Я не став зрадником України, — Олександр Луб’янецький з Вишнівця

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

Коли я пішов від німців, то вони тоді дали наказ Вишнівецькій поліції мене заарештувати. Та наші хлопці мене попередили і я пішов у село Дзвиняча, і там на хуторі переховувся. Поліція знала де я, але ніхто за мною не приходив. Я часто з ними зустрічався таємно, бо вони навідувалися постійно у село і мене провідували. Я довго тоді роздумував і прийняв рішення звязатися з повстанцями. Так, одного разу до мене прийшли двоє молодих хлопців, а саме “Вовк” та “Богданко”. Я відразу зрозумів, що це повстанці з УПА, хоч вони не мали коло себе зброї. По їхній розмові я зрозумів, що вони знають про мене багато і тому вирішили до мене навідатися, порозмовляти. “Вовк” сказав мені, що довго я так сам переховуватися не зможу, коли Україна горить у вогні. Чорна німецька навала і червона смерть з двох сторін хоче захопити і загарбати нас. Зробити рабами наших дітей, а нас до одного винищити. Тому всі українці повинні об’єднатися і всім разом йти проти ворогів. А чекати добра від чужинців не треба, бо його ніколи не буде. Вони сказали також, що знають про те що я перебував у німецькій поліції і що німці ніколи мені не простять що я втік від них. Тому у мене один вихід, брати зброю і йти та виборювати волю для себе і для нашого народу. Я після таких розмов з повстанцями довго не думав і дав згоду. Так я поступив в УПА. Спочатку я почав робити в господарчому відділі. Побувши місяць, я дав присягу на вірність Україні і отримав кличку “Верба”. Я дальше почав займатися заготівкою продуктів харчування і ми всі запаси заховували у повстанських схронах. А після прийняття мене в повстанці я отримав зброю. У січні 1944 року мені дали гранату. Вручив мені її “Моргун “ з села Бутин.

(Казновецький Григорій Іванович 1918 року народження, освіта початкова, член ОУН, вояка УПА. У березні 1944 року мобілізований до червоної армії, воював у штрафній роті. Заарештований 14.01.1949 року Кременецьким РВ МДБ. Засуджений 10.12 1049 року особливою нарадою при МДБ СРСР на 10 років ВТТ. Звільнений 16.05.1956 року. )

Через декілька днів, внаслідок необережність, я випадково витягнув кільце з гранати і мене сильно поранило в ногу, живіт, груди і в ліве око. Спочатку серед ночі мене доставили до Вишнівця, а саме до фельшара Сторожа, який зробив мені перевязку. Повстанців він часто спасав і ніколи не доповідав місцевій владі енкаведе. Потім мене відправили у повстанський госпіталь, а саме в село Олексенець Почаївського району. Супроводжував в госпіталь “Моргун” і “Локоть”. Тоді я знав таких бійців УПА:

1. Надрайоновий Левенець Юхим, клички “Кобець”, “Савич”, “Карпенко” народився у 1920 році, село Федьківці. Загинув 13.08. 1946 року під час облави на Лановеччині.

2. Районовий Маліголовка Федір Матвійович. Псевдо “Клепка”, народився 1921 року, село Старий Вишнівець, член ОУН з 1941 року. В УПА з 1943 року, районовий політреферент. Загинув 13. 01.1947 року під час облави енкаведистів у селі Лози.

3. Яремчук Василь Іванович, псевдо “Сірий”, “Хмара”, “Борис”, народився у 1922 році, село Старий Вишнівець. Член ОУН, районний зв’язковий УПА, заарештований 03.06.1944 року ВКР “Смерш” у Воронежскій області. Засуджений 30.09 1944 року особливою нарадою при НКВС СРСР на 5 років ВТТ.

4. Станичний Камінський Михайло Якович 1923 року народження, псевдо “Хмурий”, село Федьківці, член ОУН, вояка УПА.

5. Ревіцкий Андрій Прокопович 1921 року народження, село Старий Вишнівець, член ОУН, вояка УПА. Заарештований 25.04.1944 року Вишнівецьким РВ НКВС. Засуджений 29.06 1944 року ВТ військ НКВС у Тернопільській області на 15 років ВТТ із конфіскацією майна.

6. Ткачук Михайло Денисович 1923 року народження, село Мишківці, псевдо “Вітер”. Член ОУН, вояка УПА. Загинув 22 квітня 1944 року у селі під час облави енкаведистів.

7. Ткачук Олександр 1921 року народження, село Поляни, псевдо “Венера”, пропогандист, член ОУН, вояка УПА.

8. Зажирей Петро Іванович 1921 року народження, село Старий Вишнівець , псевдо “Тихий”, член ОУН, вояка УПА.

9. Свінтковський Дмитро 1920 року народження, село Старий Вишнівець, псевдо “Дуб”, член ОУН, вояка УПА. На початку 1944 року перейшов у сотню “Сокола”.

10. Симчук Василь 1919 року народження, село Загороддя, псевда “Хмара”, член ОУН, вояка УПА. На початку 1944 року перейшов у сотню “Сокола”.

11. Дубок Олександр 1924 року народження село Загороддя, псевда “Бук”, член ОУН, вояка УПА. На початку 1944 року перейшов у сотню “Сокола”.

12. Кухарук Іван Матвійович 1911 року народження, село Федьківці, псевдо “ Гай”, член ОУН 1938 року. Засуджений 15.06.1946 року на 10 років ВТТ. Покарання відбував у Магадані. Звільнений 19. 04. 1953 році.

13. Присяжнюк Тимофій Іванович, село Федьківці, псевдо “ Тихий”, член ОУН, засуджений у 1944 році.

14. Тибольчук Галина Хомівна, 1922 року народження, псевдо “Богданка”, член ОУН, пропогандист УПА. Заарештована 1945 році. Засуджена на 10 років ВТТ.

15. Качан Ілля Маркович, 1921 року народження, псевдо “Припон”, член ОУН, вояка УПА, перебував у сотні “Меча”. Загинув у 1947 році на Кременеччині.

16. Дробоцька Юстина Степанівна, 1896 року народження, актино помагала воякам УПА. Жителька села Загороддя.

17. Степанечко Микола Дмитрович, 1916 року народження, член ОУН, проживав у Вишнівці.

18. Сіран Степан Андрійович 1919 року народження, кличка “ Сталевий”, член ОУН. Вояка УПА. Проживав у Вишнівці. Перебував у сотні “Меча”. Загинув коло Почаєва під час облави енкаведистів. Місце поховання невідоме.

19. Бурковський Андрій, 1921 року народження, кличка “Темний”. Вишнівець, член ОУН, вояка УПА, перебував у сотні “Меча”. Загинув у 1946 році коло села Кунинець.

20. Слюсарчук Андрій Петрович, народився 1922 року, кличка “Сокіл”, член ОУН, вояка УПА, загинув у 1947 році на Лановеччині.

21. Никитюк Василь Степанович, народився 1919 року, село Старий Вишнівець, псевдо “Береза”, член ОУН, зв’язковий УПА. Заарештований 04.01.1945 року Вишнівецьким РВ НКВС. Засуджений 09.01.1945 року на 20 років каторжних робіт.

Я знав дуже багато ще повстанців і зустрічався зними, але не запам’ятав, бо всі вони були не місцеві.

Я заарештований енкаведистами і доставлений у приміщення колишнього костелу. Камера, нари, холод, на дворі мороз і тут коло мене він також є. Грудень 1944 року. Мене тримають в підвалі Вишневецького костела. Кожен день допити. Ні, насправді мене визивають у ночі, після десятої вечора або ще пізніше. Супрводжує двоє російських солдат. Приходиш в кабінет, а там тепло, і сидиш на кріслі, де вже напевне пересиділа не одна сотня Вишнівецьких арештантів. А питають постійно одне і те саме, що ти зробив злочинне проти радянської влади. І думаєш, чи була радянська влада у нас? Німці! Так психологічно тиснуть на ув’язненого. Мені вже задавали одні і тіж питання про мою діяльність в німецькій поліції. Чому я туди пішов, хто там ще був. А в німецькій поліції перебувало з 1941 року по кінець 1943 року до 150 жителів Вишнівеччини. І чому вони туди йшли, я сказати не можу. Багато перебувало і в Кременецькому поліцейському гарнізоні. Багато пішло тоді, коли німці організували “ГЕТТО”. Напевне пішли, щоб трохи обагатитися єврейською одежею і прибрати трохи золота та цінностей. А на Вишнівеччині в час німецької окупації зародилося і УПА. У навколишніх селах вже діяли повстанці. Це я добре чув від жінок, які розмовляли між собою про те, як бандерівці їздять на конях, збирають хліб та продукти, а також вбивають тих, які служили совітам, а зараз служать німцям. Я часто на парканах та будинках у Вишнівці бачив розвішені листівки у яких лунали призиви до створення “Самостійної України”. Велику активну роботу на Вишнівеччині проводив Кукурик Олександр, псевдо “Грім”, “Беркут” з села Горанка Кременецького району, працював вчителем в селі Старий Вишнівець. З січня 1943 року надрайоновий провідник на теренах Вишнівеччини, Шумщини,Кременеччини і Лановеччини. Він часто виступав перед людьми. Я добре запам’ятав такі його слова: “ Ось тепер ми вільні від радянської влади. Німці скоро підуть і ми повинні побудувати Українську Незалежну Державу”. У літку 1943 року він відвідував кожне село і закликав народ до зброї, щоб всі ставали і боролися за Вільну Україну. У Вишніваці 1943 року багато ходило озброєних молодих та старших мужчин, але чи всі були націоналістами та борцями за Незалежну Україну, я сумніваюся. Так у березні 1943 року, повстанці вже погрожували нашим поліцейським щоб тікали від німців і переходили в УПА. Одні пішли, а інші ще вірно служили німцям. Треті перейшли таки служити дальше німцям в дивізію німецької армії, а саме в “Дивізію СС-ГАЛИЧИНА”. А чим вони відрізняли від нас поліцейськи? На мою думку вони служили німцям і були зрадниками. Не пішли в УПА. Не боролися за Україну. Чому не пішли в УПА? Напевне хотіли бути німецьким рабом. А скільки з 150 німецьких полійейських перейшло в УПА? Половина. І коло 25 поліцейських пішли служити на вірність німцям в “Дивізію СС-ГАЛИЧИНА”. Я не міг ніяк зрозуміти чому так.

Я добре запам’ятав поліцейського Соцького Єфима Даниловича. Народився він у 1916 році, сам корінний вишнівчанин. Але так хотів все життя бути панком, так хотів щоб всі його боялися, слухались і були покірними йому. Ще за поляків, коли був молодим, то не ходив на гулянки, хоч був гарно і богато одягений. Прийде до церкви, так стане, щоб всі його бачили. Хотів дуже на багачці оженитися. Не вдалося, а як прийшли совіти в 1939 році, то так став скритим, майже не появлявся. Та як прийшли німці, віджив, чуть на коліна не става 7 липня 1941 року коло замку на зустрічі німецького генерала, і відразу полетів в поліцію служити. Мрія була одна, стати командиром. І тут не вдалося. Рядовий поліцейський. Та проявляв свою зверхність і тут. Так почав вислужуватись і так хотів доносити, але кому? Мови німецької не знав, а переводчики в кожного німця були місцеві. І він боявся, що не так перекладуть його слова, і ще докажуть комусь на нього. Тоді всю свою злість згонив на місцевих євреях. Постійно кричав на них, що розбогатіли вони на наших грошах. Я бачив, як він приймав присягу на вірність німцям у Кременці в січні 1942 року. Яке лице, як голосно кричав, наче хотів щоб його почули аж в Німеччині. Він постійно носив поліцейську форму, мав аж дві пари. На руці була пов’язка з надписом “Шучман”. Часто носячи зброю, він прицілювався, то на ворону, на кота чи собаку, а потім і на людей. Жадоба вбивства. Розказували, що перед масовим розтрілом євреїв у вересні 1942 року коло приміщення Вишнівецького управління німецької полції група місцевих поліцейських і німецькі солдати проводили обшуки з метою вилучення цінностей. Там і знаходився Єфім Соцький. Один із в’язнів вчинив втечу. Це був Берестовський. За наказом німецького жандарма Соцький кинувся втікача наздоганяти. Коли побачив що нездожене то вистрілив і вбив Берестовського. Я ще пом’ятаю як у кінці липня 1941 року Соцький конвоював бувшого голову сільської ради села Олишківці Демчана. Вибравши мить, полоненний кинувся до річки Горинь і перебрався на другий берег. Один із поліцейських вистрілив два рази і не попав. Соцький тоді вирва у нього з рук гвинтівку, бо своєї не мав і вистрілив та вбив утікача. Крім рушниці постійно носив налицю, якою розмахував і бив євреїв. Я так і не міг зрозуміти, чи мав він у собі щось українське, так само відносився і до місцевих українців і до поляків. Всі навколо нього були рабами, а він володар. А як ненавидів Волошина та Островського, які керували поліцією у Вишнівці. Чому вони, а не він керівник? Після приходу совітів у 1944 році він так і не появлявся у Вишнівці. Втік. що не йти в УПА, бо і ненавидів повстанців. Називав їх бандитами.

Я часто згадував і Островського Якова та Волошина. До мене вони відносився добре і до всіх поліцейських, не ставили себе паничами. Часто закривали очі, коли ми робили щось не так. А у березні 1943 року Островський пішов в УПА. Мав кличку “Вогонь”. Мені здається, а то напевне і правда, що перша сотня УПА зародилася на Вишнівеччині, а саме в селі Колодно. А організатором першої сотні був Загребельний Павло Федорович, 1917 року народження, псевдо “Чіп”, “Крук”. Він мав під керівничтвом більше сотні бійців на початку 1943 року. Там був і Вишнівецький рій під керівництвом Володимирського Фотія, псевдо “Муха”. Я також згадую тих, які так старалися донести на мене, як ворога радянської влади.

(Продовження буде)

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ