Лише на чужині я зрозуміла, як щиро люблю Україну, – зізналася співачка з Тернопільщини Ольга Монастирська

  • Олю, кілька років тому ти з сім”єю виїхали у США. Не шкодуєш за тим часом, коли працювала у Тернополі?
  • Абсолютно не шкодую за тим, що було. Проте, мені не вистачає людей, які мені дуже дорогі, з якими я разом працювала. Богу дякую за той режисерський досвід, він мені до слова, дуже пригодився. Тепер, я вже роблю висновок, що так воно мало бути, що я не зразу стала співачкою. Майже п»ять років я пропрацювала на телебаченні-режисером. Думаю, цього достатньо для певного уявлення про цю професію. До того ж, хочу зазначити, що театральна режисура, у якій я мала можливість працювати ще заздалегідь, дуже відрізняється від телевізійної. Я дуже щаслива від того, що в житті у мене все це було. Адже мені довелось організовувати концерти, вийшла друком моя книжка. Тобто у мене все відбувалося поступово і з досвідом.

  • Ти себе реалізувала як сольна виконавиця, а в дитинстві ти мріяла про таку професію?
  • Ой, так як кожна дитина, мріяла про багато що. Але більше до творчості схилялася. Ставала на табуретку-уявляла, що це сцена, брала гребінець- ніби-то мікрофон і співала “А я молода на базар ходила”… Тому, як одна із версій майбутньої професії- була кар”єра співачки. А ще любила придумувати нові зачіски. Хто мене пам”ятає з друзів у школі, пригадає, що я не так любила слухати на уроці математику, як щось малювати. Тому серед інших варіантів  професій “до душі”— дизайнер, чи художник. Я ще пам”ятаю, як у садочку був перший мій “сольний” виступ, про мене написали в одній з місцевих газет, це було тоді так”круто”. Ну і батьки підтримували мої творчі стремління. Цікаво і те, що моя мама дружила здавна з моєю тепер свекрухою, і тоді на тому виступі у садочку вона була присутня, і казала”ой, певно будеш невісткою! Так і вийшло…
  • У житті ти знайшла своє покликання?
  • – Думаю що так. Дуже довго себе шукала у шкільні роки. Співала в хорі, проте нічим особливим не відзначилася. Тепер я не уявляю себе без музики, без творчості. Моє захоплення охоплює значні масштаби не лише у моєму житті, а й в житті всієї моєї родини, особливо чоловіка, він живе на тому самому подиху, що я. Оце дуже важливо для виконавця, що є ця ваша кохана людина, яка вас розуміє. В цьому плані, я щаслива.
  • Розкажи докладніше про пісню “Мамина калина”,яка на нині стала популярним українським “хітом”…
  • Хотіла привітати маму з днем народження, а оскільки мала режисерський досвід на телебаченні, подумала: чому би ні…
    Я просто,  розраховувала, що це буде кліп для сімейного кола, проте вийшло, що  привітала всю Україну з Днем матері. Я дякую Богові за той час, а пісня стала поштовхом для моєї подальшої творчості, це моя “перша ластівка”, яка власне, відкрила двері для великої аудиторії.

  • У 2013 році вийшов твій перший магнітоальбом. Чи всі пісні у ньому твої авторські?
  • Живучи у Штатах, я багато писала пісень, тому що дуже сумувала за Україною, і дійсно”Мамина калина”- магнітоальальбом- де основною є тема про Україну, наш, народ, традиції. Тому вийшла така збірочка моїх пісень. Я хотіла заявити про себе не лише як співачка, а ще як автор текстів і музики власних творів. Мені цікаво було дізнатися, як сприйме публіка мої пісні. Те, що я чую-це позитивні відгуки, і тому тішуся з того.
  • Ти одна із перших співачок, які підтримали “Майдан”?
  • В Тернополі так. Ми хотіли покращення в державі, щоб ліпше стало жити, тому підтримували “народних захисників” як могли. Зараз  помічаємо трішечки зміни. Але ще дуже багато треба працювати, і кожному зокрема ….
  • Ти так сумуєш за Україною. Що стало поштовхом для виїзду в Америку?
  • Не що, а хто. Все ж таки поштовхом є мій коханий. Чоловік- голова сім”ї, тому я хотіла лише бути поруч з ним, як то кажуть: там де є кохання- є все… Це змусило мене змінити місце проживання, хоча життя артиста- життя на валізах, я часто десь в поїздках, але я є тією коханою половинкою, тому виловлюю кожну можливість разом провести час, як і він зі мною.
  • Але до поїздки у Штати ти пробувала реалізувати себе в Україні?
  • Я пробувала. Вдячна долі за той досвід, адже доводилось співати в ресторанах. Для себе зрозуміла, яка це відмінність від “звичайної” сцени. Зараз мені так багато пропонують відомі ресторатори поспівати у їхніх закладах, але тепер мені вже це точно не потрібно. Адже я принципово співаю те, що мені близьке. Я люблю сцену, фестивалі, мені дуже важливо, щоб було багато публіки, це неймовірні відчуття.

Перед від”їздом я зробила 5 сольних концертів у Теребовлянському краї, і усі зібрані кошти волонтери передавали на Схід, для підтримки української армії.  До слова, у Штатах, я була безпосередньою учасницею загальних концертів, у яких брали участь Сашко Положинський, Марія Бурмака та Софія Федина, ми з ними їздили із благодійними концертами. Ну і звичайно, я організовувала також сольні концерти. Виручені кошти переслала на лікування тяжко пораненого земляка, бійця з Теребовлянщини Руслана Звіра. У Штатах перебуває на лікуванні Леонід Хмельков. Українська громада зголосилася йому допомогти. Я також організовувала вечір пам”яті Небесної Сотні, і зібрані кошти передали йому на лікування.

  • Часто згадуєш рідні місця і родичів, які далеко від тебе?
  • Так, сумую. Телефоную, спілкуємося. Але я дивлюся на все по-філософськи, я радію, що поїхала, адже мала можливість зрозуміти, як важко за кордоном, дуже почала цінити нашу українську землю. Якщо жити в Україні -все сприймається по-іншому. В книзі”Я горджуся тим, що я Українка”дуже багато про все описано. Якраз мова йде про ті моменти в країні і особисті переживання, які залишили вагомий слід у моєму житті. Напевно, все що з нами відбулося чи відбувається- так і має бути.

Автор: Наталія Назар- член НСЖУ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *