Як СБ ОУН засилало своїх людей в сітку НКДБ Тернопільщини. Частина третя

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

Так десь через пів години до мене вийшов військовий і сказав йти за ним. Коли я підійшов до дверей, то мене обшукали, чи не маю я часом зброї. Мене завели в кабінет де сидів, курячи смердючу папіросу, непоказний військовий. Я собі тоді подумав, що чому таких тримають в НКДБ. Він до мене звернувся на російській мові і мені тяжко було його зрозуміти, що він хоче від мене. Він повторив ще раз, хто я такий, звідки родом, де проживаю і що хочу. Всі свої дані я сказав і він повільно, карлюками записав на якомусь товстому папері, де з однієї сторони було щось надруковано, а з другої було чисто. Тоді я сам почав говорити, що хочу допомогти радянській владі, бо у нас на Вишнівеччині є багато ворогів, які ночами ходять з зброєю а вдень ховаються, А люди хочуть мирно жити і працювати, бо війна вже всім стала поперек горла. Він пильно дивився на мене і щось думав. Мені здавалося, що він мене не розуміє що саме я розповідаю. Але ні, він мені сказав, що я перший з села Бутин, що сам прийшов до них. І мені треба написати заяву на співпрацю, положивши коло мене чистий листочок і ручку. Потім повільно, читаючи з якогось листка почав мені диктувати.  Я все написав. Він мені тоді сказав яку я хочу кличку мати як агент НКДБ. «Козак» і я поставив дату 6 серпня 1945 року. Коли я написав заяву, то він сказав що тепер я повинен працювати на радянську владу і взнавати все про ворогів, які переховуються в нашому селі. Перше завдання мені було дано по виявленню криївок,  також мені було сказано писати два рази в місяць доноси і передавати в НКДБ, а його прізвище Квасов і я йому підпорядковуюся. Ще сказав, що за село Бутин відповідає Волков, він часто навідується туди і буде викликати. Мені не треба боятися йти туди, бо викликатимуть багато людей і ніхто не дізнається чого викликають. Волком знатиме, що я співпрацюю з НКДБ.  Він ще сказав що знатимуть з НКДБ  Ботов і Паращук. Так я там побув більше години. Квасов проіструктурував що я має робити і сказав щоб я через місяць навідався до нього особисто. Прийшовши до дому, я у вечері зустрівся з Теслюком і все розказав.  Василь сказав що Квасова десь тиждень тому призначили у Вишнівець, а раніше від був на Лановечинні і займався охороною залізнодорожної колії.  Через тиждень я мав зустріч з «Зіркою» і він мені порекомендував написати донос, що будь то на мене напали невідомі хлопці коло млина погрожуючи мені розправою за співпрацю з НКДБ. Про це я довго думав і якось на карлючив, що у вечері коло млина села Бутин, мене перестріли озброєні повстанці. Вони сиділи на возі і кудись їхали. Я не міг запам’ятати, чи їх було четверо чи п’ятеро. Вони пригрозивши мені, запитали куда я так пізно йду і що тут роблю. Я відповів що йду до дому, а навідався до млина. чи можна тут змолоти зерно. Тоді вони мене заставили вилізти на віз і завезли в село Федьківці, до якоїсь хати,  там в хаті мене допитували чи часом я не сищик НКДБ. Що за хата я не запам’ятав і цих людей не знаю, бо їх ніколи не бачив. Мені дали десять шомполів і відпустили, попередивши що на другий раз будуть говорити інакше. Це все я написав і чекав коли в село приїде Волков. Через чотири дні приїхав Волков і в сільську раду викликали коло двадцяти чоловіків. Я придивлявся хто міг бути донощиком і так не міг виявити. Всі замучені, перелякані, йшли як на якусь страшну каторгу. Зайшов і я. Він почав так голосно кричати і погрожувати що я справді злякався. Але потім мені він сказав що буде кричати завжди, бо так треба для конспірації. Спитав мене, що я розвідав і чи написав звіт. Я тоді витягнув листок і передав йому. Він не читаючи відразу заховав. і знову кричав так, що було чути аж на двір та бив палкою по столі. Кричав, що відправить мене на Донбас.   Потім тихо спитав кого я підозрюю у співпраці з бандитами та наголосив , щоб я прослідкував за Цимбровським Дмитром, моїм сусідом. Цимбровський жив коло мене і був дядьком Теслюка Василя. Василь до нього деколи забігав. Отже хтось з місцевих вже доніс в НКДБ, На тому розмова закінчилась і я пішов до дому.  Через місяць я оженився і пішов жити до своєї жінки в село Дзвинячу.  Там була хата на дві половини. В одній жила сама теща Гнатюк Варвара Павлівна, а в другій половині я з дружиною.  Ми жили окремо і нічого спільного з тещою я не мав, бо вона мене як зятя не сприймала. Я через три місяці навідався до Квасова у Вишнівець у понеділок, коли у Вишнівці був базарний день. Він на мене кричав, чому я нічого не повідомляю їм. Я сказав що женився і живу вже в другому селі і в Бутин навідуюся дуже мало. Тоді він сказав де мій весільний могорич. Потім сказав щоб я виправив свою помилку і протягом місяця розвідав про Тибольчука Руслана, сина вчителя «Шумка» і доповів йому.

Я  на другий день все доповів «Князю».  Теслюк тоді повідомив все Ростислану, щоб він пішов у підпілля і почав переховуватися. У цей час в нас в бутині активно почав діяти Гороховський  Євген.

ГОРОХОВСЬКИЙ ЄВГЕН ГНАТОВИЧ  народився в селі Мухавець Вишнівецького району Тернопільської області 1920 році.  Член ОУН з 1938 року. У 1942 році був насильно заарештований місцевою Вишнівецькою німецькою поліцією та відправлений на каторжні роботи у Німеччину. У 1944 році втік з Німеччини і підпільно перебрався на Вишнівеччину та поступив в УПА. Перебував в сотні «Сокола». У жовтні перебував на території Вишнівеччини. У грудні 1945 року загинув  при облаві групи Вишнівецького НКДБ у криївці коло старого кладовища з двома побратимами. Вони були закидані гранами.

Разом з ним були хлопці з села Бакоти та села  Очеретно. Я добре пам’ятаю їхні клички   « Вітер» та «Дмитро». Молоді хлопці пішли в УПА ще осінню 1943 року. Я чув, що вони ходили в рейді на Схід України два рази.  Базувалися тепер на наших землях в одній із криївок. В грудні 1945 року під час облави у ночі їх було виявлено і закидано гранатами. Вони відстрілювалися до двох годин і не хотіли здатися живими. Я на початку зими знову прибув у Вишнівець і зайшов до Квасова. Квасова не було і прийняв мене Паращук. Він мене відразу почав розпитувати про Чирвінського Антона. так Чирвінський був поляком, але його сім’ю не зачепили у березні 1944 року.  Але вже при радянській владі влітку 1944 року хтось вбив його дочок і дружину. Тоді він так зненавидів повстанців і почав всіх здавати в нашому селі. він дуже багато написав доповідних на місцевих Бутинських дівчат, яких безпідставно заарештовували та відправили на каторги. Він вже тоді жив у Вишнівці і приїздив у село Бутин з групою «стрибків». Ходив по селі і показував хати, де треба робити обшуки.  Я добре пам’ятаю, як на початку лютого 1945 року в село прибула група енкаведистів разом з Чирвінським і тоді заарештували за його вказівкою до сорока людей і пішим ходом у ночі відправили на допити у Вишнівець. До вбивства його дочок він не співпрацював з НКДБ. Адже до його старшої дочки навідувався езбіст з села Лози Гоменюк. Коли енкаведисти його заарештували, то і в цей час повбивали сім’ю Чирвінського. В літку 1945 року Чирвінський Антон був вбитий. Тому Паращук хотів вивідати у мене хто з наших людей села міг бути причетний до цього вбивства. Тоді Паращук витягнув папку доносів Чирвінського, полистав листки і дав мені один з них де було написано, що він Чирвінський Антон бачив мене у жовтні 1944 року в селі Бутин з групою чотирьох бандитів, які направлялися у село Кинахівці. Я був озброєний німецьким автоматом і в німецькій шинелі. І там було написано що я є активним бандитом.  Я відповів що це брехня , я ніколи зброї не носив і в банді не був. Паращук сказав що Чирвінський більшу половину доносів написав неправдиво, але є і правдиві повідомлення. він спитав мене про Теслюка Василя, Парія Івана,  Дунайчика Грифона. Все що я знаю повинен написати. Я сказав що напишу і коли буду мати можливість то принесу. А він мені сказав що напишу тут і  тоді мене відпустись. Положив перед мною декілька чистих листків паперу і вийшов. Я довго думав що писати і почав складати все до купи. я знав що Дунайчик вже заарештований і тримають його в Кременецькій тюрмі, але він нікого не видає і мене не видав, бо тоді вже говорили б по інакшому. Всі  знають що Теслюк в повстанцях, отже і напишу що бачив як він ходив з зброєю в руках і розвішував повстанські листівки.  За Парія Івана напишу що нічого не знаю, бачив тільки декілька раз в церкві. Дві години я складав свої дописи і тоді прийшов Паращук. Прочитавши їх він сказав щоб я підписав своїм прізвищем і поставив дату. Все зробивши я з полегшення пішов до себе в село. Протягом 1945 року нас в селі було багато заарештовано та  засуджено людей.  Але я так і не міг виявити донощика. У лютому 1946 року Квасов мені сказав щоб я роздав націоналістичні листівки в селі і написав як люди в селі реагують на ці бандитські писання і дав мені коло двадцяти листівок. Я у наці з цими листівками прийшов до Теслюка. Він довго розглядав їх і сказав що це друкували у підпільній друкарні у Кременці. Але енкаведисти десь перехопили їх.  Теслюк перебував постійно нелегально, переховувався в криївках, або проживав у хатах по одній ночі. Мама його ще у 1941 році радянською владою була вивезена у Сибір ( Росія), а Василь тоді втік. він мені сказав щоб я розвісив коло школи, на сільській раді,  на будинках радянських активістів і написав в доносі що всі насміхалися з цієї писанини.  Це я зробив у ночі. Листівки, як ніколи висіли два дні, міліціонерові напевне енкаведисти сказали не чіпати, а актив влади боялися зривати повстанські інформації. Вчителі показували вид що нічого не бачать, в сільській раді було вчеплено на дверях, то там тільки і зірвали, але хто я не бачив. Свій донос я написав і передав в РВ НКДБ.

(Продовження буде)

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

загрузка...

Comments are closed.