“Хочеться жити”: історія ветерана з Тернопільщини, який втратив ногу на війні
Сергій Івахів — ветеран російсько-української війни з Тернопільщини, боєць 81-ї окремої аеромобільної бригади. Під час виконання завдання на Луганському напрямку підірвався на міні та втратив частину ноги. Після завершення реабілітації йому вдалося повернутися на роботу до пекарні, де раніше працював тістомісом.
Свою історію чоловік розповів Суспільному.
“Після того, як побував на межі смерті, то хочеться жити. Третій рік, як я живий, я рахую, що третій рік, бо мене вже не мало бути. Біля дочки, жінки живу, менша дочка народилась. Є розуміння, що того всього могло не бути”, — говорить Сергій Івахів.
Чоловік розповідає, що військовий досвід уже мав. Із 2016 по 2019 рік проходив службу за контрактом у Чорткові. У 2023 році вступив до Збройних сил України.
“Звичайно, було страшно, бо наші позиції були ще за селом. Коли йдеш по селі — темно, чуєш перший раз прильоти, дрони літають. Не розумієш, що куди, ще став на шифер, скло — воно своє грає. Але старався тримати себе в руках”.
Сергій Івахів говорить, що був на Луганському напрямку, де втратив частину правої ноги.
“Наша група складалася з п’ятьох осіб. Перший встав на міну “Пелюстка” — йому зразу відірвало стопу по кісточки, він був у простих кросівках. Я йому надав допомогу, наклав турнікет. Зійшов зі стежки, по якій ішов, і встав правою ногою. Мені ногу не відірвало — я був у наших берцях, але старішого зразка, і мені відірвало повністю п’ятку. Ну і ззаду все посікло, бо я задом йшов — до сідниць у мене є осколки. У паху були осколки — діставали так само. Я собі наклав три турнікети”.
Після поранення Сергія перевели до Харкова, де за п’ять днів провели вісім операцій та ампутували частину правої ноги.
“Після Харкова я потрапив до Львова, у лікарню на Личаківській, госпіталь. У Львові мені ще зробили три операції. Після Львова в мене вже кукса трохи підзагоїлася — мене відправили в Чернівці, у військовий госпіталь. Там ще дві операції. Вже кукса була готова, зажила. І мене відправили у населений пункт Вашківці в Чернівецькій області”.
Дружина Сергія Тетяна розповідає, що з чоловіком завжди була на зв’язку. Коли дізналася, що Сергій поранений, зразу поїхала до нього в Харків.
“Він подзвонив з таким сміхом, що він трошки поранений. Каже: “Я трохи поранений, трошки ногу підірвало, але все добре”. Подзвонив він до мене з іншого номера, і зв’язок перервався. Ми тоді вирішили, що будемо їхати до нього. Швидко зібралися, ввечері взяли квитки на Київ, а з Києва знайшли маршрутку, що їхала на Харків”.
Раніше чоловік працював тістомісом на пекарні. Після завершення реабілітації Сергій Івахів повернувся на роботу.
Чоловік говорить, що роботодавець запропонував йому іншу посаду.
“Моя робота дозволяє мені працювати дистанційно. Для неї треба лише ноутбук, телефон і інтернет. І я можу дозволити собі працювати там, де мені зручно. Відповідно, тістомісом не міг працювати, бо це фізично важка робота, особливо для ніг. Тому він запропонував мені посаду менеджера пекарні. Трохи було незвично звикати, бо моя робота полягає у спілкуванні з людьми. Люди бувають різні, а по роботі мені треба стримуватись під час розмови або на їхні питання — було трохи складно”.
