Якийсь позитивний слід ще залишається в душах тих, хто стикається зі мною, – Борис Гора

На запитання, що взагалі Борис Гора робить в селі, він відповідає одним словом: живу. Коротко, логічно і просто. А живе відомий мандрівник у Млинках Чортківського району уже сьомий рік. Переїхав туди, залишивши у Тернополі все.

– По можливостях роблю необхідне. Спочатку була типу хата сільська, а зараз можна жити зі зручностями. Своїми руками багато чого роблю.  Те, що простіше, що  необхідне і пов’язане з туризмом.

– В чомусь вам хтось помагає?

– Так. Трохи  місцеві долучаються до земляних і мурованих робіт. Та й друзі з Тернополя по майстерках.

 – Оті цікаві автомобілі, що час від часу з’являються на вашій сторінці у фейсбуці, звідки вони? Хто їх переобладнав?

–  Купив для вирішення питань по туристичній роботі, та й для зручності в селі. Вони не переобладнанні, а просто якось зремонтовані, аби їздило.

Запорожець, УАЗ, БАРКАС, Гольф. Попередні власники над ними шаманили, а тепер я намагаюсь їх підтримати. Запорожець вже на заслуженому, для туристів –  на фото. УАЗ і Баркас –  на заміну для доставки катамаранів. Гольф для всяких похідних життєвих питань в селі, трохи для задоволення.

– Скільки років тим машинам?

78, 88, 81, 87 – роки випуску.

 – Кажете, що живете для себе. А як це – жити для себе? Що вкладаєте у зміст цього?

–  Нічого не роблю громадського, як то було колись в Тернополі.

 – Можна сприйняти, що людина, яка живе для себе, егоїст. А ви як себе сприймаєте?

–  Слово егоїзм слово мені не подобається. Думаю, що я ще не егоїст. Якийсь позитивний слід ще залишається в душах тих, хто якось стикається зі мною.

 – Коли ви їздили в АТО і чому?

–  У серпні минулого року, в Айдар. Заробив копійку та хотів якось помогти. Син Любко залишався для підстраховки на місці. Та й була видимість наступу, хотілось,  шоб та война скінчилась.

 – Що вас там найбільше вразило і які висновки привезли із собою?

– Більшість мобілізованих воювати не хочуть, чекають дембеля. А добровольці –  нарвані, хочуть зброї і виконувати завдання.

– Дружина нині з вами у Млинках? Чим вона займається?

– Так, Світлана зараз в Млинках. Приготувати, прибрати, попрати…

 – Чому не сприймаєте ніяких організацій державних, чиновників?

–  Чиновники деякі вже помінялись на позитив. Не все одразу. Але багато ще є там з вигоди. Та й просто паперові бюрократи.

– Чому так і не змогли ніде вчитися?

– Нецікаво і непотрібно.

– Звідки черпаєте натхнення до життя? Що вами рухає, що додає сил?

–  Світлана. Від неї зараз залежить зміст і пріоритети в житті.

 – Ким для вас є діти: опорою, натхненням, стимулом рухатися далі?

– Вони вже дорослі і самостійні, стараюсь не заважати.  Підстраховують мене. Намагаюсь вникати в їхні питання і допомагати.

– Чого вам у житті бракує?

– Терпіння, врівноваженості. Щоб не було отої війни.

 – Чого бракує взагалі українцям?

– Єдності. Сильної віри своєї.

Наталка Петрів