Мати поховала уже третього сина: на Тернопільщині прощалися із захисником Андрієм Рижковим
Сьогодні Шумщина прощалася із воїном-захисником, Героєм Андрієм Рижковим.
Народився у селі Обич. Тут минуло дитинство та юність. Навчався у місцевій школі.
У сім’ї зростало троє синів. Вони рано втратили батька.
Коли Андрій одружився, то пішов у зяті – мешкав із сім’єю у Забарі. Згодом перебралися жити в Обич, неподалік від батьківської хати.
Так сталося, що подружжя розлучилося. Сусіди розповідають, що навіть після цього вони підтримували дружні стосунки. Андрій спілкувався з дітьми, допомагав їм. Обоє закінчили навчання у Львівському університеті.
Як тільки розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, Андрій пішов захищати рідну землю від окупанта.
За увесь час тричі приходив у відпустку.
– Щоразу, як Андрій приїжджав додому, він відвідував мою стареньку маму, приносив їй гостинці. Ось і коли востаннє був у відпустці, теж завітав до матусі, – розповідає сусідка Світлана Хіта. – І знаєте, напевно, він вже тоді щось передчував, бо коли повертався додому, ми вийшли надвір й Андрій тоді сказав: «Світлано, не залишайте мою маму, відвідуйте її, підтримуйте, прошу вас!».
Чоловік повернувся на фронт. Через деякий час з ним обірвався зв’язок. 40 днів мама не мала жодної звістки від сина, нарешті він їй зателефонував. Це було 4 січня.
– Мама Андрія тоді набрала мене і так зраділа, каже: «Андрій мій на зв’язок вийшов!», – пригадує Світлана Хіта.
Та невдовзі син знову зателефонував і сказав мамі: «Їдемо туди, звідки нас вже привозять!». Як знав, як передчував, бо сталося лихо – Андрій Рижков загинув при виконанні бойового завдання у Курській області.
Чи зможе хтось розрадити згорьовану матір, на долю якої випало стільки трагічних випробувань. Кілька років тому у ДТП загинули її старший син Леонід, невістка та онук. Згодом поховала ще одного онука. Відійшов у засвіти син Володимир, а тепер в останню земну дорогу провела сина Андрія.
Залишилася у матері єдина донька, яка тепер буде її опорою.
Про Андрія у селі залишиться хороший спогад, бо був щирою, позитивною людиною, добрим та уважним.
– Дуже акуратний, усе у нього завжди в порядку було, – згадує про свого сусіда Світлана Хіта. – А добряк який! Прийде у магазин, побачить там дітей, то і цукерків їм накупляє, і печива. Та й на допомогу приходив, якщо треба. Дуже шкода Андрія – хорошою був людиною.
Поховали Андрія у рідному селі Обич. З рідної сільської домівки його востаннє провели знайомими вуличками на місцевий цвинтар, де тепер спочиватиме Герой-захисник Андрій Рижков.
Він житиме у пам’яті людей, а в серцях рідних ця втрата ятритиме завжди. Бо втрата близької людини – це вічний біль.
Нехай Всевишній підтримає у такому невимовному горі усю родину, особливо – маму, яка поховала третього сина…
