Агентурна діяльність “сексотів” РВ НКДБ і РВ НКДБ на Вишнівеччині у період визвольної боротьби з більшовицьким окупантом. Частина четверта

Продовження. Частина ПЕРША – ТУТ, ДРУГА – ТУТ. ТРЕТЯ – ТУТ.

 

Р. 31 Справа Ч.:

12/48 Район Вишнівець Литвиненко Павло, бувший  участковий РВ МВС. Агент РВ МВС і РВ МДБ, кличка «ЯСТРУБ»  Вишнівецького району, Тернопільської області. Дня 10.6.1948 р. 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ:  

(Продовження)

«По дорозі зайшов до Олійника Івана. Його застав надворі. Спитав його прізвище, опісля – хто є в хаті. Він відповів, що в хаті є жінка та дитина. Після цього ми зайшли в хату, де я сказав, що хочу з ним про дещо порадитися. Він, як звичайно, сказав, що скаже, що від нього буду жадати. Опісля я питав його, а він відповідав, що я записував на зошиті:

 “Олійник Іван Трохимович, 1914 р. народження, 3 кл. нар. школи, жонатий, сім’я – жінка і двоє дітей від 2–6 р., житель села В. Раківець, бідняк. 1. Скажіть, чи знаєте таких громадян, як Козак Петро і Дідик Єфім? – Так, знаю. 2. Чи чули ви про їхні спори з другими селянами? – Та хіба в нас мало спорять люди між собою. Так само і вони спорили багато разів. Коли тільки є спір, то там є Козак і Дідик, бо їм ніколи нічого не вистачає, завжди для них мало. 3. Чи були погрози з їх сторони кому небудь з тих, що вони з ними спорили? – При спорах завжди погрози бувають. Так і вони грозили і їм грозили. 4. Чи ви замічали їх де не будь в нічну пору? – Так, щоб ходили самі, не бачив, а їхати – їхали то досвіта, то пізно увечері з поля чи в поле. 5. Яке ставлення їх до селян та до тих, що з району і що вони про них говорять? – Яке ж може бути ставлення? Таке, як і всіх. Живуть з людьми, як треба. А те, що поспорили – так ми всі споримо. А про районних робітників я ніде не чув, щоб говорили. Зрештою, не знаю, може дещо й говорили. З моїх слів записано вірно в чім і підписуюсь. Олійник Іван Трохимович”.

 – А навіщо це ви питали мене про це і записали? – запитав Іван, коли я скінчив писати. Я відповів, що чув, що вони завзяті до роботи, отже хочу провірити і взяти їх на роботу в промкомбінат. – Де вони підуть, як вони так держаться своїх господарств. – Може якраз погодяться і підуть, попитаю їх самих. На цьому наша розмова закінчилася і тоді господар, мимо моєї відмови, запросив мене до столу з’їсти. Після цього він почастував  мене чашкою молока. Подякувавши я пішов у с/раду. Була вже година 2–3. В с/раді я застав Косарчука з головою і ще щось трьох господарів, що дожидали видачі наказів на хлібопоставки. Голова, відриваючись від роботи, спитав, як діло. Я відповів, що добре. Тоді Косарчук спитав, куди я ходив. Я відповів, що ознакомлюватися зі селом. За пару хвилин після цього, коли голова був вільний, я сказав йому, щоб визвав до с/ради Козака Петра і Дідика Єфіма. Він зараз післав по них дижурного, а я, щоб не дармувати, помагав Косарчукові роздавали накази, бо він сам не вспівав задовольняти всіх людей. Через півгодини прийшли Козак і Дідик (разом), після чого я покликав Козака до стола і вголос почав його агітувати, щоб ішов в промкомбінат на роботу, якого, як дбайливого за роботу, наставлять завідуючим господарством. Він відповів, що не має кого залишити біля свого господарства, а одна жінка не справиться, отже не може йти на роботу. Я його відпустив, бо людям, на мою думку, було досить, щоб знали, чого я його, визивав. Опісля звернувся до Дідика з цією самою пропозицією. Розпитав його, хто є вдома, яка господарка, запропонував йти до роботи в промкомбінат. Він також відмовлявся, мотивуючись тим, що господарство обширне, вдома тільки старий, неспосібний до роботи батько і хвора жінка, отже нема на кого залишити господарства. Я сказав, щоб порадились обидва з Козаком, бо одному треба буде таки піти, і тоді його відпустив також. В с/раду я викликав Дідика і Козака на те, щоб підтвердити свої слова, сказані під час слідств, про що обов’язково мусіли пізніше знати всі люди в селі, бо ті, яким я сказав, напевно про це розголосять. А треба було чимсь затушувати дійсну ціль моїх допитів. В с/раді я побув до якої години 6 з Косарчуком, а опісля голова запропонував піти на обід до Якилини (мешкає при вулиці, яка веде до церкви, від с/ради 200 метрів в південно-західному напрямі, з правої сторони вулиці, вдома була сама). Туди ми пішли втрьох. По обідавши, ми вернулися в с/раду, де продовжали роздавати накази. В с/раді робили до вечора, а тоді, оставивши в с/раді дижурного, в такий самий спосіб, як попереднього дня, знову пішли до голови на нічліг.

 На другий день рано, коли Косарчук вийшов надвір, я сказав, щоб голова вказав мені ще когось зі села, де я міг би зайти переночувати, чи наїстися, як буде потреба. Він вказав мені Дзюба Данила Федоровича, який живе на краю села, коли йти дорогою з Ямполя, четверта хата з лівої сторони вулиці під білою черепицею, мурована з білого каменя. Опісля я ще спитав про Німця Павла, що це за чоло!  вік. Він відповів, що це бідняк з бідняків і мені туди нема чого заходити. “Чоловік він добрий, прийшов 1946 р. з ЧА, але ж бідний” – говорив голова. Дальше я спитав, хто такий Демчан Іван Петрович. Про нього голова сказав, що “він і сам в дядька живе, бо хати немає” (він думав, це я маю намір туди заходити їсти) на цьому наша розмова закінчилася, бо прийшов Косарчук, а я не хотів, щоб він чув, чим я інтересуюся. Я вийшов ще надвір помитися, опісля ми снідали. Після сніданку ми по одному городами пішли в с/раду. Тут разом посиділи з 15 хв., після чого я сказав, що мушу піти ще в одну частину села й познакомитися з тереном та деякими людьми. Вийшов з с/ради і пішов прямо до Дзюби Данила. У вказаному кінці села я опитав якусь малу дівчину, де він живе і за її вказівкою зайшов на його подвір’я (на вулиці були й старші люди, але на мою думку мала дівчина не повинна нікому говорити про це, а коли хтось побачив, що міг думати, що я зайшов туди випадково). В Дзюби не застав нікого, крім малих дітей, отже не робив нічого. Ідучи назад, я зайшов на вулицю, що йде на Кінахівці – Мишківці, де за даними пастушків, які гнали худобу з поля, знайшов Німця Павлі Івановича. Коли я зайшов на подвір’я, він щось майстрував. Побачивши мене, покинув роботу і вийшов назустріч. Після цього ми посідали на дошки і я почав розпитувати його, що робить, для кого, що за це бере, і т.п. Після коротенької розмови на такі теми, Німець запропонував мені зайти до хати. Я спитав, хто є в хаті, а, переконавшись, що нема нікого, пішов. В хаті ми закурили, при чому Павло сказав: “таке в мене життя” – і показав рукою на хату, в якій було повно грязі і непорядок. Опісля спитав, чи я не хочу їсти. Я відповів, що їсти не хочу, але він таки вперся, щоб випити з ним півлітри горілки і закусити. Ми випили, закусили хлібом в цибулею, після чого розговорилися. Він розпитував, як це я так не боюся сам ходити по селі, де ночую, і т. д. Я відповідав тільки, щоб задовольнити його цікавість, але правди не говорив в жодному випадку. Він при цьому бідкався, що не може мене запросити до себе, бо нема де спати. Я за це йому дуже подякував, а запропонував дещо розказати про Козака Петра і Дідика Єфіма, бо переночувати можу де-небудь. Він сказав, що Дідик і Козак це люди недобрі, дуже ганяються за майном та можуть кого-небудь так побити, що пізніше довго треба буде “вилизуватися” – і ніхто навіть про це знати не буде. Після цього ми випили ще решту горілки, а закусуючи, я спитав, чому люди не зберуться і не заплатять їм за таку поведінку. Він сказав, що ніхто не хоче зачіпати, бо вони можуть за таке навіть спалити.  – Ну, а що вони поробляють? – спитав я. – Чи можете ви що! небудь довідатися про них? – А я знаю. Як би так ближче них жив, то може і довідавбися дещо. Хіба може взнаю від інших хлопців, то тоді вам скажу. Але що буде, як ви розкажете їм або вони довідаються від кого-небудь іншого? Я й так живу, як горох при дорозі. – Ви не турбуйтесь. Про це ніхто знати не буде, бо я з ніким про вас не буду говорити, а зустрічатися будемо незамітно, так що довідатися вони не будуть мати змоги. Опісля я спитав, чи він одержав наказ на поставку хліба. Він відповів, що одержав та додав, що земля вся лежить облогом, а треба дати два з лишнім центнери і нема де взяти. На це я відповів, що як буде жити зі мною в добрих відносинах, то постараюся, йому зменшити або взагалі звільнити від поставки, а також поможу, коли буде податок. Він сказав, що як я потурбуюсь ним, то він і мене послухає та буде робити, що скажу. Після цього я сказав йому, щоб прослідив за Козаком і Дідиком, а зібрані матеріали подав мені. Стрінутись можемо тоді, як він буде в с/раді. При стрічі він повинен йти вперед, а я позаду і десь в незамітному місці поговоримо. Він погодився і на цьому наша розмова закінчилася. Взявши від нього наказ на хлібопоставки, я відійшов. Прийшовши в с/раду, застав Косарчука і багато людей, яким він роздавав накази на поставку. Косарчук попросив, щоб помогти йому, після цього я помагав роздавати накази. О 6 год. голова сказав, щоб піти на обід. Однак в цей момент надійшов Дідик і почав просити, щоб не брати його на роботу. При цьому запропонував піти до нього й подивитися, хто залишається вдома. Я погодився. Тоді Дідик відкликав голову і щось з ним говорив (думаю, що просив, щоб піти до нього на обід). Вже була 6 год. 30 хв. Порадившись, ми рішили побути ще в с/раді до 8 год., а тоді вже йти на обід і на вечерю разом. Так і зробили, відіславши Дідика з тим, що прийдемо до нього після 8 год. Прийшовши до нього, застали все приготоване до обіду, включ! но з трилітровим бутлем горілки. Зараз сіли до обіду. Коли вже всі добре підпили, Дідик почав говорити, допитуючись, хто то так напосівся, щоб він пішов у Вишнівець. Я відповів, що всі люди говорять, що він добре господарить, а там треба такого господаря, отже я і рішив взяти його. Після цього він почав просити, щоб його не брати. Я погодився на тому, що може піде Козак, але він і цього почав боронити, доказуючи, що й у нього нема кому залишитися на господарстві, а радив мені брати такого, що в нього є старші хлопці або здоровий батько, що можуть робити на господарстві. Тоді я сказав що побачу. При цьому зазначив, що хотів зробити для нього краще, бо за роботу, був би одержував гроші. Він сказав, що гроші йому здалися б, але нема кого залишити на господарстві. Остаточно я сказав йому, щоб не хвилювався, а я якось зроблю. Після такого полагодження справи ми почали пити вже таки добре. Я пив також, але вже остерігався, щоб не впитися до безтями. Коли всі вже клонились спати, я був ще при пам’яті. До цього мене примушувало найгірше те, що боявся бандерівців. В Дідика ми й заночували.

На другий день ми повставали й застали на столі це саме, що попереднього дня. Ми поснідали і пішли в с/раду. В с/раді я трохи посидів, помагаючи Косарчукові роздавати накази, а опісля пішов до Дзюби. Прийшовши до нього, я застав жінку, яка сказала, що господар десь вийшов на сусіди. Я попросив, щоб вона післала когось по нього, бо хочу з ним щось поговорити. Стрінувшись з Дзюбою, я привітався, при чому він спитав, чи заходив до нього вчора. Я потвердив це і сказав, що хочу з ним дещо поговорити. Він зразу запропонував мені піти до окремої кімнати, де, сівши при столі, я почав його розпитувати про Дідика і Козака, записуючи його зізнання в зошиті:

 “Дзюба Данило Федорович, 1912 р. народження, сімейний стан – жонатий, на утриманні має двоє дітей від 4–9 років і жінку, малограмотний, бідняк, житель села В. Раківця. 1. Чи ви знаєте громадян Козака Петра і Дідика Єфімія? – Знаю добре. 2. Чи чули ви їхні спори зі селянами? – Сам особисто не чув, а чув від людей. 3. Чи були погрози кому-небудь? – Погрози бувають при сварці в усіх, що я тебе навчу, я тобі дам. Ну, а вони такі, що люблять по фастатись, щоб їх боялися і доказують це тому, що вони господарі (значить великі). 4. Чи ви стрічали Їх де-небудь вночі? – Самому не приходилось бачити, а від людей чув, що вони такі, що ночами недосипляють і тягнуть у свої господарства, щоб у них було найбільше всього і найкраще. 5. Яке ставлення їх до селян та ставлення до приїжджих з району і що вони про них говорять? – Зі селянами вони поводяться не добре, а про районних працівників, як думають і говорять, не знаю, бо ніхто про те нічого не говорив. З моїх слів записано вірно в чім і підписуюсь Дзюба Данило Федорович.”

 Коли я скінчив писати, він спитав, чи це правда, що їх хочуть взяти до роботи. Я відповів, що це правда, але вони не погоджуються на це. На це Данило сказав, що і не погодяться, бо вони дуже переймаються своїми господарствами. На цьому наша розмова закінчилася. Він просив мене обідати з ним, але я подякував і пішов у с/раду. В с/раді попросив конверт і клею, запакував ці матеріали, що стягнув, залякував, заадресував “Вишнівець, РО МВД, ст. оп/уповн. Щаблєву”, а внизу підчеркнув і підписався, – і сказав голові, щоб дав мені посланця до Вишнівця. Скоро прийшов дижурний Дідик Яким Герасимович, якому я дав підписати таку розписку:

 “Розписка Дана мною, гражданином с. В. Раковец Дидыком Якимом Герасимовичем, участковому Литвиненку, в том что мною получено от него конверт засвиргучеваный на адрес: Вышнивец, ст. опер/уполномоченому Щаблеву, в чем и разписываюсь. 8/VІІ  1947 года. Дидык Яким Герасимович.”

 Коли він підписався, я сказав, щоб він пішов у РВ МВС і спитав дижурного, де йому знайти Щаблєва. Цей скаже. Щаблєв сам лисий, грубий, низький, в окулярах. Його треба спитати, чи це Щаблєв. Як відповість, що так, тоді віддати йому конверт і зажадати розписку про одержання. Без розписки не віддати. Як не буде Щаблєва, то забрати конверт назад. Цю мову з хлопцем чув голова с/ради, Косарчук й ще якісь дядьки. Відіславши посланця в район, я ждав у с/раді і помагав Косарчукові роздавати накази. За цей час планував стрінутись увечері з Німцем і при його помочі знайти Демчана Івана, якого хотів заангажувати на “довіренен для мене лице”. В с/раді я був до заходу сонця. Після цього я вийшов надвір і пішов по вулиці при якій жив Німець, надіючись стрінути його випадково, як буде брати воду. Але його не стрінув. До хати також не хотів заходити, щоб на це не звернули уваги люди і тому вернувся назад у с/раду. Косарчук і Давидяк Юхим Захарович (голова с/ради) були ще в канцелярії і голова давав останні розпорядження заступникові, щоб назначив нового дижурного та ще щось полагодив,  не пригадую. Я сказав заступникові, щоб сказав посланцеві, який прибуде, що я буду ждати на нього завтра рано в с/раді.

 

(Продовження буде)

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *