“Це історії із нашого села, родинні кумедні історії”: дружина загиблого бійця Олександра Осадка про книжку “Жити не можна померти”

Видали книжку тернополянина, загиблого військовослужбовця Олександра Осадка “Жити не можна померти”. Чоловік загинув у липні 2022 року на Донеччині, виконуючи бойове завдання й урятувавши побратимів. У нього залишилися дружина, син та донька. До книжки увійшли сім оповідань та новел, які його дружина – письменниця та редакторка Ганна Осадко зібрала у збірку.

За її словами, для неї самої було стало несподіванкою, що Олександр взявся за написання оповідань. Про це жінка розповіла в інтерв’ю Українському радіо Тернопіль.

“Я була дуже здивована, бо раніше не помічала, що він щось пише. Він завжди багато читав, був ерудованою людиною, цікавився історією та книгами. Перше оповідання, яке він дав мені прочитати є у його книзі. Як професійний редактор була здивована рівнем цього тексту, його ідеєю, наповненням, мовою. Я зрозуміла, що там навіть немає особливо що поправити, хіба декілька ком доставити, бо це хороший повноцінний текст”.

Олександр закінчив економічний факультет, але часто шкодував, що не вступав на історичний. Був закоханий в історію, любив літературу, хоча усе життя працював будівельником. Під час роботи завжди слухав аудіокниги. За словами Ганни Осадко, вона добре пам’ятає початок війни 24 лютого 2022 року та слова чоловіка.

“Ми з донькою приїхали вночі зі Львова. Близько шостої ранку мене розбудив Сашко: “Аню, вставай, почалася війна”. Пам’ятаю, що сиділа біля вікна й ридала, не знала, що мені робити. А Саша сидів, потім кудись пішов. Коли повернувся, то сказав, що був у військкоматі. Там були черги, то він два дні відстояв і пішов добровольцем. Як кожна я жінка переживала, що це страшно та небезпечно, але він, власне, не сильно й питався моєї думки. Коли людина вибирає, то це її глибинний внутрішній вибір і зупинити її неможливо. Коли він розповів про це своїй сестрі, то її чоловік, а вони живуть в Італії, був вражений та сильно непокоївся. Казав, якщо всі чоловіки будуть такими, то усі українські жінки залишаться вдовами. Саша відповів, нехай вдовами, але їх ніхто не буде ґвалтувати і вони житимуть на своїй землі”.

За словами Ганни Осадко, чоловікові оповідання дуже теплі й веселі.

“Це історії із нашого села, родинні кумедні історії. Моя подруга сказала, що вони їй нагадують твори Остапа Вишню. Інша подруга каже, що це схоже на книжки Григора Тютюнника. Такі буденні, веселі та глибокі історії. Навіть ці прості люди – його персонажі, всередині кожного із них є такий маленький мудрець, який бачить світ по своєму. І коли моя подруга купила книжку, знаючи всю історію, вона боялася її читати. І даремно, вона дуже легка та весела. Такі книги у такий темний час мають виходити, щоб показати світло у кінці тунелю, що нам є за що боротися”.

У назві книзі “Жити не можна померти” немає розділових знаків. Олександр вважав, що кожен читач має поставити його там, де вважає за потрібне.

“Залежно від того, де буде стояти та крапка чи кома і зміниться зміст нашого життя. Стосовно Сашка, то там би було слово “жити” із знаком оклику. Як і кожна українська жінка, я би хотіла, щоб ця фраза звучала саме так. Я цю книжку віддала у видавництво, як віддають у пелені немовлятко, щоб вони його далі несли по життю”

Ганна Осадко каже, що палітурка книжки скромна й водночас доволі філософська. На ній зображено ліс.

“Це той ліс, який ми любили із Сашком, він на Бережанщині. І загинув Сашко теж у лісі. У нас на Бережанщині був такий “обнімальний” дуб. Коли ми йшли із лісу, то Сашко до нього біг першим і обіймав. То була традиція. Знаючи, що він загинув у дубовому лісі, ми думали після війни туди поїхати, викопати кілька дубочків і посадити біля нашого бережанського дуба, щоб вони були разом і щоб це тепло й любов не зникали”.

Жінка розповіла, що вирішила видати книжку оповідань та новел чоловіка після того, як прочитала їх.

“Я вирішила, що так має бути. Виставила у Фейсбуці одне Сашкове оповідання і люди почали дуже тепло реагувати, було багато репостів й теплих слів. Моя кума, поетка Юлія Мусаковська запитала, чи не хочу я видати книжку? Тоді у мене був такий стан, що я про це не могла думати після загибелі Саші. Потім я скинула їй ці тексти і вона сказала, що “Видавництво Старого Лева”хоче їх видати. Це відбулося без моєї особливої участі. Вони сказали, хоча книжка маленька та тоненька, проте вона є закінченим проєктом і мусить бути”.

Нагадаємо, Олександр Осадко – український військовослужбовець, солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Почесний громадянин Тернополя.

Суспільне