У Вільнюсі є дух, який свого часу панував на Майдані в Києві

Відчувається, литовці привезли цю атмосферу до себе, наче вічний вогонь. На ці думки наштовхнула розмова з місцевим волонтером Гарольдасом Даублісом – економістом за освітою, бізнесменом, волонтером.

Ми розговорилися на площі перед стінами будинку парламенту, де 1991-го мешканці Вільнюсу, переважно студенти, вдень і вночі готувалися перекрити рух радянським танкам. Гарольдасу на той момент було 18 років, першокурсником він теж жив на «литовському Майдані». «7 січня 1991 року нам, студентам, тоді достроково закрили сесію, — каже Гарольдас. — Ми були сповнені рішучості, що все вийде. Уночі і вдень тут у наметах теж жили люди, як і у вас в Києві, ми грілися біля багаття, ділилися їжею. Мої батьки у бідонах привозили з дому гарячий суп та чай, бутерброди. Друзі литовці з Німеччини тоді передали нам значну грошову допомогу. Здається, це була тисяча радянських рублів – велика сума на той час». Тому не дивно, що події в Україні були дуже гостро сприйняті у Вільнюсі.

Волонтерський рух тут – пульсуюче явище, яке миттєво реагує на події в Україні. Під час побиття студентів на Майдані в Києві наприкінці листопада 2013-го, Гарольдас і його друзі чітко відчули потребу підтримати українців. Вони пригадали свій тернистий шлях до свободи і вже не могли залишатися осторонь. «Багато історичних моментів Литви і України перегукуються, — каже Гарольдас. — Так, як у нас був потужний народний рух «Саюдіс», який очолював боротьбу за незалежність у кінці 80-их-початку 90-их років, у вас піднявся «Євромайдан». Саме 40 представників покоління «Саюдісу» у п’ятницю, 6 грудня 2013 року, першими вирушили в Україну, аби висловити підтримку. Кожен мав литовський національний прапор, стяги НАТО та Євросоюзу. Спочатку ми приїхали у Львів, тоді якраз почалося перше народне віче. Наступного дня вирушили в Київ. У першу ж ніч організували виступ на сцені Майдану зі словами підтримки, разом співали гімн України. В неділю 8 грудня ще побачили повалення пам’ятника Леніну, який знаходився на перетині вулиць Хрещатик та бульвару Тараса Шевченка. Ввечері того ж дня вирушили назад у Литву, бо треба було повертатися на роботу. У Вільнюс ми привезли неймовірну спільну енергетику Майдану, яка «заряджає» наше суспільство і досі».

За словами Гарольдаса, київський Майдан став точкою відліку, коли Литва пліч-о-пліч пішла з Україною. З того часу швидко розширювалася мережа волонтерства у Вільнюсі та околицях. Уже після перших поранень на Майдані відбувався масштабний збір допомоги. «Ми робили акції біля Посольства України в Литві, у Старому Місті, був навіть міні-автомайдан, — розповідає Гарольдас Даубліс. — У Литві є 200-метровий прапор України, який демонструємо на публічних заходах. Ми піднімали українське питання серед своєї громадськості щодня. Паралельно з’явилася і політична активність у цьому напрямку, адже влада не могла не помітити і не відреагувати на цей рух».

Платформа співпраці волонтерів у Литві розпочалася із інтернет-мережі Facebook. Гарольдас був засновником волонтерської організації «За демократію в Україні», на яку в Facebook підписалися 3000 користувачів. Окремі відео про Україну в групі сягали 200 тис. переглядів.

Наразі у Литві є до десятка волонтерських груп, які працюють на постійній основі, та сотні окремих громадських ініціатив. Різні напрями цієї роботи дають можливість зібрати необхідне в оптимальні терміни, починаючи від шкарпеток до тепловізорів. До слова, саме з Вільнюсу йде чи не найбільша частка оптичних приладів, екіпіровки. У Литві є власне виробництво тепловізорів високої якості. Тут пильно слідкують і за прозорістю процесу збору та звітами про передану допомогу. «Коли відбувалися масштабні трагедії, як Іловайський котел у серпні 2014 року, ми відчули складність у логістиці передачі допомоги в Україну, особливо на митниці, — каже волонтер. — Тоді спробували виділити окремі спеціалізації щодо технічних деталей. Припинили везти те, що можна купити в Україні».

Литовці допомагали Самообороні Майдану наводити лад і у Межигір’ї. «Межигір’я – переконлива причина, чому українці «скинули» свого президента, людину, в якої на робочому столі навіть не було місця для комп’ютера, яким навряд чи і вмів користуватися Янукович», — каже литовський волонтер.

Гарольдас Даубліс був спостерігачем в Ізюмі, Слов’янську під час усіх виборчих кампаній у період після Майдану. «Мені дуже сподобалося, коли наприкінці весни 2014 року на виборах Президента, ми заїхали у село неподалік Ізюму, — пригадує мій співрозмовник. — На той час не всі розуміли масштаб погроз з боку загарбника і його можливості. Але у сільській школі, де знаходилася виборча дільниця, правоохоронці і вчителі, які працювали в комісії, дуже щиро говорили про свої українські сподівання, демонстрували впевненість у собі, очікування невідворотності змін до кращого – дивне романтичне відчуття, що пронизувало і все литовське суспільство на початку 90-их. Цей оптимізм простих українських людей ще довго жив у мені потім. Вірю, ці добрі думки ще матеріалізуються. Всі зусилля української сторони – не бутафорні, тому отримують результати. Ми розуміємо, що Майдан переміг».

Коли ми прощалися, Гарольдас попросив передати українцям, що руки не варто опускати, і говорити про зраду теж не можна. «Кожного дня у цьому квазісвіті на Сході міцніє українська армія, — переконаний литовець. — Розумію, складно усвідомлювати, що ворог відібрав у тебе улюблену частину країни. Але те, що ти саме зараз не здатен на це вплинути, не означає, що цього не буде взагалі. Це тривала проблема, яку не перестрибнеш. Однак, Україна на правильному шляху. Вочевидь, прийдешня зима буде ще складнішою за попередню. Тому права на песимізм в українців нема, треба діяти».

Ірина ЮРКО.

Тернопіль – Вільнюс.