У Тернополі навіть серед зими можна потрапити в літо

Для цього не потрібно шукати чарівну паличку, яка створить навколо зелений оазис. Потішити себе літніми барвами, запахами і температурою можна набагато прозаїчніше. Варто тільки завітати в Тернопільський еколого-натуралістичний центр учнівської молоді (вулиця Микулинецька, 21). Там нині росте понад 160 видів рослин – у Зимовому саду!

– Цю оазу створили наші працівники разом з дітьми ще у 2000 році, – розповіла керівник гуртків екоцентру Марія Папай. – Рослини завезені з різних географічних зон, маємо багато тропічних видів.

Тут тепло й волого. Крім рослин, посеред затишного приміщення є два обмуровані камінням ставки, де плавають рибки. Місцева гордість – височезний кактус цереус, якому близько п’ятнадцяти років. Аби не зламався, йому зробили міцний залізний каркас. Багато маленьких кактусів, діти завжди чекають, коли ті зацвітуть. Терпіння не завадить – жовті, білі та рожеві квіти з’являються зазвичай навесні.

На одній зі стін саду в’ється ліана. Її батьківщина – Південна Америка. Але в екоцентрі їй добре, виросла більш ніж на 30 метрів. До речі, вона також оригінально цвіте — жовтими пухнастими кульками. Привертає увагу кількаметрове дерево з блискучими подовгуватими листочками – фікус Бенджаміна. Нині подібні рослини продають у багатьох квіткових магазинах, але виплекати гіганта в квартирі годі й сподіватися. Високим виріс інжир, з одного екземпляру навіть збирають плоди!

– Площа саду займає понад 100  квадратних метрів, – зауважила пані Марія. – Але все одно не завжди вистачає місця, доводиться відтинати рослинам верхівки, що іноді псує їх вигляд. Недавно обрізали каучуковий фікус, бо забирав надто багато світла.

Узагалі, цікавинок у Зимовому саду дуже багато, але краще побачити на власні очі. Часто сюди приходять мами, бабусі та знайомі дітей, які займаються в гуртках. Обмінюються вазонами, приносять  домашні. Поповнюють зелену колекцію і працівники екоцентру. Із теплих країв, куди їздять відпочивати, обов’язково привозять живець чи листочки нової рослинки.

Антоніна БРИК.

До речі