Оживити минуле Підволочиська

Родинні фотографії мають не тільки сімейну цінність, також вони можуть розповісти про історію міста, містечка чи села, де зроблені. Це демонструє проєкт «Зберегти пам’ять», ініційований фотографом, членом Підволочиської молодіжної ради Сергієм Гісом.

Разом з однодумцями він збирає старі фото Підволочиська та околиць, зацифровує, надає зображенню кольору в графічному редакторі та викладає у вільний доступ. Але зацифровування фото — тільки частина з великого проєкту зі збереження історичної пам’яті міста та громади, бо будуть і ролики про громаду, і сучасні фото громади,  і скановані випуски місцевої газети. У результаті має вийти великий архів, який передадуть у місцевий музею, бібліотеку, селищну раду. Збір фотографій триває — тож приєднуйтеся, якщо маєте світлини Підволочиська, а на сторінці проєкту, що на сайті молодіжної ради, вже можна переглянути зацифровані фото.

 Мене у цьому колишньому прикордонному містечку завжди приваблював неоготичний костел, точніше пам’ять про нього, бо ж костел по Другій світовій знищили (нагадує історію тернопільського костелу — ага?). Перший камінь храму заклали в 1907 році, під час Першої світової храм зазнав пошкоджень, після споруду реставрували. Тривалий час костел був окрасою центру містечка,  а в 1965 році його підірвали. Тож розглянути його можна тільки на світлинах, і завдяки проєкту зробити це можна досить детально.

 Але час власне поговорити про проєкт і те, як він відбувається. Для цього поспілкувалася із Сергієм Гісом.

— Привіт Сергію. Перш за все, — класна ініціатива, бо давно чула, що Підволочиськ до руйнування був цікавим на архітектуру містом, а тепер з’явилася нагода на то глянути. Власне, завжди інтригувало, який був центр. А що тебе тригернуло на цей проєкт? Тобто я почула, що ти переглядав старі світлини та захотів їх зберегти, але очевидно, саме зараз вирішив зберегти не тільки свої, а й світлини інших.

— Я відновлював свої сімейні архіви та помітив, що чимало фотографій тепер у поганому стані — зрозумів, що ще років десять, і їх не буде зовсім, а це ж пам’ять…Та сама історія з фотографіями громади. Одним із важливих маркерів був і той, що досі цих світлин не було в цифровому форматі, не було систематизованого доступу до них, а це треба було зробити.  У рамках проєкту ми не тільки зібрали та зацифрували світлини, а й відкрили до них доступ усім охочим.

— Які об’єкти/події/людей тобі найбільше хотілося розглянути, дізнатися про них більше?

— Я б дуже хотів, аби було більше світлин із сіл громади. З історією сіл завжди проблеми, бо є дуже мало інформації, а фотографій ще менше. Все ж у містах, як Тернопіль чи навіть Підволочиськ, люди фотографувалися та фотографували, а ось у селах — дуже рідко.

— Ти займаєшся колоризацією фото, тож, очевидно розглянув зацифровані фото дуже уважно. Які неочевидні деталі міста/історії тобі впали у вічі власне після розглядання світлин?

— Колір — це новий погляд на минуле. Коли старі фото в кольорі, то здається, що фото було зроблене не 50-100 років тому, а ніби вчора. Власне основна мета проєкту, крім збереження всіх фото для майбутнього, також дати можливість усім охочим подивитися на них, відчути місто таким, яким воно було.

Мене найбільше вражає власне втрачання архітектурної історії. На старих світлинах добре видно, яке гармонійне планування міста, те, наскільки воно було насичене архітектурними деталями. І дивлячись на старі фото будинків, які ще залишилися до нашого часу, стає трішки сумно — перемагає практичність, як ось покриття пінопластом для утеплення, заміна вікон на пластикові — все це абсолютно нищить історію будинків.

А ще озеленення міста. На старих фото видно, як багато зелені: мінімальні скверики, деревця на вулицях — усе це з приходом Союзу викинули та залили асфальтом, а дуже хотілося б відновити.

— Зараз у проєкті є понад дві сотні світлин. Яка/які з них тобі найбільше запам’яталися?

— Мабуть, фотографія нашого костелу після того, як його підірвали. На фотографії видно, що поруч із руїнами багато людей, думаю, всі розуміли, наскільки це дико, але такий був час що не можна було нічого вдіяти.

— До речі, а тебе як фотографа вони цікавлять — є у них художня цінність?

— Звичайно, є фото мають художню цінність і приємні мені як фотографу, але загалом вони несуть настільки важливу історичну цінність, що  питання художності навіть не виникає — всі вони це історія.

— Як вплинув на твоє розуміння міста цей проєкт?

— Навіть не знаю, що сказати. Я взагалі дуже люблю стару архітектуру, тому мені болісно, що ми втратили миле європейське містечко. Розумію, що скоріше за все відновити його нереально, але варто спробувати бодай частково повернути йому оригінальний вигляд. Радянська архітектура також має своє Я, але це не для людей — це ідеологія.

— А, як думаєш, що цей проєкт дасть громаді?

— Надіюся, це буде перша ластівка зі збереження та систематизації історії міста. І цю історію потрібно робити доступною сучасними методами. Не секрет, що світ змінився, тому молодь потребує нових, зрозумілих способів подачі інформації. І це не є чимось поганим. Я часто чую, що молодь не йде в музей — але вона туди й не піде, бо там із нею говорять не її мовою, а говорити з нею треба її ж мовою.

— До речі, що ці фото розповідають про те, як місто сприймали його мешканці. Приміром, чи помітив, які об’єкти найчастіше фотографували?

— Звичайно помітив. До радянського періоду найбільше фотографували залізницю, костел та площу, де розташовувалася мерія. Це — три головні локації міста, де вирувало життя. В радянський час акцент змістився на центр — власне там відбувалися всі громадські події.

— З якого періоду найбільше світлин?

— З радянського. На відміну від США, де фотографія проявила себе дуже рано й стала масовою ще у тридцятих роках минулого століття, у нас часом фотографічного буму були шістдесяті.

— І наостанок. Як думаєш, для чого зберігати старі світлини?

— А для чого ми зберігаємо світлини близьких нам людей? Бо ми їх любимо. Місто — це ж друг для кожного, це теплі спогади. Багато людей проживають усе життя в одному місті — воно є свідком сотень доль, за це варто зберегти пам’ять  про нього.

Інна Віконська.

Фото зі сторінки проєкту «Зберегти пам’ять»