Тернопільський гурт «Джевелін», що влучає у ціль та дивиться зірки

У піснях молодого тернопільського гурту «Джевелін» мелодійність, помірна меланхолійність й доторк блюзу, а ще нічне небо й зірки, сни та мрії.

Нині спілкуюсь із фронтменом і гітаристом команди Назаром Видишом. Говоримо про створення гурту, написання пісень, командну працю та важливість емоцій. Крім Назара, участь у гурті беруть Назар Юник — клавішні, Валерій Ільків — бас-гітара, Олег Петришин — барабани.

— З чого все почалось?

— У мене постійно було бажання займатись музикою, тому грав у музичних гуртах зі школи. Спочатку вчився гри на фортепіано, але стосунки з цим інструментом не склались, а ось гітара була свідомим вибором і з того почалась моя музика. Коли закінчив школу, вирішив займатись наукою, проте через два роки повернувся до музики. Створив гурт, але він довго не проіснував, бо серйозне заняття музикою потребує великого досвіду — як у виконавському так і організаційному плані. Коли повернувся в Тернопіль, років чотири виступав із «Бріо». Потім вирішив піти власним шляхом: створювати свої пісні та працювати з командою однодумців. Так почався «Джевелін».

— Як би ви охарактеризували свій гурт?

— Моє найголовніше завдання, аби в музиці була емоція. Так, закладена емоція не завжди резонує з емоцією слухача і не завжди прочитується, але ця емоція мусить бути і вона мусить бути правдива. Я пишу так, як відчуваю. Можливо, це погане пояснення, але так воно є.

З гуртом ми в пошуку, але наближаємось до того, аби бути таким «Джевеліном», як ми його бачимо. Думаю, пошук для творчої людини це нормальна річ. У нас уже є матеріал для другого альбому, і він звучить близько до того, чого би ми хотіли досягнути. Так сталось, що поки створили перший альбом, у гурті три рази змінювався склад. Тому ця подача не така безпосередня, як би то звучало від людей, котрі від початку були причетні до створення пісень. Другий альбом матиме цілісніше звучання. Для мене важливо, аби пісню від початку створювали люди, які її потім записуватимуть. Мені подобається той склад гурту, який зібрався. Всі дуже музикальні, всі, включно з барабанщиком, подають ідеї, беруть участь у створенні композицій.

— Головний у колективі ви?

— Я б не сказав. Я фронтмен. Коли приношу написану пісню, то чітко знаю, як вона звучатиме, але навчився просто принести пісню та спостерігати, як учасники команди її побачать, які пропозиції вони подадуть. І я готовий сприймати ці доповнення та зміни. Років п’ять тому я хотів, аби композиція мала саме такий вигляд, як я задумав, а не інакший, — а тепер мені цікаво, як цю пісню бачать інші. Тому я б не назвав себе головним у гурті.

— Ваш перший альбом називається «Дивитися зірки»…

— Це не просто так. Спершу думали назвати альбом «Всі слова», бо власне словам у нас присвячено кілька пісень, але потім подумали, що більшість пісень все ж про ніч, про місяць, зорі… Альбом – така собі романтична нічна прогулянка.

— Любите ніч?

— Так. Я багато часу проводжу в дорозі. Зазвичай вночі у всього дуже гарний вигляд. Ніч дає великий простір для фантазії, тоді все загадкове, а вдень усе занадто очевидне.

— А чим для вас є творчість?

— Це своєрідна медитація. Не знаю, як це точно назвати. Просто музика приносить задоволення. Можеш не їсти весь день, всю ніч працювати на студії, а зранку йдеш додому щасливим — це і є задоволення від творчості.

— У Тернополі часто утворюються нові гурти, але ще частіше вони не доживають навіть до річного віку. Як гадаєте, яким  має бути гурт, аби проіснував тривалий час?

— У нас немає підтримки для молодих гуртів, тому вони часто не можуть довго проіснувати. За час існування гурту я тільки вкладаю у нього час і фінанси. Іноді мені допомагають, але дуже рідко. Але є ціль і до неї треба йти. Це не прибуткова музика, поки не вийдеш на загальновідомий рівень, і не почнеш на цьому заробляти. Якби я досягнув успіху, міг би відповісти на запитання, а поки — не можу. Про успіх можна говорити, коли можеш займатись тільки музикою та не думати про гроші.

— Випуск альбому і концерт — певний підсумок

— Так. Ми писали «Дивитися зірки» два роки. На це пішло багато часу, адже робили все самі – від запису до зведення — а це чимало роботи. Спершу планували просто презентувати альбом, а потім вирішили, що цього замало. Ми дуже вдало виступили в Бучачі, тому вирішили поєднати презентацію з концертом у Тернополі.

— Насамкінець питання, що, мабуть, мало б прозвучати першим. Чому «Джевелін»?

— Ми з командою довго думали над назвою гурту, і ніхто не міг запропонувати щось таке, аби всім подобалось. Якось у новинах я почув «джевелін», хтось ще каже «джавеліни» — американські протитанкові установки. Це слово мені дуже сподобалось — воно дуже мелодійне — і я почав шукати, що ж воно означає. Виявилось, так називається все, що потрапляє у ціль. Тож наклалось і гарне звучання слова, і його зміст. Ми теж намагаємось потрапляти в ціль — влучно передавати у музиці свої емоції.

Анна Золотнюк.

Олександр Конкуловський.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *