Щоб вижити, вибрав шлях зради. Протокол допиту Ярослава Комара (частина десята)

Протокол допиту Ярослава Васильовича Комара

 Р. 31 Справа ч.: 131/48

 Комар Ярослав. Боєць спецгрупи Тернопільського УМГБ. Кличка  «Роман». Почато 9.12.48 р. Закінчено. 19.12.48 року. 

ПРОТОКОЛ

(Мовою оригіналу)

«Войтюк питав мене, де перебував я останніх 9ть днів. Я говорив, що сидів у себе вдома, а з Тернополя пішов тому, що хотів перебратися і відпоч[и]ти. Третяков просив, щоб я сказав де є криївка в с. Старий Збараж, і говорив, що там напевно є криївка, бо в нього є дані, що там в одного господаря повстанці брали дошки на криївку. Я пояснював йому, що там була одна криївка, але її розкрили, а про більше криївок не знаю, бо там був Тріска, який з нами не мав контакту.  Трохи більше, як за півгодини, з УМГБ приїхала автомашина й до канцелярії увійшов лт Суворов. Увійшовши до кімнати, він привитався зо всіми та зі мною і дав всім нам закурити. Відтак сказав до мене, що приїхав сюди по мене, й ми оба пішли до автомашини. В автомашині було чотирьох бійців і ми всі разом від’їхали до Тернополя. Коло будинку УМГБ автомашина задержалась і ми оба з Суворовим зайшли до канцелярії оперативного відділу. Там застали лта Ліщова і лта Краснікова. Вони тоді якраз щось писали і, як тільки ми увійшли, стали зза стола та Красніков запитав мене, де перебував я 10 днів. – Я був вдома. – А чому ви пішли додому? Того вечера я за вами шукав по цілому Тернополі й не міг дізнатися, що з вами сталося. – Я ходив додому з тих причин, що убрання на мені було зане чищене, треба було все попрати, перебратися в білля, обмитися і відпочити. Я боявся, що тут того скоро не буде, й тому вирішив піти додому. – Чому йшли ви додому без дозволу? Ви могли нам сказати, що хочете йти додому й ми над тим подумали б. Ви йшли самі вечером, могли вас застрілити наші на засідці, а могли також забити бандити. Якщо вдальшому буде вам щонебудь потрібне, то треба наперед запитати мене, а нічого не робити без дозволу. – Добре. – Ви відпочивайте, а завтра поговоримо більше. Красніков завів мене до канцелярії Свердлова й там я ліг спати, а він, замкнувши двері на ключ, пішов до праці. Ранком до цієї канцелярії прийшов лт Красніков з ст. лтом Свердловим (заступник начальника оперативного відділу Терно пільського УМГБ; середнього росту, доброї будови, але не грубий, темний бльондин, на обличчі білий, волосся стрижене на коротко, обличчя округле – повне, ніс трохи пиркатий, короткий, широкі уста, на обличчі має кілька перців, літ около 30, говорить поросійськи, але добре говорить також українською мовою, мова скора, майже все ходить убраний поцивільному, а на операції виїздить у війсь ковому – але завжди у цивільному кашкеті). Свердлов коротко говорив зі мною. – Як жилось вам в Збаражі в нас? – Як звичайно, добре. – Де були ви тих кілька днів? – Був вдома й не знав, що цього не можна робити. – Чи вам видали вже зброю?  – Ні, не видали. Тут він звернувся до Краснікова, щоб приніс мені зброю, а, як Красніков вийшов, дальше говорив: – Ви сьогодні поїдете до групи. Тому щоб ви не робили жодних гранд, не пили горілки, в селі нічого з ніким не говорили, нікуди не ходили. Треба сидіти в селі, аж поки не приїде хтось з Управління і забере вас на роботу. Сьогодні сюди приїде Арсен. Він є старшим групи й ви поїдете з ним. До кімнати увійшов Красніков і приніс для мене зброю – автомат ППШ, пістоль ТТ і дві гранати Ф2. – Напишіть розписку на одержання зброї, – подаючи аркуш паперу сказав Свердлов. Я написав розписку і Свердлов дав мені зброю. – Як будете в групі, – дальше говорив Свердлов, – то не говоріть нікому з товаришів, звідкіля походите й від коли працюєте в нас. Вони можуть вас про це питати, але краще буде, як ви не скажете. В селі нікому з цивільних людей також говорити не можна. Там, у цьому селі, група вже стоїть давно й деякі люди знають що це за група, але є й такі, що не знають, тому треба конспіруватися. Може маєте ще щось говорити? – Ні. Після цього вони оба з Красніковим відійшли, а я залишився в кімнаті й чистив зброю. Около години пізніше до кімнати увійшов Свердлов з Арсеном (Арсен – властиве ім’я, прізвища не знаю, ур. 1924 р. в с. Заднишівка, Підволочиського рну, Тернопільської обл.; на початку другої більшовицької дійсности був в підпіллі під пс. Бурлака і дня 18.4.1945 р. зловили його живим в с. Добромірка, Новосільського рну, Тернопільської обл. Батько його вивезений на Сибір ще тоді, як він був в підпіллі. Сестра ходить до педшколи в м. Кремянець, а мати живе вдома. Він з матір’ю стрічається. 1947 р. він оженився з дівчиною з СУЗ і зараз мешкає в райцентрі Микулинці; низького росту, щуплий, шатин, зачіска набік, обличчя округле – бліде, очі сині, ніс трохи пиркатий, в коліні не згинає правої ноги – був ранений). Арсен привитався зі мною і Свердлов другий раз, вже в присутности Арсена, наказував мені, щоб слухати його (Арсена) наказів, бо він є старшим спецгрупи. До Арсена сказав, щоб дав мені квартиру у Віри, де був скоріше Іван (хто цей Іван, не знаю до тепер). Після того ми з Арсеном вийшли з Управління і автомашиною, що ждала на нас, від’їхали до с. Конопківка, Микулинецького рну, Тернопільської области.  Документів я не мав жодних. Щойно в місяці листопаді видали мені справку, в якій зазначувалось, що я працюю бійцем істрибі тельного батальйону при УМГБ. В с. Конопківка ми заїхали до Мокрої Віри (літ около 30, походить з Полтавщини, українка; за нім. окупації жила в Полтавщині, а при відступі німців виїхала з ними в Галичину й залишилася жити в с. Коноп ківка. 1944 і 45 рр. кілька разів її большевики заарештовували й звільняли. Зараз мешкає в с. Конопківка – як іти гостинцем з м. Микулинці, то її хата є перша по лівій стороні, за могилою. Віра – середнього росту, щупла, бльондинка, обличчя округле – біле, ніс короткий. Дуже любить гроші й ради них може піти на всякий крок). В хаті Арсен взяв у Віри півлітри спірту й ми втрійку (Арсен, шофер і я) випили по чарці. Вміжчасі до хати ввійшло два бійці спецгрупи УМГБ – Василь та Юрко. (Василь – властиве ім’я, походить, мабуть, зі Струсівщини, Тернопільської обл., село його віддалене около 10 км від с. Конопківка. За другої больш. окупації був в підпіллі й працював інформатором СБ. Мабуть 1946 р. його большевики зловили живим і від того часу працює в спецгрупі. Ур. 1925 р., середнього росту, стрункий, бльондин, волосся трохи фалисте, зачіска догори. Його нареченою є Дзьоба Параскевія, що зараз вчиться в педшколі в м. Бережани. Батько її мешкає в с. Конопківка – переселенець за лінії Керзона. Юрко – властиве ім’я (прізвища не знаю, походить з Чортківщини. За нім. окупації був у якомусь відділі УПА на Волині. На початку другої больш. окупації був в підпіллі й працював кур’єром. Зловили його в криївці. Тоді він був ще з одним підпільником, якого застрілив, а сам здався. Коли це було, не знаю. Мати його зараз живе в м. Чортків. Юрко – нижчий середнього росту, щуплий, бльондин, на обличчі червоний, зачіска догори, очі жовті, ніс трохи горбатий, лице при щовате, ур. 1924 р.). Вони випили з нами по чарці горілки та всі відійшли. Другого дня до мене на квартиру зайшов Юрко. Він оповідав мені, що в цій спецгрупі працює від того часу, як большевики зловили окружного СБ Жара. Про Жара оповідав він так: Ще три місяці по зловленні Жар мав зв’язки з підпіллям в околицях с. Богатківці, Золотницького рну (Тернопільська обл.). Там він мав двох зв’язкових, що працювали в підпіллі й подавали йому матеріяли про підпілля. Один з тих зв’язкових мав псевдо Місько. По одержанні матеріялів від зв’язкових Хорсун їздив на операції. Зв’язкові ці приходили також на стрічу до Хорсуна й говорили з ним. Хорсун давав їм вказівки, як вести роботу. Кромі тих зв’язкових, на  стрічу до Хорсуна виходили й інші підпільники з околиці с. Богатківці й подавали Хорсунові матеріяли про підпілля. Жар був у цій самій спецгрупі УМГБ і квартирував в гр. Тараса (прізвища не знаю, не має котроїсь руки) в с. Конопківка. В тому часі спецгрупа не їздила нікуди на роботу, а тільки два рази в тиждень з Жаром їхала на зв’язки до підпільників. З групою виїжджав завжди Хорсун, якийсь капітан з міністерства, Свердлов і Жар. З Жаром робили роботу тільки Хорсун, Свердлов і цей капітан. Як їхали на операції, то Жар завжди вкладав пляни. В тому часі Жар викликав кілька разів на стрічу свою наречену (прізвища та імені не говорив), що працювала при якомусь проводі й також подавала матеріяли большевикам. Через зв’язкових, які приходили на стрічу, Жар з Хорсуном хотіли зловити крайового провідника з Бережанщини Бурлана. Зв’язкові з Бурланом контактувалися і мали видати Бурлана живим в руки боль шевиків. Бурлана плянували лапати в той спосіб, що як він прийде до криївки, то дадуть йому щось випити, він засне, а тоді заложать йому кайданки на руки. Бурлана мали нагоду кілька разів вбити, але не хотіли, бо мали в пляні зловити його живим. Жар, як переходив до большевиків, то в очереті на ріці Стрипі накрив 11ть людей, а між ними якогось крайового СБ Єфрема. На одну стрічу, що була під с. Богатківці (дати й місця не знаю), до Жара мав вийти Місько. Ціла спецгрупа виїхала туди. На пункт стрічі пішов Жар, Свердлов і він (Юрко), а Хорсун з рештою бійців залишився 2 км від стрічі. Як вони всі три підійшли до пункту стрічі, що був у якихось кущах і там були окопи, то 200 м перед пунктом Жар передав свойого ППСа Свердлову. Свердлов і Юрко залягли, а Жар сам пішов на пункт. На пункті підійшов до нього Місько й вистрілив з пістоля йому в голову, але куля пішла тільки крізь шапку й голови не поранила. Жар почав утікати й тоді по ньому відкрили вогонь підпільники, що були там на засідці. Вони Жара ранили, він забіг до якогось господаря на хутір і там застрілився. По Юркові та Свердлову повстанці також стріляли й вони оба, відстрілюючись, відступили в тому напрямку, де був Хорсун з бійцями. Хорсун, почувши стріли, казав кидати ракети та йшов з бійцями на допомогу. Вони оба долучили до решти бійців і зараз таки почали шукати за Жаром. Жара не знайшли, а лише вбитого Міська, якого вони оба з Свердловим застрілили. Ще тої самої ночі спецгрупа від’їхала (куди, не знаю). Другого дня, ранком, господар з хутора, на якому застрілився Жар, знайшов трупа Жара й закопав в окопі. Другого дня ранком большевики робили облаву на полях, шукали за трупом Жара, але не  знайшли. Тоді Альоша (походить з с. Богатківці, боєць спецгрупи УМГБ, був зв’язаний з Жаром) вислав свою сестру й вона знайшла труп Жара в окопі. Большевики трупа забрали, завезли до м. Тернопіль і там поховали. Хорсун за Жаром дуже шкодував. Кромі того, оповідав Юрко про спецгрупу та її роботу. Скоріше ця спецгрупа перебувала на терені Підгаєччини і в ній було 15ть бійців. Всі їздили на конях і, вдаючи повстанців, прово кували населення. В останньому часі спецгрупа змінила свою тактику. Виїжджаючи на операцію, забирає з собою матеріял на цілу криївку й речі до неї на автомашину й виїздить в терен, де когось треба розробляти. В тому терені копають в лісі яму, закладають дерево, заносять речі й зверху маскують так, що це виглядає на підпільну криївку. До цієї криївки беруть потрібних їм людей, що мають зв’язки з повстанцями. Їх допитують під маскою підпілля. Заарештованому доказують, що він сексот і співпрацює з большевиками, а цей, оправдуючись, доказує, що він знає повстанців, має з ними зв’язки і т.п. Одержавши матеріяли, спецгрупа передає їх оперативним працівникам в тому терені й вони їх використовують. Після цього спецгрупа вертає, матеріял з криївки та речі забирає з собою і завозить до Хорсуна на подвір’я. Ця криївка, якщо група нікуди не їде, є на подвір’ї Хорсуна під шопою. Около тижня був я на квартирі у Віри й ніхто до мене не приходив. Я, часом, заходив до кооперативи за папіросами. В міжчасі говорив з Вірою на різні загальні теми. Одного разу вона оповідала, що попередньо в неї на квартирі був Іван, але хто він, не говорила і я її не питав, бо хтось другий з спецгрупи міг би запитати її, про що я її розпитував. Не оповідала вона нічого цікавого. По тижневі часу до села автомашиною приїхав лт Абашов (працівник оперативного відділу Тернопільського УМГБ, є безпо середнім керівником цієї спецгрупи й постійно виїздить з нею на операції; середнього росту, стрункий, рижий, зачіска догори, обличчя овальне – біле, зизоокий – має короткий зір, ніс пиркатий, літ около 30, говорить повільно – поросійськи, ходить у війсь ковому уніформі) з Арсеном. Оба вони зайшли на квартиру Василя і покликали туди нас усіх. (Юрка, Старого, Василя і мене). До нас Абашов говорив, що Арсен, Василь і Юрко поїдуть на роботу, а я і Старий залишимось в селі. Вечером вони всі троє з Абашовим від’їхали на операцію в Кременеччину (про те сказав мені Юрко перед від’їздом, а йому, напевно, говорив Абашов або Арсен), а ми з Старим залишилися на своїх квартирах. (Старий – походить з Чортківщини. На початку другої большевицької дійсности працював в підпіллі під псевдом Стріла. Його большевики зловили живим. Був, мабуть, чотовим, а відтак сотенним УПА. Вдома має жінку й двоє дітей. Деколи їздить до жінки на село. Високий, грубий, бльондин, волосся жовте, обличчя округле – повне, червоне, ніс грубий – довгий, передні зуби горішної щоки чорні – псуються, ранений в котрусь ногу, дуже відважний, холоднокровний і добрий стрілець, літ около 45. Деякі дані про нього може подати гр. Добровольський з с. Конопківка, що мешкає около 400 м від гостинця, по противній стороні церкви). По виїзді групи з Старим я не стрічався, бо не знав його й він до мене не приходив. Групи не було 1[3]ть днів. В міжчасі, тому що нікого не було, я сам їздив до родинного села. Там був один день і перебував в тої самої господині, де перебував тоді, як втік з Тернополя. Тим разом від неї довідався, що повстанці – Ігор та ще двох – заходять до тих самих хат, куди ходив я, як був в підпіллі; до одної з цих хат заходять щовечора й там постійно квартирують; до неї принесли м’ясо й кілька днів квартирували, а день перед моїм приходом відійшли й говорили їй, що прийдуть другого вечера. Другого дня, вечером, як я сидів у хаті та говорив з господинею (вікна були заслонені й двері до хати замкнені на ключ), до дверей підійшли повстанці й сказали, щоб господиня відчинила хату. Вона отягалася тому, що я був у хаті, та говорила, що згубила ключ. Я підійшов під двері й пізнав по голосі повстанця Ігоря. Не хотів з ним стрічатися, бо вони могли мене застрілити, підійшов до вікна й через вікно пішов у село. Ще тої самої ночі пішов до Тернополя і звідтам стрічною автомашиною від’їхав до Микулинець. З Микулинець пішком повернув до с. Конопківка на квартиру. Як був у родинному селі, то в тої господині, в якої перебував, залишив записку до повстанців. В записці зазначував, щоб вони доручили мені зробити якусь роботу (застрілити Хорсуна або якогось другого большевицького працівника), бо я хочу втікати від большевиків і скриватися сам. Такою роботою я, частинно, оправдався б перед повстанцями. В підпілля до роботи не думав вертати, бо знав, що це неможливе, а якась регабілітаційна робота могла помогти мені настільки, що повстанці були б не шукали за мною. Мабуть 22 жовтня до села автомашиною приїхали Абашов, Арсен, Юрко й Василь. Абашов покликав мене й Старого та всім нам  дав полотно на онучки. Нас з Старим про ніщо не розпитував. В селі він довше не задержувався і ще того самого дня, разом з Арсеном, від’їхав до м. Микулинці, де Арсен залишився в себе на квартирі, а Абашов поїхав до Тернополя. Другого дня, вечером, до мене на квартиру зайшов Юрко. Я розпитував його, куди вони їздили з Абашовим та Арсеном. Він оповідав, що їздили з криївкою в Кременеччину, але що там вони розробили, не хотів сказати.

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ  ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ