Пантеон Героїв: Андрій Побережник все хотів захищати

34-річний Андрій Побережник загинув 19 червня 2022 року внаслідок артилерійського обстрілу під Лисичанськом, що на Луганщині.  Він був солдатом, стрільцем-помічником гранатометника в 10-тій окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс». 

Андрій встигнув повоювати і на початку війни у 2014 році. Захисник на початку АТО потрапив в  128-му окрему гірську-штурмову Закарпатську бригаду. Об’їздив з бригадою і Луганську область, і Донецьку, виходив з Дебальцевого.  Після звільнення  намагався адаптуватися до цивільного життя. Але з початком повномасштабної війни знову пішов на війну.

Спогадами про сина ділиться з «Поглядом» батько Дмитро.

– Син був дуже спокійний, товариський хлопець. Закінчив у Тернополі 13-ту школу, а потім поступив в ліцей, той що зараз Чорновола (Галицький коледж імені В’ячеслава Чорновола – ред.). Після коледжу вчився у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності ДСНС України, по завершенню якого попав служити в 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду. Прослужив там два роки і вернувся додому. В 2014 році, в складі 128-ої гірсько-піхотної бригади, пішов на війну. Десь півтора року був. Об’їздив з бригадою і Луганську область і Донецьку, виходив з Дебальцевого. Після звільнення дуже тяжко було йому адаптуватися, довго відходив. Мав тут друзів. Був знайомий з Віталіком Дерехом, з яким познайомився через свого товариша – Андрія Шкулу. Вони колєгували ще з коледжу, де вчились разом. Вони підтримували його.  Потім знайшов гарну роботу по встановленню пожежної сигналізації. Не хотів їхати за кордон, бо я пропонував йому. Він любив Тернопіль.

За словами батька, коли почалась повномасштабна війна, він зразу пішов у військо. На другий день взяв свою машину і поїхав у 128-му бригаду. Зідзвонився з товаришем із Тернополя, з яким був в АТО, сіли та й поїхали. Але пізніше їх перевели в новостворену 10 бригаду в Коломию (10-та окрема гірсько-штурмова бригада «Едельвейс» – ред.), – розповідає батько.

– Спочатку були в тих сильних боях біля Києва, а потім їх перекинули на Луганський напрямок. Загинув у червні 2022 року. Він коли йшов, то мама не хотіла того, а він каже, що так буде краще. Він все хотів захищати. Ми його любили, любимо і будемо любити, – каже батько.

Свій останній прихисток Андрій знайшов на Пантеоні Героїв Тернополя. Його могила недалеко від могили Віталія Дереха.

Батько Андрія розповідає, що відразу підтримав ідею з уніфікованими пам’ятниками.

– Ви знаєте, ми багато говорили: всі однакові, всі в однострої, всі однаково загинули, всі з почестями поховані. Ми за це зразу були. Не може бути, що один такий пам’ятник, другий не такий.

Нагадаємо,  у Тернополі облаштовують військове кладовище «Пантеон Героїв Тернополя», метою якого є гідне вшанування загиблих воїнів, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України  та віддання їм належних військових почестей.

 Це не просто кладовище, а урочисте місце вшанування, комплекс поховань. Пантеон витриманий в єдиному стилі, з алеями, з уніфікованим виглядом поховань. Це міжнародна традиція, адже через століття можна буде прийти і бачити, хто тут похований. Буде видно, що був гурт людей з певною ідеєю, за яку вони загинули. І навіть після того, як поховали захисників має бути видно, що ця ідея була спільна для всіх.

Надія Греса