Обережно, оголошення!

Оголошення — невід’ємний елемент міського екстер’єру: ними, як шпалерами, обклеєні не лише спеціально відведені, а й (як правило) не придатні для цього місця. Вони муляють око у вагонах метрополітену, пістрявіють на стінах будинків і стовпах, лізуть до рук прямо на вулиці. Ми пробігаємо очима по тексту, з відчуттям полегкості посилаємо оголошення в урну, одразу ж забуваючи прочитане (на що рекламодавці витрачають папір!). При цьому часто не помічаємо тривожних сигналів і не замислюємося, що за кольоровими клаптиками стоять не зовсім «чисті» руки й справи.

Тим часом оголошення можна вважати одним із показників суспільної свідомості, культури, етики і моралі. Якщо спробувати „сфотографувати“ місто з цього ракурсу, а точніше — зробити його рентген, то, ймовірно, з нього випливе невтішний діагноз. Серед звичних оголошень (купівля-продаж квартири, уроки гри на гітарі тощо) трапляються такі: „Узаконення земельних самозахватів“, „Прискорення рішень БТІ“, „Вирішення питань у рай- та міськадміністраціях“. Офіційні установи власноруч вмикають зелене світло корупції (не вистачає лише оголошень, які пропонують „купити“ рішення суду).

Проходячи повз навчальний заклад, натрапляєш на двох- трьох людей, котрі наполегливо намагаються запхати тобі в долоню папірець. Що цього разу? Ага, знову: „Реферати, курсові, дипломні“. Щоразу на думку спадає одне й те саме: яка людина при здоровому глузді довірить якійсь „сумнівній“ конторі таку серйозну справу, як дипломна робота (та й на реферат навряд чи витрачатиметься, просто власна гідність не дозволить). До того ж такі оголошення в основі підривають авторитет, імідж української освіти, вкотре вбиваючи у підсвідомість: усе продається й купується. Наслідки — різноманітні: наприклад, втрата належного поцінування таких речей, як „диплом“, „вища освіта“, поверхове й легковажне ставлення молоді до навчання (адже купити реферат чи курсову — це нормально!) Самі розумієте, користі від таких „дипломів“ — як від куплених водійських прав. А спробуймо уявити реакцію іноземця з розвиненої країни на той факт, що в нас так безсоромно й відверто продають дипломні роботи!

Навряд чи автори оголошень замислюються, до яких наслідків призводить цей хаос і розгул непокараного беззаконня, якщо навіть не бояться втручання правоохоронних органів, залишаючи контактні телефони й адреси, не кажучи вже про „муки совісті“ за порушення елементарних морально-етичних норм. У цьому контексті пригадуються оголошення, що містять непрозорі натяки на інвективну лексику та недоречні асоціації („Я худею от нового меню!“, „Kuznya. Куй с нами“, „Розсунь палички“ тощо). Естетика рекламних оголошень також подекуди дуже потерпає: поряд із текстівкою, що рекламує антивугревий засіб, — зображення чоловічого підборіддя з цим небажаним дефектом шкіри, хоча в українському законодавстві „Про рекламу“ є стаття, котра забороняє використання „зображень зміни людського тіла або його частин внаслідок хвороби, поранень“. І такі випадки не поодинокі. „Ми навчимо вас заробляти гроші“ або „Ти зможеш спокусити будь-яку дівчину“, — такі оголошення особисто мене наштовхують на думку, що це очевидні намагання не нас навчити заробляти гроші, а навпаки — на нас заробити.

А взяти хоча б оголошення на тему „Запрошуємо на роботу“. Значна їх частина вимагає обачності з боку пошукувача (а особливо — пошукувачки) певної вакансії. Погодьтеся, заробітна платня, сума якої становить десятки тисяч за роботу, наприклад, фотомоделі або танцівниці, має насторожити свідому людину. Закономірно постає запитання: за що пропонують такі шалені гроші?.. Очевидно, йдеться про нелегальний заробіток. З іншого боку, цілком нормальні оголошення, що починаються словами: „На роботу запрошуються молоді жінки привабливої зовнішності“, рефлективно викликають підозру. Таких оголошень чимало, але хто знає, яка насправді вакансія стоїть за цими словами: краще не ризикувати.

Звісно, редактор не може відповідати за зміст, стовідсоткову правдивість кожного оголошення, однак прикривати відверте беззаконня завуальованими фразами — не додає честі ні йому, ні виданню, а якщо дивитися ширше — і суспільній моралі, яка зазвичай потерпає найбільше.

А буває так: активно шукаючи роботу, зацікавишся оголошенням типу: „Запрошуємо молодих, ініціативних, креативних працювати у міжнародній компанії“. Телефонуєш за зазначеним номером, тобі надають мінімум інформації: мовляв, прийдіть туди-то в такий-то час. Ти приходиш і на наступних п’ять годин життя перетворюєшся на очевидця неймовірно нудного дійства — суміші лекції про мережевий маркетинг із театральною п’єсою, яка мала би „пробити на емоцію“. У процесі цього всього розумієш, що компанія, виявляється, тобі дуже знайома, але ти ні за що не пов’язав би з нею свого життя, а якби пов’язав, то вся твоя „молодість, ініціатива та креативність“ зводилася б до „втюхування“ продукції цієї компанії охочим її придбати (яких, імовірно, навіть немає у природі). У такому разі недомовленість залишає по собі присмак брехні і неповаги до згаяного тобою часу та змарнованих надій. Тут уже йдеться про етикет. Але не тільки… Спробуймо приблизно
уявити, до яких наслідків можуть призвести такі оголошення: недовіра і страх людини у подальшому пошуку роботи, небажання шукати оригінальні шляхи, прагнення обирати лише перевірений та безпечний шлях, зневіра у собі, а далі — кумівство, корупція у сфері працевлаштування. Та й до того ж навіщо витрачати папір, відбираючи в людства кисень, якщо не писати на ньому повну, правдиву інформацію (яка згодом все одно випливе на поверхню)?

Ми не віримо телебаченню, рекламі, жовтій пресі, скандальним інтернет-посиланням і навіть трагічним історіям жебраків. Ми навчилися «фільтрувати» інформацію, що фонтанує з білбордів, муляє очі в метрополітені, буквально лізе до рук прямо на вулиці! Можливо, тому, що ми мовчки погодилися з обманом і беззаконням? Куди там пручатися! Ми навіть не помічаємо цього обману, адже він лежить у нашій підсвідомості.

Анна Журавська «Дзеркало тижня. Україна»