Зрадником свого народу я не був, — Олександр Луб’янецький з Вишнівця

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

(Продовження статті: Я НЕ СТАВ ЗРАДНИКОМ УКРАЇНИ — ОЛЕКСАНДР ЛУБ’ЯНЕЦЬКИЙ З ВИШНІВЦЯ)

Через декілька днів слідчий сказав мені, що свідки багато говорять йому про мою злочинну діяльність проти комуністичної влади. Запитав мене чи я знаю Борисюка Петра і хто він такий. Так, я добре його знаю. Він сам прийшов до німців на початку липня 1941 року і сказав що добре володіє німецькою мовою. Його відразу призначили перекладачем у німців, а через декілька місяців став помічником і супроводжував та помагав спілкуватися коменданту Якшен по питаннях сільськогосподарських заготівок для німецької армії з населенням Вишнівеччини. Він часто з своїм німцем крутився коло “ГЕТТО” в 1942 році. Тепер, коли попав в КГДБ у 1944 році, то буде обріхувати всіх, щоб сховати свою вислужницьку діяльність з німаками. Він постійно чогось доносив німцям на Олю Горошко, жительку з села Лози, яка працювала також перекладачем комісара Шпангера. Через нього, німці її відправили у Кременецьку тюрму, але через декілька тижнів її відпустили. Вона добре володіла німецькою, бо ще в грудні 1939 року перейшла нелегально радянський кордон і попала в Німеченну. А помогли перейти границю хлопці з села Бодаки, які ще з польських часів займалися контрабандою.  Слідчий мене також запитував і про Борейка Петра Васильовича. Так, я його добре знав, але він у нас в поліції був декілька тижнів, а потім перейшову Білокриницю, що коло Кременця. Там в німецькій поліції було декілька вишнівчан. Вони пішли туди, щоб не бути коло Вишнівецького “ГЕТТО”. Борисюк Петро слідчому підтвердив, що я перебував у німецькій поліції, але коли і пішов з поліції не пам’ятає. Мені зробили очну ставку з свідком Міцерським Олександром Пилиповичем. Сам він поляк, жив у Вишнівці. Він почав доказувати, що бачив мене у поліцейській формі з зброєю 20 вересня 1942 року коло “ГЕТТО”. Я охороняв “ГЕТТО”. Я відповів що це неправда і він надає слідчому неправдиву інформацію.  Вся ця розмова і допоти проводив оперуповноважений РВ НКДБ Збаразького району лейтенант Шуманов. Ще викликали одного свідка, єврея з села Дзвиняча Соболь Володимира Давидовича 1905 року народження. Його разом з сім’єю поляція доставила влітку 1942 року у Вишнівецьке “ГЕТТО”. Коли почали конвоювати євреїв на розстріл до Старого Вишнівця, йому вдалося утекти. Він перебрався берегами річки Горинь до села Свинюхи Почаївського району і там переховувався у знайомих. Коли прийшли совіти, то перебрався у Вишнівець. Він на допиті сказав, що мене він ніколи не бачив і не знає.

Я добре знав Хоміцкого  Олександра Васильовича. Він також перебував у німецькій поліції. Родом з села Старий Вишнівець. У поліції був з самих перших днів.

“ Я, Хоміцкий Олександр Васильович, народився у 1918 році в селі Старий Вишнівець в селянській сімї.   До війни працював по господарству разом з батьком. В армію мене не призивали, тому що мої батьки були старі і я повинен був їх доглядати. Коли у вересні 1939 року прийшли совіти, то я в цей час перебував у лікарні і лікував позвоночника. З вересня 1939 по червень місяць 1941 року я працював у  себе дома по господарствую. Перед самою війною у червні 1941 року, а саме 19 червня мене заарештували Вишнівецькі міліціонери через те, що я зчинив драку з Яремчуком Іваном, жителем села Вишнівець, молодшим за мене на два роки. Нас двох відправили в КПЗ у Вишнівець, де ми сиділи в камері  з двома затриманими хлопцями з сусідніх сіл. Одного тримали за те, що був дуже п’яний, а другого за те, що щось вкрав в сусіда. Нас ніхто не водив на допити і потім майже два дні ніхто не давав їсти. Коли совіти втікли, то прибиральниця відкрила нам двері і сказала що вже нікого з міліції немає і ми можемо йти додому. Я швидко втік.  Десь на початку липня 1941 року, якого числа я не пам’ятаю, десь в перших числах місяця липня, німці провели збори і там був затверджений староста села Старий Вишнівець Зуб’юк Григорій та призначені люди для охорони села. А саме: я — Хоміцкий Олексій, Філик Кирило, Філик Віталій, Минзар Олесандр, Буковський Микита, а інших ще двох я не памятаю. Ніякої форми німці нам тоді не дали. Сторожували ми село два місяці. Потім почали набирати в німецьку поліцію вже у Вишнівці. Комендатура поліції було у приміщені  напроти польського костелу коло брами замку.Сільський староста зубюк григорій довго не кирував і через місяць, на початку серпня 1941 року на його місце прийшов Швайковський Теодосій. А поліцією на Старому Вишнівці керував Буковський Микита. Через дві неділі після створення поліцейської бригади нам всім видали зброю. Нас вчили, як ми маємо поводитися, що робити. Всім також було видано нарукавні пов’язки. Чому я пішов у німецьку поліцію?  А тому, що німці мали всю молодь відправити до Німеччини на роботи. Я не міг покинути своїх батьків, які були вже старі. Через короткий час нас всіх перевили у Вишнівецьку поліцію. Гроші за роботу поліцейського на Старому Вишнівці я не отримував. У січні 1942 року я був направлений на навчання в місто Кременець і після закінчення навчання ми всі дали клятву на вірність німецькій владі. На Старому Вишнівці в поліції були: Буковський Микита, Минзар Олександр Якович, Філик Денис,  Філик Кирил, Філик Віталій,  Швайковський Іван, Зуб’юк Степан, Шушкевич Володимир, Свінтковський Степан, Свінтковський Іван та інші. В мої обов’язки входило слідкувати за появою в селі постороніх людей та перевіряти в них документи. При відсутності документів я мав право затримувати і доставляти в поліцію до виявлення особи. Під час роботи я постійно був озброєний гвинтівкою. В кінці липня 1941 року до нас поліцейських приїхали з Кременця два військових німців. Вони відрекомендувалися як працівники гестаппо і наказали викликати нашого начальника поліції Старого Вишнівця Буковського Микиту. Коли прийшов Микита, то між ним і гестапівцями розпочалася сварка. Німці почали вимагати щоб поліцейські заарештували всіх Старовишнівецьких євреїв. А Буковський був проти розстрілу, і вимагав від німців письмового наказу. На другий день з Кременця приїхав начальник і ще декілька німців які дали вже письмовий наказ про арешт і розстріл євреїв. Нас всіх зібрали і зачитали наказ і нам була  данна команда пройтися по селі і заарештувати всіх євреїв. Керувати цією операцією мав Буковський і два гестапівці. Ми всіх євреїв  приводили у великий будинок, де жила багата єврейська сім’я Шпігельманів. У хату до полоненних захадили тільки німці, які про щось з ними розмовляли. Я так зрозумів, що там велися обманні торги за золото. Бо потім тіж німці виносили з хати кілограми цінності. Ми всі стояли на дворі і охороняли. Так до вечора зібрали всіх євреїв з Старого Вишнівця. Мені відомо, що тих хто не міг йти, розстрілювали у хатах, а всіх інших заводили до хати Шпігельмана Рахлима. Коли добре стемніло, то всіх євреїв повели за Старовишнівецьке кладовище у рів. По дорозі було чути сильний жіночий і дитячий крик. Люди в селі з хатів виглядали, але ніхто з них не промовив і слова. Нас було озброєних більше десяти і ще всього два німці. Нам німці сказали пильно дивитися за євреями і нікого не відпускати, а як хто буде тікати, то встріляти. Ми вели їх на смерть. Вони знали про це і йшли та щось по єврейському кричали, злобно дивлячись на нас. Хтось з наших сказав голосно, це здається Філик Динис, що вони посилають нам прокляття.  Ми привели їх до рову і там вже була викопана яма. Німці самі їх постріляли. Протім ми привели з села чоловіків, які покидали їх в ями і засипали землею. Все було зроблено до сходу сонця. З місцевих євреїв я пам’ятаю були розстріляні Штейн з сім’єю, Дувит — музикан, дуже гарно грав на скрипці і мав голос, також з сім’єю, Кайм де було четверо дітей, Карайт та інші. Коли ми прийшди після розстрілів до своєї жандармерії, то німці нам подякували і сказали що можемо забрати в цих єврейських будинків все добро, але хатів не розбирати і не нищити. Ми відразу розбіглися і по дорозі ще пересварилися, хто в яку хату має йти. Бо були євреї бідні і багаті. Я не пішов, бо згадав по дорозі як вони кляли  нам. А коли поліцейські прибігши до єврейських будинків, там вже майже нічого не застали, бо місцеве населення бачило що ми вели їх на розстріл і швидко кинулося все з хат забирати. Знімали навіть двері і вікна. Вже на ранок там залишилися майже розібрані хати. Я потім був радий, що не ходив і не грабував.

У Вишнівецькій поліції я перебував до літа 1942 року і в червні мене і ще вісьмох хлопців перевели до Кременця, де ми перебували аж до березня 1943 року. Це Рейтерович Василь, Харчун Антон та інші. А в 1954 році радянська влада мене засудила.”

У Вишнівецькій німецькій поліції з липня 1941 року по березень 1943 року перебувало більше 150-ти жителів Вишнівеччини. Мене – Лубянецького Олександра Степановича допитував ще начальник Вишнівецького РВ НКВС старший лейтенант держбезпеки Авдохін. Він нічого не міг зрозуміти, коли я розмовляв українською. Судили мене 23 травня 1945 року військовим трибуналом  В\МВС Тернопільської області по ст. ст. 54-І “б”, 54- ІІ УК УРССР і ст. 2 Указу від 19 квітня 1943 року на 20 років каторжних робіт з конфіскацією майна.  Двадцять років каторги. Коли мене вели з суду, то солдат що супроводжував мене постійно наголошував російською мовою: “Все нужно  западенцов судить і отправлять в Сибирь на работу. Пусть там работают на советскую власть. А потом пусть подихают. Ви нам не нужни”. Так я поїхав з свого містечка Вишнівець на страшні каторжні роботи. Але я був впевнений у собі, що зрадником своєї землі, свого народу і України я не був.

 

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ