Бренд-шеф «Самогонної ресторації» Віталій Гуралевич: «Майже ніколи не їм у ресторанах»

Коли у нього виник життєвий вибір між карате і кулінарією, перевагу віддав кухні. Тепер він один із учасників Асоціації шеф-кухарів України. Він – уродженець Черкащини, але кілька років тому переїхав жити до Тернополя. Тут Віталій Гуралевич влаштувався на роботу бренд-шефом «Самогонної ресторації». Більшість страв у мережі їх ресторанів він створив сам. У цьому йому багато допомагає хобі – колекціонування кулінарних книг та старовинних рецептів.

– Професію обрав на рівні інтуїції, – ділиться Віталій. – Моя мати і бабуся теж кухарі, виходить, що продовжив династію. Брат, щоправда, теж вивчився на кухаря, але не працює за фахом, зрозумів, що це не його.

15 років тому довелося вибирати між кулінарією і карате. До кулінарного училища потрапив випадково, хоча готувати брався з 10 років. Коли мама була на роботі, заходив на кухню, брав кулінарну книгу і «творив». Піца – це перша страва, яку зготував. До рецептів завжди додаю щось своє. Перш ніж, приступаю до кухні, уявляю страву і як пазли підбираю відповідні інгредієнти.

Коли навчався у Львівському державному університеті фізичної культури, хотів підзаробити. Побачив, що в одному з нових ресторанів шукають кухарів, прийшов на співбесіду. Мене відразу взяли. А через два місяці вже став су-шефом.

Інколи телефоную мамі і раджуся, як краще зготувати ту чи іншу страву. Вона ас у випічці. Хоча перші і другі страви теж готує смачно. Все життя пропрацювала у ресторані.

Кілька років тому, коли потрібно було оновити меню в ресторані, спеціально приїхав до бабці в село, щоб самому навчитися готувати у печі. Тут свої тонкощі. Фірмова страва моєї бабусі – кров’янка. Смачнішої ні в кого не їв.

Вдома переважно готую я, дружина рідше. Здебільшого просить приготувати щось незвичне. Тоді відкриваю холодильник і починаю вигадувати нову страву. Якщо сподобається, на роботі допрацьовую і потім вводжу її у меню.

На кухні мене важко здивувати. Тому майже ніколи не ходжу їсти до ресторанів, хіба якщо там працюють мої друзі чи відомі кухарі. Тоді мені цікаво перейняти їхній досвід. У роботі я дуже вимогливий, люблю порядок. Мабуть, це залишилося ще з часів спорту.

Раніше мріяв виїхати за кордон, щоб працювати, але потім передумав. Вважаю, що і в Україні можна розвиватися. Не шкодую про свій вибір.

Нещодавно захопився збиранням старовинних рецептів. Якщо відтворити стародавній рецепт, то ніхто його їсти не буде. Оскільки культура харчування дуже сильно змінилася. Ще нашим бабусям чи дідусям вони смакуватимуть, бо з дитинства цей смак залишився, а от молоді – ні. Старовинні рецепти відтворюю і модернізую під сучасність. Також саму презентацію трішки змінюю, смак залишається той самий.

Найкращий подарунок для мене – кулінарна книга. Якщо приїжджаю кудись, у нове місто чи країну, завше з собою привожу їх книгу з рецептами. В Брюсселі купив одну за 50 євро. З Франції привіз книгу вагою п’ять з половиною кілограми. Рецепти перекладаю через додаток google-перекладач.
Найстаріша книга в колекції датована 1921 роком. Також зберігаю кулінарні книги ще своєї мами та бабусі.

Улюблений вислів Сократа: «Я знаю те, що я нічого не знаю». Використовую цей принцип і на кухні. Тут постійно треба вчитися чогось нового.

Підготувала Квітослава Вінчук

Коментарі вимкнені.