його, чому він не приписаний. За це будуть судити. Він відповів, що не приписаний тому, бо думав виїжджати. На це я сказав, що заки він виїде, то можуть його судити за таке ставлення до розпоряджень. Вкінці дав йому строк на приписку 24 години. Він приобіцяв, що зареєструється ще таки сьогодні. З тим ми вийшли надвір. Загайдук вийшов за нами і спитав, як би так зробити, щоб він міг ще хоч трохи прожити тут без приписки в районі, бо скоро хоче від’їжджати, тоже, щоб не мати замороки з цією пропискою. Я сказав, що на це я нічого зараз не можу сказати, а може прийти пізніше, тоді поговоримо. На цьому наша розмова закінчилася і ми пішли в с/раду, де я знову потягнув голову й Косарчука до Слюсарчука. На дорозі нас стрінув заступник і сказав, що в селі є якісь люди, якби міліція. Ми вернулися назад трохи і тоді я з Косарчуком зайшли до хати Уляни, а голова стояв на подвір’ю і дивився. До хати ми зайшли тому, бо не знали, хто є в селі. Ми думали, що це бандерівці. Через пів години до с/ради приїхала підвода. Я пізнав, що коні з міліції, а опісля, приглянувшись, пізнав о/у РВ МВС Сердюка і міліціонерів – Сторожа та Локотя. Вони зайшли в с/раду, а ми з Косарчуком городами вийшли на вулицю (на те, щоб показати, що ми були в селі при роботі) і попрямували в с/раду. Тут, стрінувшись зі Сердюком, я довідався, що він провіряє участки, – що роблять участкові, чи є на участках, та пояснити, що не ясне в роботі. Про це Сердюк сказав мені в присутності Косарчука і голови. Після цього почалися розмови на різні дрібничкові теми. Тут я використав момент і моргнув до голови. Цей зрозумів мене і відморгнувся (треба було приготовити добрий обід, бо Сердюк – це такий о/у, що в горілці може втопитися). Після цього Сердюк запропонував мені піти з ним у садок. Ми пішли. Тут я в першу чергу спитав, чи він може переночувати, чи мусить вертатися зараз назад. Він відповів, що робота в нього є на дві доби – помогти Топоркову на участку і побути в мене не менше добу.

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ