Як діяли зрадники в період визвольного руху на Тернопільщині

(БЕЗ КОМЕНТАРІВ)

Заява

Я зобовязуюся виконувати всі накази НКДБ і буду слідити за кожним рухом німецько-українських націоналістів у моєму селі. Якщо не виконаю наказ або зраджу таємницю, чекає мене тюрма.  Моя кличка “Командир”. 28 жовтня 1944 року.

28 березня 1946 року.  “Товариш начальник Вишнівецького РВ НКДБ, я “Командир” доношу до Вашого відома, що 24 березня 1946 року після першої години ночі, з боку річки Горинь, берегом з сторони села Бодаки йшов молодий чоловік. В цей час було дуже захмарено та падав дрібний дощ. Я добре бачив, бо це молодий чоловік йшов від мене на відстанні ста метрів. На вид він був озброєний і я зробив висновок що це нічний бандит, який воює з радянською владою. Спочатку я подумав що це Бовтун Констянтин, бо він часто у ночі повертається з Бодак, але коли цей чоловік вийшов від берега на дорогу, то я переконався що помиляюся. Він повільно перейшов дорогу уважно дивлячись по обидві сторони, щоб не попастися комусь на очі і подався на поле минаючи Лозівські хати. Він так зробив, щоб потім зайти знову в село вже з сторони села Кривчики і перевірив чи за ним ніхто не слідкує. Я вже мав великий, досвід відстеженння бо мене навчили це робити енкаведисти з Вишнівця і приходилось вистежувати мені за десятками бандитів не тільки в рідному селі, а і в Котюжинах, Кривчиках, Бодаках і Мухавці. Сидів у ночі під вікнами, коло стодол та хлівів. Навіть на цвинтарях приходилось у ночі не спати. Але чесно признаюсь я боявся. Дуже боюся йти за бандитом слідом. Бо може побачити і що? Гибель мені. Тому я за тим бандитом і не пішов. Вже на другий день односельці і я в тому числі бачили розвішані листівки в яких закликалося боротися проти радянської влади. Таких листівок було пять. Чи цей бандит розвісив ці листки, я запевнити не можу.”

30 вересня 1946 року. “ Доношу до Вашого відома що 26 вересня я у ночі слідкував за хатою жінки  Бовтуна Констянтина — Ольгою. Я засів в кущах на відстанні десяти метрів від північної стіни будинку і спостерігав чи у ночі ніхто не зайде до неї у двір. Десь коло третьої години ночі з сторони городів пройшов невідомий мені бандит попід саму хату але у вікно не стукав. Коло мене він пройшов на відстанні пяти метрів. Був озброєний німецьким автоматом, взутий у чоботи, на собі мав німецький військовий одяг. Мені здалося що це Лукащук Платон. До хати не заходив і нічого на дворі не лишав. Тихо переліз через огорожу і пішов на сусідній двір а потім вийшов на дорогу. Щоб не робити шуму я за ним не пішов. На другий день я взнав від місцевих жителів, що його мама всім розповідає що Платон  добровільно поїхав на схід щоб там працювати ще минулого року.”

5 жовтня 1946 року. “Доношу до Вашого відома що я розпитував людей в селі Лози про Лукащука Платона про те, коли він поїхав на роботу і куди саме. Так багато односельців говорило що справді він поїхав на Донбас і з ним ще два чи три хлопці у осінню 1945 року.  Але чи справді він та є, чи працює і чи не втік з відтам ніхто з села не знає.”

12 жовтня 1946 року “Доношу до Вашого відома, що у ночі 10 жовтня до Савчука Миколи приходив житель села Мухавець Філик Степан. Вони довго сиділив в хаті, щільно закривши вікно і не світили світла. Про що вони говорили, я не міг чути. Розмова тривала більше години. Коли Степан вийшов на двір то попрямував до річки і там берегом пішов до села Мухавець. Чи мав він коло себе зброю, я не бачив”.

16 жовтня 1946 року. “ Доношу до Вашого відома, що у селі Лози 14 жовтня у ночі перебувало четверо  бандитів. Як вони зайшли в село, я не бачив, але в другій половинні ночі вони зайшли до хати де проживав Тимчук Євген. Світло в хаті не світилось. Серед бандитів, які зайшли до Тимчука, я впізнав Лукащука Платона, Тимчука Якова, Дячину Григорія і Долінського Ярослава. Вони мали зброю. Я так зрозумів, що вони у хаті поїли і пішли в напрямку села Старий Вишнівець через річку. Йти я за ними не хотів, бо боявся щоб вони мене не виявили. Адже тоді мене могли забити.”

25 жовтня 1946 року. “Доношу до Вашого відома, що минулої ночі з сторони села Мухавець на двох возах у ночі їхали бандити через село Лози до села Котюжини. Їх було коло десяти озброєних. Хто саме їхав я не міг побачити, бо був на відстинні коло шестидесяти метрів. Це були напавне бандити з села Кунинець. Солдати винищувального батальону, які перебували в цей час у нашому селі в сільській раді перелякалися і переховувалися. Коли я прийшов до сільської ради то там нікого не було.”

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *