Агентурна діяльність “сексотів” РВ НКДБ і РВ НКДБ на Вишнівеччині у період визвольної боротьби з більшовицьким окупантом. Частина п’ята

Продовження. Частина ПЕРША – ТУТ, ДРУГА – ТУТ. ТРЕТЯ – ТУТ. ЧЕТВЕРТА – ТУТ.

Р. 31 Справа Ч.:

12/48 Район Вишнівець Литвиненко Павло, бувший  участковий РВ МВС. Агент РВ МВС і РВ МДБ, кличка «ЯСТРУБ»  Вишнівецького району, Тернопільської області. Дня 10.6.1948 р. 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ:  

(Продовження)

Вийшовши зі с/ради, ми попрямували до голови, але тут зустріли на дорозі Козака Петра, який зупинив нас і просив, щоб зайти до нього. Ми пішли. По дорозі Косарчук сказав: “Щось ми тут розходились, певно голови нам таки знімуть”. Я відповів, що всеодно, коли не вмирати, то десь тратити”. В Козака господарка велика, хата гарна, всюди порядок. Нам подали добру вечерю з горілкою і при вечері Козак почав просити, щоб не взяти його до роботи. Я сказав, що побачу, може піде хтось інший. В Козака ми заночували. На другий день ми поснідали і пішли у с/раду. Тут я застав вже післанця, який ждав на мене. Він вручив мені розписку такого змісту:

 “Розписка Одержано пакет з участка В. Р[а]ковець за підписом на конверті Литвиненко. 8/VІІ –1947 р. Старший о/уп. РО МВД Щаблєв.” 

Сховавши розписку, я вийшов надвір. За мною вийшов також голова с/ради, якого я спитав, де живе Демчан. Він сказав, що недалеко церкви, при вулиці, яка веде до с/ради, домик під цинковою бляхою. Після цього я пішов до Демчана, але по дорозі рішив зайти ще до Німця і в тій цілі звернув на городи, щоб зайти до нього непомітно. Німця я застав на подвір’ю, який щось тесав. Я привітався і спитав, як наше діло. Він відповів, що питав одних хлопів про Козака і Дідика, але не сказали нічого. Я ще поговорив з ним щось на цю тему, а опісля дав такі завдання:

 а) подати список злодіїв, які крали за Польщі, а про яких чути, що цим ділом займаються зараз; б) подати список спекулянтів.

 Слідуючу стрічу з ним умовив на вулиці, яка повертає від нього в поле на другий день рано (тобто 10.7.) Там не жив ніхто, а вулиця обсаджена деревами, так ще можна було стрічатися незамітно. Від Німця я пішов через город на “церковну вулицю”, де без труду знайшов дім Демчана Івана. В хаті застав його дядька, який сказав, що Іван поїхав у поле. Я був змушений вернутися з нічим до с/ради. У с/раді знову помагав роздавати накази (ці накази були так помішані, а до того треба було шукати і відмічати на окремому списку людей, що їх роздача дуже слабо йшла). Під час цього я вийняв наказ Німця і сказав Косарчукові, щоб звільнив його від ставки. Цей погодився, спитавши наперед, чи треба обов’язково. Посторонні люди цієї розмови не чули. Я сидів близько нього і потихо йому про це сказав. Під вечір ми пішли на обід до голови, сказавши людям, щоб з півгодини підождали. Там скоро пообідали і, залишивши голову, пішли знову у с/раду. По дорозі говорили на тему звільнення Німця від контингенту. В канцелярії, коли прийшли, зі списків його вичеркнули, а на наказі написали (Косарчук):

 “Знять як неправильно обложеного – 9/VІІ – 1947 р. Косарчук”.

 Це я забрав у кишеню. Скоро прийшов голова і ми дальше продовжали роздавати накази аж до вечора. Увечері (ще було видно) я знову пішов до Демчана, але його ще не було вдома і я мусів вернутися, не поговоривши з ним. Більше не ходив нікуди. Ночували у голови. 10.7. 1947 р. встали о 8 год., поснідали і пішли до с/ради, щоб закінчити роздачу наказів, але я відлучився перед с/радою і пішов на стрічу до Німця. Прийшовши на означене місце, я застав його, що вже хотів йти додому. Він сказав тоді, що за Польщі займалися злодійством: Донатій Яків Григорович і Данилюк Петро Іванович. Я їх записав. Про тих, що займаються злодійством зараз, не сказав нічого, бо ще не розвідав. Після одержання інформації від нього я віддав наказ і сказав, що він вже не буде давати ставки, а виконавцям, якщо будуть іти, треба сказати, що віддав. Він подякував за мою роботу і сказав підбадьорений, що постарається зробити те, що я сказав. Після цього я сказав, щоб він обов’язково довідався, хто зараз краде. Це треба робити так: Розпитувати жінки, родини та людей, які ніколи не крали, а вміють тримати язик за зубами. Крім цього сказав, щоб він провірив, чи немає зв’язків зі злодіями Демчан Іван та де він найчастіше буває і з ким товаришує. Стрічу умовив з ним в с/раді. Перед стрічою доручив йому списати все, що розвідає, і тоді прийти в с/раду. Коли я побачу його в с/раді, якщо нікого не буде, то заберу і поговорю, а якщо хтось буде, то вийду за ним надвір і тоді ми стрінемося в якомусь безлюдному місці. На цьому стріча закінчилася і Німець пішов дорогою додому, а я через городи вернувся в с/раду. В с/раді пробув до обіду. Я помагав роздавати накази. Обідали в заступника Йосипа, від якого я не пішов в с/раду вже, а пішов у школу, щоб краще познакомитися з учителями. В  школі зайшов до мешкання директора, але його не було, а була тільки жінка. Директор був у Вишнівці. Я розпитав її, які учителі є, звідки і т.п. Вона сказала, що східняків є тут мало, а самі місцеві. Зі східняків є лише Довженко Ніна Петрівна, з Вінницької обл., Могилівського району, зі с. Грушки, та Якимович Анна Григорівна зі с. Яруга, того ж району, Вінницької обл. Вони зараз живуть напроти с/ради. Після короткої розмови з жінкою директора, я пішов у с/раду. Посидівши трохи в с/раді, я запропонував Косарчукові піти до учительок, про яких довідався від жінки директора. Він погодився і ми пішли. Зайшли ми до хати і попросили води напитися. Нам подала якась стара бабуся, якої я спитав, чи є Аня і Ніна. Бабуся відповіла, що десь в хаті при книжках. Тоді я спитав, чи можна до них зайти, але вона сказала, щоб попитати їх, бо не знає. Ми підійшли до дверей, звідки нам відповіли два голоси, що можна зайти. Ми зайшли, після чого почалися перші познакомлюючі розмови. Я з Косарчукок розпитував їх, звідки, як живуть, що роблять зараз. Вони спочатку мене обманювали, не хотіли сказати звідки, але коли я їм показав, що знаю вже про це, призналися й ми були вже земляками, бо я також признався, що з Вінницької області. Після цього вони, жартуючи, розпитували, чи я не боюся так ходити ще й без зброї (мій наган був у кишені, бо не було кабури), де сплю і т. п. Я відповідав, що не маю чого боятися, а сплю, де попало. При цьому зажартував, що якби вони добрі, то попросили б до себе, ми завжди недалеко перебуваємо до самого вечора, але вони відмовилися, бо в них не було де спати. Так ми поговорили з 20–30 хв. і пішли назад в с/раду, де продовжали залишену роботу. До вечора я вже не ходив нікуди. Ночувати пішли до голови, конспіруючи свій захід туди. 

11.7.47 р. рано пішли в с/раду і рішили скоро закінчити роздачу наказів і поїхати у Вишнівець. Так і зробили. Взяли підводу й поїхали. Я у Вишнівець не заїжджав, а прямо пішов додому. Вдома не було нічого замітного. Я постарався жінці дров, ще дещо і 15 липня рано пішов у РВ МВС. В дижурці я застав уже Сабельнікова і Попова, а за хвилю прийшов Топорков. Стрінувшись, ми розповідали один одному про життя на участках, але про роботу між собою не говорили нічого. Найбільше розказували про пиятику. Крім цього виготовляли рапорти. Я також ще не мав виготовленого, отже сів при столі і написав: 

 “Начальнику милиции Вишневецкого РО МВД капитану т. Костромину. от участкового участка В. Раковец Литвиненка П.К.

 РАПОРТ.

 Доношу до Вашего ведома, что за время с 1/VІІ – 1947 г. по 15/VІІ – 1947 г. на участке Раковец В. произведено следующие работы меропрятий: 1. Выявлено краж. Нет. 2. Выявлено хулиганств. Нет. 3. Выявлено спекуляций. Нет. 4. Выполнено задания старшего о/упол. т. Щаблева одно, в чем прилагаю розписку тов. Щаблева о получении выполнения.

 15/VІІ – 1947 г. Участковий …………….. (Литвиненко).”

 На місці крапок власноручний підпис. Рапорти писали також й інші участкові. Один одному ми показували їх, але я вже не пригадую, яку роботу виповнили тамті участкві. О 10 год. Соколовський покликав нас до кабінету Костроміна. Тут, після привітання, Костромін говорив, що ми дальше не виповняємо його доручень, що цілком мало подали матеріалів, що деякі участкові (це відносилося до Попова) навіть не виповнили завдань “оперсостава” і т.п. Завдань не дав нам нових. Після цієї нажимки на роботу спитав, скільки хто має “доверенних лиц”. Ми по порядку відповідали, називаючи число заангажованих. Пригадую, що найбільше “дов. лиц” було у Попова – 4, у Топоркова – 2, у Сабельні! кова – 3. Я подав одного. На закінчення Костромін сказав, щоб обов’язково дати “дела” до кінця місяця, погрозив арештом за п’янство і відпустив, сказавши, щоб зайти в “оперсостав” та забрати завдання. Тоді ще сказав також, що тепер можна вертатися в район лише на визов, або по хворобі чи спеціальній потребі в помочі сім’ї. Рапорти здали секретареві РВ МВС. Вийшовши з кабінету Костроміна, я зайшов до опер/уп. Сердюка, але в нього для мене не було нічого. Мій участок не збігався з його. Опісля я пішов до опер/уп. Кащеєва. Цей також нічого не дав. Тоді зайшов ще до Любасюка, який на втятому зі зошита куску паперу дав мені таку записку: “Узнати де знаходиться Барладян Ксеня  Яколєвна”. Після одержання цього завдання я спитав, що і як маю робити, щоб про це довідатися. Він відповів, що спитати голови с/ради. Якщо він не знає, тоді провірити списки у с/раді. Якщо і там нема такої, тоді дати завдання десятникам, щоб провірили свої десятки. В такий спосіб справа буде доведена до кінця. Матеріали вислати на його адресу до першого серпня 1947 р. Опісля я пішов до ст. о/уп. Щаблєва. Цей сказав, що є робота, при цьому сказав, що треба провірити Заболотну Марію Кіндратівну. Я хотів записати це прізвище, але він вдержав мене словами:

 “Нет, обождите. Я вам дам”

 і дав мені таку записку, написану вручну олівцем.

 “Участковому участка Раковец В. Сделать проверку за гражданку Заболотна Мария Кондратовна. 1. Чем занимается в настоящее время? 2. Чем заминалась до сегодняшнего дня? 3. Откуда прибыла? 4. Когда прибыла? Выяснить через 3– х или 4– х человек села и узнать точные данные ее работы и чем занимается. Ст. о/уп. Щаблєв Срок выполнения до 25/VІІ–1947 г. Сколько живет в селе? В кого живет?”

 Давши мені цю записку, спитав, як я буду це робити. Я сказав, що буду провіряти так само, як виконував попереднє завдання. Він сказав, що таке поставлення роботи є правильне, але тут під час допитів я всіх матеріалів не одержу. Тут треба буде ще дати завдання “дов. лицам”, які повинні подати те, що не зізнають на допитах допитувані люди. Крім цього, треба прислухуватися до розмов населення. Можна спитати декого з підростків, від яких можна про такі справи довідатися, а на цьому ніщо не потерпить, бо вони після сказання за раз про це забувають. На цьому наша розмова закінчилася і я вийшов на коридор, де ще раз почав читати цю записку, чи не буде ще щось незрозуміле. Але надійшов Сабельніков і сказав, щоб сховати, бо як побачать (начальники) то будуть “брати”. – Завдання рішається тільки з тим, від кого одержав – сказав повчаюче Сабельніков. Отже я сховав цю записку і пішов разом зі Сабельніковим надвір. Тут стрінули. Попова і Топоркова і всі разом закурили. При цьому котрийсь висловився “дали, то дали” (значить завдання).  Постоявши пару хвилин, ми розійшлися. Було початок 11 години. Я пішов разом з Топорковим.

На дорозі з Вишнівця до Ст. Вишнівця стрінув підводу з В. Раків! ця (їхав голова, фінагент, Косарчук і якийсь дядько), отже я покинув Топоркова і поїхав з ними прямо у Раківець В. Заїхали в с/раду. Була, година 1-ша. Зі с/ради я, голова і Косарчук пішли до заступника, якому голова сказав, щоб пішов і викликав десятників. Після цього ми пішли до голови. По дорозі голова висловився, що має замороку з Косарчуком.  Останні це чув, але не спротивився, лише засміявся та сказав, що треба робити. В голови ми пообідали і пішли в с/раду, де вже зібралися десятники. Їм Косарчук доручив скликати людей для провірки по господарчих книгах. Вони пішли. Після цього, я попросив голову, щоб дав мені книгу по прибутті і вибутті людей. Я мав на думці завдання Любасюка – знайти Барладян Марію. Однак у книзі її не було вписаної. Після цього я спитав про неї голову, але він нічого про неї не знав. За якийсь час в с/раду приходили десятники з людьми. Я разом з головою розпитував, чи на їх участках нема Барладян Марії, але жоден нічого про це не сказав. Тоді я сказав галові, щоб дав розпорядження десятникам провірити на своїх участках і про вислід повідомити його. Десятники і це зробили, але нічого не добилися. В селі такої не було і нема. Після цього я зажадав від голови справку такого змісту: 

“УРСР Тернопільська обл. Вишнівецький район с. Вел. Раківець 17/VІІ– 1947 року СПРАВКА Видана ця справка Вишнівецькому РО МВД в тім, що по с. Великий Раковець гр-ки Барладян Марії нема і не було, де провірено десятихатниками по селі та в записній книзі прибуття і вибуття селян, про що і стверджується. Голова с/р. Давидяк Секретар с/р. Дідик Ів.”

Опісля до цієї справки пришпилив ще записку такого змісту:

 “О/упол. т. Любасюку. Повідомляю Вас, що при розшуку мною на участку В. Раковець гр-ки Барладян Марії не обнаружено і не виявлено, де було мною та головою с/ради вместі з десятниками пройдено по десятках в порядку провірки документів. Участковий участка В. Раковець ……………….. (Литвиненко) 

17/VІІ– 1947.

 В дійсності я робив це 15.7., але підписав 17.7., а вислав аж 18.7. Це для того, бо могли не повірити, що я так скоро це зробив і могли дати ще раз робити. Понаписувавши ці справки, я сховав у кишеню.

Коли вже ця справа була закінчена (вже було під вечір), я спитав голови, чи в селі живе Заболотна Марія Кіндратівна. Він відповів, що напевно не знає. Була якась груба дівчина недалеко від с/ради в тітки, але чи це Заболотна, то він не знає. Можна провірити. Тоді я спитав його, чим вона займалася, і довідався, що колись вона привозила дещо у село і продавала людям, а від 2-ох тижнів її вже не видно. Кудись поїхала. Я сказав, щоб він покликав в с/раду цю тітку. Голова покликав дижурного і сказав йому, щоб покликав у с/раду Уляну. Дижурний пішов, а вернувшись, сказав, що у неї якийсь східняк молотить і сказав йому, що Уляна пішла до мами. Вже був вечір і ми пішли до голови на квартиру. Тут, коли голова був надворі, я сказав до Косарчука, щоб він зробив якось з контингентом голови за те, що ми весь час у нього перебуваємо, бо так надуживати людей сумління не позволяє. Косарчук погодився і ми, коли вернувся до хати голова, зараз почали про це розмову, у висліді якої голова був звільнений від поставки (8 центнерів). Після цього ми приступили до вечері, при якій так попили горілки, що пішли спати без пам’яті.

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *