Ярослав Голубович з Тернопільщини слідкував за кожним рухом українських націоналістів. Протокол допиту. Частина десята

Протокол допиту Ярослава Йосифовича Голубовича  Р 31. Справа ч.: 100/46 

Голубович Ярослав Симпатик ОУН “Місько” А/в МГБ “Ніжний”, “Борис”, “Жайворон” Р-н Залізці Дня 27.XII.1946 р. 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ 

Другого дня вечором я ходив до товариша Блажкового Івана, який працює в районі. Від нього я довідався, що в лісі коло села Тростянець большевики знайшли криївку в якій було п’ятьох повстанців. З них трьох застрілилися, а двох  здалося живими. Після цієї розмови я повернувся до Дідика Івана. На другий день я захворів.

12.ІІ.1946 р. вечором до Дідика Івана прийшли “Довбуш” й “Переможець” і заквартирували разом зі мною. Вони розпитували мене чому я лежу. Я відповів, що хворий. Вечором сказали, щоб їх завести до брата. Я запровадив їх до брата і разом з ними заквартирував.

15.ІІ. дядина поставила мені 30 баньок. Після того я дальше лежав хворий. В той час Дідик оповідав мені, що населення не хотіло йти голосувати і тому большевики силою згонили людей до виборчих льокалів. При тому Дідик сказав, що коли б все населення не йшло голосувати, то було б добре, але коли тільки наш хутір не йшов то можуть всіх виарештувати. Коли Дідик голосував, то хотів зайти до другої кімнати прочитати бюлетень, але большевик забрав від нього бюлетень і сам вкинув до урни. Після того його забрали на гарнізон, де питали, що він хотів зробити з бюлетнем. Він відповів, що хотів прочитати. По кількох хвилинах його звільнили.

 24.ІІ.1946 р. мені знову ставили баньки. 26.ІІ.1946 р. ранком 15 большевиків обкружили господарство Дідика Івана і почали стукати до дверей, щоби відкрити. Тоді я скрився під ліжко, а господар пішов до дверей. До хати увійшло двох большевиків і розпитували хто є чужий. Господар на це їм нічого не відповів. Тоді одні большевики почали робити ревізію в хаті, а інші надворі. По якімсь часі один більшовик заглянув під ліжко і крикнув: “вилазі”. Тоді я виліз спід ліжка і один большевик сказав: “Руки вгору”. Відтак вони мене обшукали і хотіли бити. В тій хвилині увійшов Федя Марков (слідчий МГБ) і сказав: “Нельзя. Ми з ним росщитаемся на месте.” Тоді взяв підводу у Блажкового Івана та повезли мене на гарнізон до с. Загіря. По дорозі нічого не розпитували. Рівнож зліквідували господарство Дідика Івана, а його арештували.

 ХІ. стріча. В Загірі завели мене, Дідика Івана і Блажкового Івана на гарнізон. Тут вже був начальник гарнізону ст. лейтенант (середнього росту, бльондин, 25 років) і майор (малий, чорний, около 40 років), який сказав до мене: “Попався вже. Тобі таки зобовязується за нас не забувати.” В той час Федя забрав Дідика Івана і Блажкового Івана до іншої кімнати, а я остався з майором і старшим лейтенантом. Відтак майор почав запитувати:  Скільки ти днів був у Дідика Івана?  Я був у нього тільки той час коли захворів, щоб мені поставив баньки.  Де ти був до того часу, як ти не був хворий?  Я ходив по сусідніх селах шукати за братом і тоді перестудився.  Ти весь час ховався в Дідика, а признатися не хочеш. Ми за тебе знали від першого дня. Думали, що ти сам прийдеш. Коли ти стрічався з Деревянкою і “Довбушем”?  Я їх не бачив і з ними не був.  Що тебе Деревянка питав про Дідика?  Я взагалі його не бачив. В той час він почав до мене кричати: “Да мать твою …” і вдарив мене два рази в обличчя. Я тоді подумав, за що він мене б’є. Мабуть нічого не знає про мене. Я вже знав, як маю поступати і почав кричати. В той момент до мене прийшов Федя і сказав: “Не трогай його, я з ним сам розберу справу.” Відтак в присутності всіх запитав мене, чому я втік з воєнкомату. Я тоді рішився так як мені сказав начальник НКГБ, щоби в присутности когось, з ким я не є звязаний, зовсім не говорити про себе, і я відповів, що хотіли брати в армію, а я боявся, щоб бандити не вбили родини і тому втік. В той час Федя сказав до майора і ст. лейтенанта, щоб вони перейшли до другої кімнати і почав розпитувати.  Маєш донос?  Одної ночі були якісь злодії і ограбили Красовського Івана.  Те опустім. Скажи хто в кого перебуває?  12.ІІ. був у Дідика брат, Деревянка і “Довбуш”.  Чому ти нас не повідомив про це?  Ми були б забрали їх і разом тебе з ними.  Вони цілий день сиділи в хаті і не було нагоди повідомити вас.  Куди вони відійшли?  Не знаю. Вони цілий час сиділи в перешитті на польській хаті, а зараз є брат тільки сам.  Чому ти не вбив командира? Ти не хочеш слухати і виконувати наших наказів.  Не було відповідної нагоди.  Зараз маєш можливість показати, що ти є чесна людина. Зараз іди до другої кімнати, а я покличу інших на протокол. Я перейшов до другої кімнати, в якій був один большевик (високий, бльондин, около 23 роки) коло телефону. Тут я посидів около двох годин. В той час Федя протоколував Дідика Івана. Опісля покликав на протокол Блажків Івана, а Дідик повернув до мене і говорив: “Тепер ми пропали, бо знають найменше слово, що ми говорили в хаті. Навіть питав мене, коли був Деревянка, “Довбуш” і  брат.” Я сказав йому, щоб він не боявся, бо вони нічого не знають, тільки так собі говорять. Після одної години Федя випустив Блажкового Івана, а покликав мене і почав говорити:  Чому ти не подав цієї криївки, що ти її зробив в Романюка Романа?  Це не була криївка, тільки кімната з перемурованою стіною.  Чи в ній хто сидить?  Не знаю, може хто сидить. Відтак Федя покликав ст. лейтенанта, щось з ним поговорив і усі разом вийшли на двір, посiдали на сані і відїхали на хуторі Петрівку. На одних санях їхав Блажків Іван, Дідик Іван і большевики. На других санях їхали Федя, майор, три бійці і я. Коли приїхали під обійстя Романюка, то зараз большевики обскочили хату, а Федя і майор пішли до хати. В хаті розпитували Романюка де криївка. Він зразу відпирався, а вкінці сказав, що її повалив Довгань ще в серпні. Тоді показав їм де вона була. Вже перед вечором ми відїхали до Загіря. По дорозі звільнили Дідика Івана, а зараз в Загірю рівнож звільнили Блажкового Івана. В Загірю Федя забрав мене до кімнати і знова почав говорити: “Ми зловили тебе тому, щоб краще замаскувати твою роботу перед бандерами. Тепер зробимо так, щоб ти дальше міг з нами працювати і ніхто тебе не підозрівав. Завтра ранком я буду відвозити тебе до району і ти маєш втікати, але так, щоб бачили люди. Ти будеш міг оправдатися перед бандерами. Коли втечеш маєш знова пролізти до боївки, а тоді будеш розвідувати і подавати точні матеріали про бандитів: де знаходяться, які дівчата є звязковими, де квартирують, де копають криївки і в який спосіб, по скільки ходять, що говорять між собою і між населенням, відношення бандитів до населення і противно. Матеріали будеш подавати щомісяця на ті пункти, що давніше. Коли втечеш, то веди себе чесно. Всюди старайся зблизитися до провідників. Вдавай дуже мудрого і поважного чоловіка. Всіх слухай, щоб вони могли тебе полюбити і вірити тобі. Якщо будеш вести себе так, як я тобі скажу, то ніколи не попадешся бандитам в руки. Тому, що ти не вбив жодного камандира, я дам тобі пістоль яким ти маєш вбити до серпня “Лютого” або “Ігора”. Я тоді відповів, що це не можливо, бо вони не ходять поодиноко, а кількох разом. Тоді він сказав: “Шукай нагоди, коли будеш сам, або в крайності втрійку. Коли полягаєте спати, тоді вбий обидвох, забери все, що мають коло себе. Вбий так, щоб ніхто не бачив і трупів поховай. Після цього працюй дальше, поки ми не скажемо тобі покидати таку працю. Коли застрілиш одного, то дістанеш вісім тисяч крб., а коли двох, то 20ть тисяч крб. Тоді і станеш героєм Рад. Союзу. Не думай, що ти тільки сам те робиш, а таких було багато а зараз живуть хорошо. Більше поговоримо завтра. Я йду в село, а ти лягай спати”. В той час до хати ввійшов лейтенант і сержант (середнього росту, грубий, чорний на обличчі, около 30 літ), з якими я пересидів аж до ранку. Через цілу ніч ці большевики не говорили до мене нічого. Рано около 8 год. прийшов Федя. Зараз всі повиходили з цієї кімнати. Тоді Федя почав говорити: “Зараз відїзджаємо до району. Я буду тебе везти сам. По дорозі вступимо в Гаях Розтоцьких до Білика і там я собі вип’ю горілки. Відтак заїдемо до Олянюка Михайла. В нього я не буду тебе дуже пильнувати, щоб це всі бачили, бо ми тобі трохи довіряємо. Ти чейже зголосився. Перед вечором поїдеш з Олянюком напувати коні. Коли повернеш, я буду ніби спати. Тоді ти витягнеш мені пістоль і часи. Але бери так, щоб це бачили господарі, бо коли бандити будуть перевіряти, то щоб господарі могли про це розповісти. Після того ти втечеш. Якщо буде ще день, то залишишся в Гаях, а вечором іди дальше. Перед населенням і бандьорами говори, що більшовик був п’яний і ти взяв від нього годинник і пістоль і втік. Рівнож говори, що ти міг його вбити, але шкодував господарів і, що в Гаях Розтоцьких був гарнізон. Про те ти не смієш нікому признатися. Але можеш, коли б тебе арештували бандьори, сказати, що ти одержав завдання виконати атентат на брата, після чого мав би втекти до району. Навіть коли б тебе мали забити, то нічого більше не говори. Якщо згинеш, то сам, а не потягнеш за собою інших.” Я запитав, кого інших. На це він відповів: “Цілу родину, бо хто у них признається, то вони зараз всіх вбивають, але ми так зробимо, що твого діла ніхто не розбере. Вони не такі хитрі. Родина хай далі скривається. Ти хоч би скільки ховався, то мусиш пролізти до боївки, а тоді зробиш те, що я тобі говорив. Треба вбити зволоч, бо вони нічого хорошого не роблять.” Після цього ми вийшли на двір, де вже були готові до відїзду сані. В той час дорогою до сільради переходили люди. Тоді Федя почав до мене кричати: “А мать твою …. Садись на сани и гани лошади, а будеш обворачиватся ко мне, то сразу расстреляю.” Рівночасно майор сказав: “Я дам тобі три бійці і вони поможуть тобі відвезти його.” На це Федя відповів: “Мне никого не нада, я сам его отвезу.” Це було около 12 год. Коли ми виїхали за село, Федя вистрілив з пістоля і сказав: “Хорошо пістоль стреляет. С ним ти нигде не застидаешся.” Більше Федя не говорив. Він в дійсності був п’яний, а говорив, що тільки буде вдавати. Коли приїхали під Гаї Розтоцькі, то Федя запитав мене, чи я знаю, де мешкає Білик, той, що за німців в нього стояло авто. Я відповів, що  знаю. Відтак Федя говорив дальше: “Коли заїдемо на подвір’я, то я зайду в хату і буду стозти з пістолем коло вікна, а ти будеш давати коням їсти.” По кількох хвилинах ми заїхали на подвір’я і Федя відразу пішов до хати. Тоді я сказав йому, що на санях осталася гвинтівка. Федя сказав, щоб я приніс її до хати. Коли повернув назад, то спитав, чи можна собі вистрілити. Він погодився, я вийшов на двір і вистрілив собі два рази. Повернувши до хати сказав: Ви говорите мені, що я “бандіт”, але я не втікаю. На це він відповів: “Ти еще хуже от бандита.” Тоді сказав до господаря щоб він дав горілки. Господар приніс горілку і ми втрійку почали пити. По хвилині Федя запитав господаря, чи він знає Голубовича. Господар відповів, що не знає. Тоді Федя знову запитав: “Хіба може не впізнаєш його.” Господар сказав, що не впізнає і зовсім мене не знає. В той час до хати увійшов якийсь чоловік (високий, чорний на обличчі, около 40 років) і Федя запитав його, чи він знає Голубовича. Він відповів, що не знає. Тоді Федя сказав до нього, що він такий самий “бандіт”, як Голубович. При цьому витягнув пістоль і хотів застрілити його, але господар зловив рукою за пістоль і трунув його в кут, а сам втік. Тоді Федя закричав до мене: “Куда втік бандіт.” Я відповів, що на двір. Розлючений Федя сказав, що він був би його застрілив. По кількох хвилинах прийшов Олянюк Михайло і ми зараз пішли до нього. В Олянюка почали пити дальше. Коли вже випили трохи горілки, Федя сказав, щоби ми вийшли на двір і напоїли коні. На дворі я сказав Олянюкові, що буду втікати. “Якщо будеш втікати, – говорив Олянюк, – то в хаті не стріляй його.” Ми напоїли коні і повернули назад до хати. Федя спершися на стіл спав. Я тоді вийшов ще раз на двір, оглянув куди втікати і повернув назад до хати, забрав в Федя з кишені пістоль і годинник та вийшов на двір. Зараз пішов до стодоли до Білика, заліз в солому і так пересидів до вечора.  Вечором я перейшов на хутори Серетеччину. Насамперед я заходив до Волютинської Софії. Її розповів все про моє арештування і як мені вдалося втекти та попросив, щоб я в неї перебув кілька днів. Вона погодилася і сказала “добре, що так зробив, а то були б мучили різними тортурами, а відтак були б застрілили. Коли тебе зловили, то всі люди говорили, що тебе вб’ють.” В цієї господині я був протягом цілого тижня. В тих днях до неї приходив “Явір” і “Ярий”, яким я розповів всю легенду, як мене зловили, як били, і як втік. Вони рівнож сказали, що добре зробив, але краще було б коли б був вбив того большевика. На це їм відповів, що я не хотів, щоби терпів господар. Цей раз вони квартирували зі мною. На другий день вечором, коли відходили, то сказали, щоб я добре стерігся, бо як зловлять другий раз, то напевно застрілять. 

Около 7.ІІІ.1946 р. вечором я ходив на хутори Петрівку до тітки Сонсядек Ксеньки. Від неї довідався, що коли мене зловили, то Дідик Іван вернувся з гарнізону, повідомив всіх, що я йду з большевиками показувати криївки. Того дня в тітки був брат і він довідався про те, ще вдень перейшов на своє господарство, а вечором відійшов кудись. Рівнож розповів її в який спосіб я втік. В тітки я перебув один день. На другий день вечором я знова перейшов до Волютинської Софії на хутори Серетеччину і там заквартирував. На другий день коли я був на стриху то чув, що дорогою переходили большевики і плакала якась дівчина. Вечором я довідався, що то була Слаба Анна, яка скривалася в Новім Олексинці, а в той день приходила відвідувати родичів і її зловили большевики. Того дня большевики робили ревізії в Блажкового Йосифа, Процика Володимира, Табаки Теклі і в моєї тітки Сонсядек Ксеньки. Згадану вище дівчину большевики забрали на гарнізон до Загіря. Вечором її звільнили.»

Продовження буде.

СТАТТЮ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ  КРИВОКУЛЬСЬКИЙ