Василь Лабай планує писати репортажі з “гарячих точок”

Майже 15 років життя присвятив армії тернополянин Василь Лабай. За цей час чоловік навчився добре поєднувати професії військового та журналіста.

 – Якби в мене була можливість повернути час назад, я не змінив би нічого, – говорить Василь Лабай. – Служба, наче трясовина, втягнула мене і не відпускає.

Навчився самодисципліни
Василь почав захоплюватися військовою літературою у школі. Навіть пригадує першу книгу, яку тоді прочитав – “Щасливий день суворовця Криничного” Івана Багмута. Розповідь про кадетське життя так захопила хлопця, що він просив батьків відпустити його в суворівське училище. Однак батьки такий вибір сина не схвалили.
– Та я твердо вирішив, що все одно стану військовим, – продовжує чоловік. – Гуманітарні науки мені давалися легше, ніж точні. Тож після закінчення школи поїхав навчатися до Львова – на військового журналіста.
П’ять років дисципліни та порядку навчили тернополянина, перш за все, самоорганізації.
– Армія – школа життя, – вважає він. – І справжньому чоловікові просто необхідно її пройти. До того ж, хто, як не ми, захищатиме державу? Адже воєнної небезпеки для України ще ніхто не відміняв. І саме військові захищатимуть Вітчизну та народ у разі виникнення конфлікту, що загрожуватиме національним інтересам. Шкода тільки, що часто влада про це забуває та повертається до військових спиною…
Такий собі універсал
Із 2001 року Василь Лабай працював кореспондентом у вінницькій газеті “Крила
України” – військовому виданні Повітряних Сил Української армії. У відрядження літав по всій Україні. Із 2007-го служить у Тернополі. Обіймає відразу дві посади – спеціального кореспондента центральної газети Міністерства оборони України в області – “Народна армія” та офіцера Західного регіонального медіа-центру.
Відтак Василь Лабай давно виступає посередником між військовими й цивільними в інформаційній сфері. На його переконання, це – вкрай важливо. Адже суспільство у такий спосіб дізнається про роботу різних складових військового відомства. Нині офіцер навчається у Національному університеті оборони України за оперативно-тактичним рівнем підготовки.
– Нам до труднощів не звикати, – посміхається тернополянин. – Професія
військового, як і будь-яка інша, вимагає постійного поглиблення знань.
Хоче побувати в місії
У майбутньому Василь Лабай планує написати не один репортаж із “гарячих точок”, побувавши в місії з українськими миротворцями. Нині на одне таке місце військового журналіста, за його словами, претендують чотири чоловіка. Тож він продовжує сподіватися.
– Вихідні намагаюся також проводити насичено, – додає він. – Разом із колегами та друзями граю у футбол.
А ще – він любить великий теніс і шахи. Однак найбільше часу – хоч це не завжди вдається – намагається приділяти коханій дружині та дітям – дев’ятирічній Марії та чотирирічному Андрійкові.
До слова, тернополянин хоче, щоб і його син був військовим. Щодня спостерігає, як вправно Андрійко приміряє батьків кашкет.
– Звичайно, мені буде приємно, якщо син піде моїми стопами. Проте, якщо вибере собі інший шлях, сильно не засмучуватимуся, – каже військовий журналіст. – Не хочу травмувати дитячу душу.

“20 хвилин”

Коментарі вимкнені.