Відділення когнітивних розладів Тернопільської психоневрологічної лікарні — унікальне і єдине в Україні

— Роксолано Богданівно, хворим з якими діагнозами надаєте допомогу?
— Пацієнтам зі скаргами на порушення пам’яті, уваги, сну, орієнтації у просторі та часі, мови, сприйняття, здатності до засвоєння та збереження навичок, больових відчуттів, ходи. Такі скарги можуть бути у пацієнтів з надзвичайно широким спектром захворювань: наслідки черепно-мозкових травм, інсультів, наркозів, хронічні судинні захворювання головного мозку, зокрема дисциркуляторна енцефалопатія, початкові прояви недостатності кровопостачання головного мозку, безліч нейродегенеративних захворювань, таких, як хвороба Паркінсона, запальні захворювання нервової системи та їх наслідки, постковідні синдроми.

— У вашому відділенні — молодий колектив. Які фахівці згуртувалися? Які результати роботи відділення за шість років діяльності?
— У нас працюють троє лікарів-невропатологів, психіатр, психотерапевт, психолог. Щотижня проводимо у відділенні засідання мультидисциплінарної бригади, на яких розглядаємо подальшу діагностичну і лікувальну тактику кожного пацієнта. Великою перевагою для пацієнтів нашого відділення є те, що вони отримують лікувальну та діагностичну допомогу від двох кафедр ТНМУ ім. І.Я. Горбачевського — від кафедри неврології і від кафедри психіатрії, наркології та медичної психології. Кураторами нашого відділення є двоє доцентів цих кафедр, а саме Зоя Салій та Олена Смашна.

— Як дбаєте про комфорт пацієнтів, як забезпечені медичним устаткуванням?
— Відділення когнітивних розладів — європейського взірця. У нашому підпорядкуванні є палати загального планування чотирьохмісні та чотири двомісні палати покращеного планування, які мають окремі санвузол, душову кабіну, телевізор, холодильник, WI-FI.

Приймально-оглядова палата, лікарняні палати оснащені сучасними меблями, придбано необхідний інструментарій та вироби медичного призначення. Кожному пацієнту, залежно від патології, проводиться комплекс інструментально-діагностичних та лабораторних обстежень, а це — магнітнорезонансна томографія, комп’ютерна томографія, електроенцефалографія, електрокардіографія, електронейроміографія, ультразвукове обстеження судин головного мозку, ультразвукове обстеження черевної порожнини, рентгенографія, широко користуємся послугами фізіотерапевтичного відділення.

— Пригадайте історії допомоги пацієнтам зі складним діагнозом…
— Таких історій з щасливим закінченням є справді багато і кожною переймаємося, як власною. Думаю, що кожен лікар пам’ятає своїх важких, непростих в діагностичному плані пацієнтів, безмежно радіє, коли їм вдається допомогти одужати. У нас зараз перебуває на відновному лікуванні такий пацієнт. Історія цього чоловіка тягнеться від січня цього року, коли його дружина помітила поступове погіршення пам’яті, важкість у підборі слів, порушення ходи. Все це пов’язували з недавнім наркозом після оперативного втручання та коливанням цукру (пацієнт — діабетик). До нас його доправили в березні неходячим, відповідав однослівно на прості запитання, потребував постійного стороннього догляду. Ми діагностували у нього важке запальне захворювання головного мозку, його чекало тривале і копітке лікування. На даний час цей пацієнт одужав, повернувся до роботи і вже два місяці продовжує обіймати керівну посаду. А ми всім відділом щиро радіємо нашому спільному успіху!

— Розкажіть про свій шлях у медицині. Чому захотіли стати лікарем?
— Я виросла в лікарській сімї: батько був знаним кардіологом, доцентом у ТНМУ ім. І.Я. Горбачевського, дідусь — відомий нейрохірург, свого часу також очолював нейрохірургічне відділення, був доцентом та завідувачем курсу нейрохірургії у ТНМУ ім. І.Я. Горбачевського, другий дідусь працював фельдшером, мама — лікарка за освітою, якийсь час працювала пульмонологом у Київській лікарні швидкої допомоги, дядько — нейрохірург у столиці. З раннього дитинства пам’ятаю, як за вечерею завжди проходили дискусії, аналіз та обговорення лікування різних хворих, як щиро вони хотіли допомогти пацієнтам та призначити оптимальне лікування. Звичайно, тоді я нічого в тому не тямила, проте була дуже гордою бути свідком тих «консиліумів». Я мала гідний приклад для наслідування і в 10-річному віці твердо вирішила, що також продовжу сімейну традицію. У 2005 році вступила у ТДМУ ім. І.Я. Горбачевського. З 2011 до 2013-го навчалася у магістратурі за спеціальністю «неврологія» на базі кафедри неврології, психіатрії, наркології та медичної психології ТДМУ ім. І. Я. Горбачевського. У лютому 2013-го пройшла курси спеціалізації за спеціальністю «дитяча неврологія». З березня до серпня 2013-го працювала дитячим лікарем- невропатологом Тернопільської міської дитячої комунальної лікарні, консультувала інфекційне відділення та інфекційний ВАІТ цієї лікарні. З 2011 по 2013 рік навчалася в клінічній ординатурі на базі кафедри неврології, психіатрії, наркології та медичної психології Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського. З 2014-го працювала лікарем-невропатологом ІІІ-го неврологічного відділення ТОКПЛ, з 2016-го — лікарем-невропатологом відділення когнітивних розладів. З 2018-го обіймаю посаду асистента кафедри неврології ТДМУ ім. І.Я. Горбачевського. Працюючи англомовним викладачем, у 2019-ому отримала сертифікат FCE, рівень володіння англійською мовою «В2». У 2020-ому мене призначили на посаду завідувачки відділення когнітивних розладів. У 2021-ому захистила кандидатську дисертацію на тему «Клінічні, нейровізуалізаційні, гемодинамічні та лабораторні характеристики у пацієнтів з гідроцефалією при хронічній ішемії мозку».

— З якими труднощами стикаєтесь у роботі? Як їх вирішуєте?
— Основним моїм обов’язком є керівництво лікувального та організаційного процесу у відділенні, контроль за якістю роботи медичного персоналу, визначення їх прав та ступеня відповідальності. Хочу відзначити, що бути керівником цього відділення є досить непростим та відповідальним завданням, оскільки потребує багато часу, уваги та знань, проте моя робота стала для мене водночас хобі — приносить велике задоволення. В цьому величезна заслуга нашого високопрофесійного та надзвичайно працездатного медперсоналу, який проявляє неабияку турботу та емпатію, людяність, який завжди щиро переймається проблемами кожного пацієнта та поспішає допомогти, підтримати та розрадити добрим словом і порадою.

— Covid-19, війна — виклики у кожній сфері життя. Як ви це відчули у щоденній медичній практиці? Як труднощі впливають на людей?
— Усі ми зараз живемо в дуже непростий і тривожний час: війна в Україні, наслідки епідемії Covid-19. Сучасний темп життя вносить свої корективи. Кардинально змінилися всі сфери звичного нам життя. Люди не можуть повірити в те, що відбувається. Українці — надзвичайно сильна духом, незламна і нескорена нація, але у декого нервова система не здатна витримати обсяг переживань, який викликають події довкола. Тривалий шок супроводжується сильним стресом, організм виснажується і доходить до межі. Щоб захистити себе, психіка вдається до різноманітних механізмів адаптації: переживання виходять через сльози, сміх, відкриту агресію, приступи люті, швидку зміну настрою, безсоння, апатію. Якщо хтось із наших краян чи тимчасово переміщених осіб потрапили у такий стан, не варто відкладати візит до лікаря. Звертайтеся, ми завжди готові допомогти.

Олег Герман, лікар-психіатр і психотерапевт, завідувач денного стаціонару психіатричного профілю:
— Працюю лікарем із 2015-го року, у відділенні когнітивних розладів — із вересня 2020-го. Події в нашій країні впливають на психічне здоров’я людей. Медичної допомоги часто потребують не тільки військові чи внутрішньо переміщені особи, а й люди в тилу. Хвилювання, невідомість у завтрашньому дні, багатьох мучить почуття провини, що у нас тут все спокійно, а на фронті гинуть захисники і мирні мешканці. Війна зачіпає усіх, тому нині, як ніколи, важливі взаємопідтримка і взаємодопомога. А ще я наголошую на інформаційній гігієні — не варто увесь день сидіти перед телевізором чи гортати стрічку новин, бо це пригнічує, виснажує. Кожен на своєму місці має виконувати щоденну роботу, бути потрібним. Водночас маємо максимально, хто чим може, допомагати у боротьбі за Україну. Звісно, не кожен може воювати, але кожен може робити маленькі справи — хтось плете маскувальні сітки, хтось збирає гуманітарну допомогу, хтось везе продукти військовим, хтось підтримує бойовий дух. Але при цьому завжди треба зважати на свою ресурсну частину. Не забувати про себе, про свої потреби, не втрачати себе. Надзвичайно цінним є спілкування з рідними, друзями, з людьми, які діляться позитивом. Наша віра у перемогу має бути міцною!

Валентина Сенишин, практичний психолог:
— Психологом працюю вже 35 років, тому можу порівняти, наскільки покращилася наша лікарня, наскільки розширилася матеріальна база. Зараз комфортно працювати в медичному закладі, є можливість розвиватися й вдосконалюватись. Як психологу раніше мені доводилося вручну заповнювати і обробляти громіздкі тести, питальники. Сучасні технології дозволяють скоріше і якісніше виконувати роботу, обстежувати більшу кількість пацієнтів. У нашому відділенні працюють фахівці, колектив — злагоджений і дружній. Створено гарні умови для пацієнтів. Багато хворих приходять не з одним діагнозом, треба бути уважним, щоб не нашкодити.

Наталя Павелко, старша медсестра відділення:
— Праця у відділенні — інтенсивна і відповідальна. За вісім років роботи у лікарні я здобула чималий досвід. Персонал нашого відділення чудово справляється з усіма завданнями, завжди доброзичливо ставиться до пацієнтів. Стараємося допомогти оздоровитися кожній людині. Радіємо хорошим результатам лікування пацієнтів. Гарна атмосфера у відділенні сприяє одужанню.