Сергій Притула: «Мрію знятися у молодіжній комедії!»

Закоханий у сільську дівчину Марічку «крутий» хлопець Антон, продюсер починаючого співака – Валєнтін, прибиральниця Верховної Ради Ілона Давидівна, ведучий ранкового шоу «Підйом»…

Сергій Притула має багато образів на екрані й лише один незмінний у житті. Насправді телеведучий кардинально відрізняється від своїх героїв, він – серйозна людина, відданий сім’янин та справжній друг. З Сергієм Притулою ми спілкувалися у київському ресторані.

– Сергію, знаю ви завжди були активістом – починаючи від шкільних років. Що вас до цього спонукало – творчість чи рано виявлені лідерські якості?

– У ранньому дитинстві полюбляв розповідати гостям гуморески. Ставав на стільчик, тішив гостей й радів з того, що мені аплодують. Згодом почав виступати на шкільних вечорах, в інституті брав участь у різноманітних конкурсах художньої самодіяльності та КВНах. З часом зрозумів, що, крім оплесків та морального задоволення, можу отримувати за це гроші.

– Коли заробили свої перші гроші?

– У сьомому класі ми зі старшим братом Василем вирішили купити мамі шубу – це було після розвалу Союзу. Тоді мама з татом моталися в Польщу, купували джинси й продавали, аби витягнути нас… Ми з Василем колядували, щедрували, засівали – збирали гроші у три етапи. На зароблені кошти придбали шкірки сто двадцяти афганських кроликів, з яких пошили подарунок. На першому курсі, аби заробити якусь копійчину, писав на замовлення реферати та курсові, а з другого курсу почав працювати на «Радіо Тернопіль – 106,1 FM». Мій брат – фаховий юрист, входить у трійку найкращих адвокатів Тернополя, тож давно має можливість матеріалізовувати мамині мрії.

– Як ви потрапили на радіо?

– Починаючи від 1996 року, відколи радіо «Тернопіль» з’явилося в ефірі, я був його відданим фанатом – з ним прокидався й засинав, у мене була мрія там працювати. Вже коли став студентом, ми з товаришами розробили проект, який хотіли запропонувати керівництву радіо, аби нас взяли на роботу. Я тричі приходив туди, але перед входом ставало страшно – розвертався та йшов. Та й батьки були проти, аби я працював – потрібно було вчитися. Одного разу познайомився з діджеєм цього радіо Ігорем Качмарським. Він розповів, що звільнилося багато людей, тому оголосили конкурс на нових працівників. Я вирішив спробувати свої сили, й через декілька тижнів після кастингу мене взяли на роботу. Перші зарплати були 80-100 грн. Вистачало, щоб заплатити за кімнату, яку знімав, й два рази сходити з друзями на пиво…

– Тепер серед ваших друзів багато відомих людей?

– Більшість моїх друзів не мають відношення до шоу-бізнесу. У «Підйомі» за тиждень проходить близько 20. За півтора року кожен із них встигає побувати у нас декілька разів. З багатьма товаришую, але не хочу оголошувати список. Найближчими вважаю людей, з якими пережив багато життєвих незгод. Згадую, як у часи тотального безгрошів’я до мене в гості приїхала подруга, й привезла картку поповнення рахунку на 50 грн. та проїзний квиток на місяць. У такі моменти починаєш усвідомлювати, хто твої справжні друзі…

– Чому наважилися переїхати з Тернополя до Києва?

– Поки мене все влаштовувало в Тернополі – переїжджати не збирався. Але згодом зрозумів, що всі можливі планки вже взято – я був капітаном найкращої в Західній Україні команди КВН, три роки поспіль мене визнавали найкращим діджеєм у місті. Тому вирішив розвиватися далі. Мене цікавило телебачення, оскільки, живучи в Тернополі, працював на «Інтері» в передачі «Було ваше – стало наше».

– У Києві мало хто спілкується українською мовою. Це для вас принципове питання?

– У мовному питанні жодних принципів бути не повинно. Якщо спілкуєшся мовою, яку всмоктав з молоком матері, – почуваєшся комфортно. Я – за поміркований націоналізм. Коли бачу, що комусь важко розмовляти українською, – переходжу на російську, цією ж мовою веду корпоративи. Іноді не переходжу на російську принципово – якщо бачу, що людина не поважає українську мову й навіть не пробує розмовляти нею.

– Чим займається ваша дружина?

– До народження сина була адміністратором в автосалоні. Зараз у декретні