Журналіст-педофіл з Тернопільщини чинив наругу навіть над аутистом

Недавно Вищий спеціалізований суд із розгляду цивільних і кримінальних справ України підтвердив вирок винуватцю, однак скасував додаткове покарання – позбавлення права обіймати посади, пов’язані із журналістською діяльністю.

Мотивовано це тим, що злочини безпосередньо не були пов’язані із журналістською діяльністю засудженого. Тож цілком ймовірно, що за рік-два на голубому екрані знову побачимо поважного з вигляду телеведучого, який говоритиме про вічні істини… Бо ж релігія та морально-етичні теми раніше були його «фішкою». І хто розгледить за пишним красномовством схильного до насильства педофіла…

Людське лицемірство не має меж. Важко збагнути, як вдається збоченцям, які є публічними людьми, приховувати своє справжнє єство? Набравши у Гуглі прізвище героя цієї публікації, я отримала на сайті «Хто є хто в українській журналістиці» таку інформацію. Степан Степанович Г. (прізвище не вказую з етичних міркувань, бо вважаю, що журналісти не повинні обтяжувати долю засуджених, – авт.). Посада і місце основної роботи: ведучий програм телебачення Тернопільської обласної держтелерадіокомпанії. Дата народження 1952 рік. Місце народження: смт Коропець Монастириського району. Освіта вища: закінчив філологічний факультет ЛДУ ім. І.Франка. Трудова діяльність: вчитель російської мови та літератури, голова виконкому Коропецької селищної ради. Громадська діяльність: член НРУ з 1989 р. Член НСЖУ з 2005 року. Основна тематика журналістських робіт: релігія, морально-етичні теми.

У тому ж пошуковику натрапила і на таку інформацію: Степан Степанович був членом громадської ради при управлінні Державного департаменту України з питань виконання покарань у Тернопільській області.

Недивно, що гріхи публічного Степана Степановича дуже довго залишалися невідомими для загалу – усі судові процеси над ним відбувалися у закритому режимі, адже йшлося про злочини проти статевої свободи неповнолітніх. Причому судочинство у першій інстанції вершилося у віддалених від Тернополя Монастириськах, а згодом у Бучачі. Цьогоріч наприкінці березня касаційна інстанція поставила у тривалому кримінальному процесі, який розпочався ще у 2007 році, остаточну крапку.

Отже, за що засуджено журналіста? Його визнано винним за двома статтями Кримінального кодексу: у насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом, вчиненому стосовно неповнолітніх, та розповсюдженні кіно- і відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру серед неповнолітніх. У справі значаться троє потерпілих, хоч насправді їх могло бути значно більше. Однак, як розповіли в правоохоронних органах, кілька дітей та їх батьків, не бажаючи розголосу, відмовилися свідчити проти педофіла.

З’ясувалася ще одна обставина: у 1993 році Степан Степанович був засуджений за подібні злочини – розбещення неповнолітніх та задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Два роки позбавлення волі та заборона на п’ять років займатися педагогічною діяльністю – таке покарання йому призначили. Щоправда, звільнили умовно достроково, і уже 1994 року він покинув стіни Копичинецької колонії. Завважте, що судимість, причому за тяжкі і в моральному, і у правовому сенсі злочини, не завадила зробити йому непогану кар’єру і навіть, як уже згадувалося, стати членом громадської ради при департаменті з питань виконання покарань.

Старший помічник прокурора Монастириського району Олександр Миколюк, який представляв у справі педофіла державне звинувачення, характеризує засудженого як ерудованого, цікавого співрозмовника, при цьому додає: «як усі, ви, журналісти», і від такого узагальнення стає чомусь не по собі… А ще Степан Степанович – вправний психолог, уміє при потребі натискати на болючі місця супротивника, мастак маніпулювати людьми.

Степан Степанович був неодружений, не мав дітей, проживав із співмешканкою у Коропці, мав кімнату у гуртожитку і у Тернополі. До речі, співмешканка, яку не вдалося притягнути до криміналу за покривання педофільної діяльності Степана Степановича, хоч саме у її помешкання він приводив дітей, згодом засудили у порядку кримінального судочинства у зовсім іншій справі – за розголошення таємниці усиновлення.

Так от, злочинні епізоди, які лягли в основу звинувачення, скоєно у 2005-2007 роках. У той час Степан Степанович був у зеніті слави, працюючи на телебаченні. Його жертвами стали діти 1990-1992 років народження, тобто потерпілим тоді було по 15-16 років. Хлопчаків педофіл заманював у помешкання під різними приводами, спочатку давав розглядати порнографічні журнали, таке ж відео (у нього було конфісковано 92 диски з порнографією), після того пропонував зайнятися сексом. Коли ж дитина пручалася, чинила опір, насильник погрожував розправою, казав, що візьметься за ніж. Вдовольнившись, давав дитині 5-10 гривень і випускав. Навздогін погрозливо застерігав нікому нічого не розповідати.

Із трьох епізодів два скоєно у Коропці, третій – у Тернополі. У кімнату гуртожитку, що в обласному центрі, Степан Степанович заманив хлопчака, який прибув зі Львова. Не підозрюючи лихого, львів’янин погодився на пропозицію старшого чоловіка піднести до гуртожитку якісь пакунки. Степан Степанович дав помічникові п’ять гривень і запросив у кімнату. Там і вчинив наругу. Цей підліток був хворий на аутизм. Як відомо, люди з таким діагнозом є довірливими, наївними, не здатні розгледіти обман. Тим і скористався збоченець.

Коли потерпілий повернувся додому, мати помітила, що він дуже пригнічений, переживає. Після розповіді сина жінка звернулася у правоохоронні органи. Висновки експертизи стали одним із обвинувальних доказів. До речі, під час досудового та судового слідства винуватець «бив» на те, що львів’янин – психічно хворий, відтак не слід брати до уваги його показання. Олександр Миколюк розповідає, що спеціально було проведено психолого-психіатричну експертизу на предмет здоров’я потерпілого. Фахівці надали висновок: дитина здатна адекватно усвідомлювати навколишній світ, тобто є психічно здоровою. Хлопець-аутист під час судового розгляду, коли підсудний з неабияким красномовством себе вигороджував, заперечуючи вину, часто вголос дивувався: «Як цей дядько може так брехати?» Загалом тривалий судовий розгляд, який розтягнувся на кілька років, став для потерпілих і їх батьків тяжким випробуванням, бо мусили дивитися на кривдника, вислуховувати його патетичне словоблудство. Степан Степанович так і не визнав вини.

На початку розслідування стосовно Степана Степановича було застосовано підписку про невиїзд, а з березня 2009 року він перебуває під вартою. Саме з цього часу почався відлік п’ятирічного позбавлення волі (це остаточне покарання, яке підтвердив і Вищий спеціалізований суд із розгляду цивільних і кримінальних справ). Тобто він відбув уже три роки із п’яти. А заборону займатися журналістською діяльністю, як уже згадувалося, вища інстанція скасувала. Хтозна, чи не винирне незабаром на екрані таке собі сивочоле обличчя святенника із розмовами про мораль і релігію…

Ольга КУШНЕРИК, “Свобода”