Сергій Коновал “Норд”. Історія звитяги

Ще зовсім юним хлопцем Сергій пішов воювати проти російських окупантів після початку російсько-української війни у 2014 році в складі Добровольчого Українського Корпусу “Правий сектор”.

Після спаду активних бойових дій Сергій почав займатися просвітницьким напрямком. Очолюючи 6-ту Резервну сотню ДУК ПС на Тернопільщині, “Норд” тренував молодь, готував майбутній резерв для боїв з окупантом.

Сергія любили і поважали всі, навіть опоненти. Його щирість, доброта і якась дитяча усмішка, нівелювали всі конфлікти.

Паралельно від роботи з молоддю Сергій працював як кінооператор. Саме він був рушійною силою у фільмі про українських кіборгів під назвою “Трохи нижче неба”. Два роки ми з Нордом їздили по Україні і записували інтерв’ю з очевидцями боїв в ДАП.

Ми не мали коштів, ледве вистачало на їжу. Камеру нам подарував волонтер з Праги. Машина, на якій ми їздили, здавалося, розлетиться від старості і поломок. Проте ніхто не здавався. Тим більше, що згодом ми отримали підтримку від Руслана Горового. Як наслідок роботи нашого “тріо” ми отримали дуже класний фільм про українських воїнів, які протистояли переважаючим силам ворога у Донецькому аеропорту.

Варто зазначити, що багато моїх знайомих з довоєнного життя працювали за кордоном, їздили на море, жили у своє задоволення. Ми ж з Сергієм у перервах між фронтовими ротаціями, намагалися зберегти щось для майбутніх поколінь. Один Бог знає, звідки бралися сили і стимул.

Паралельно фільмом про кіборгів ми працювали над короткометражними стрічками про українських воїнів, які об’єднали в проєкт #Здобули_життя_вічне_вбою. Як наслідок, українці тепер мають змогу переглянути фільми про добровольців під назвами: “24, Хитрий, Казах, Стоматолог, Макс..”

При тому, Сергій розвивав свою сотню, навчав стріляти, брав участь у різних громадських акціях, співпрацював з бійцями ЗСУ та інших військових формувань.

Згодом ми з Сергієм задумали фільм, який вже побачили тисячі українців. “Шлях поколінь” – став маленьким ударом по московській пропаганді і вже зібрав кілька мільйонів гривень на підтримку українських воїнів.

Водночас Сергій з однодумцями працював над створенням – “Будинку Ветеранів” у Тернополі. Держава не приділяла належної уваги ветеранам, які воювали проти московитів. Саме тому, такі активісти, як Сергій, брали на себе ініціативу і вели за собою тих, хто продовжував боротися за незалежність України.

Крім знімання, ми не забували про фронт. Крайній раз ми спільно з “Нордом” воювали у 2019 році в місті Мар’їнка. Підрозділи 24-ї Королівської бригади Збройних сил України просувалися в напрямку Донецька. Наша добровольча група активно їм допомагала. Вдень і вночі ми копали суху Донецьку землю в напрямку шахти Трудівської. Спека, російські найманці, комарі були нашими противниками, але ніхто не думав здаватися. Навпаки, ми робили все, щоб зменшити кількість московитів в Україні.

У вільний від боїв час ми розпочали новий проєкт з трьох фільмів. Перший – це фільм про бойову операцію українських воїнів під назвою “Цемах”. Другий фільм – це історії нащадків воїнів УПА, які жили поблизу Донецька. Третій фільм – Дорога в Карпати, грандіозні зйомки якого ми з Сергієм розпочали в Тернополі та Тернопільській області.

Повномасштабне московське вторгнення не дало можливості нам їх завершити.

Сергій знав, що буде велика війна. Він з друзями готувався. Як тільки московити застосували ракети, вони уже згідно з домовленостями і підготовкою їхали до Києва, щоб протистояти агресору.

Бійці ДУК ПС воювали славно. Вони знищували ворога, наводячи жах на нього. Через деякий час Сергій з побратимами став частиною ССО, а згодом на базі підрозділів ДУК ПС була утворена 67 бригада Збройних сил України.

“Норд” брав участь в боях за Київщину, згодом була Харківщина і Донеччина. Саме від Сергія я дізнався правду про бої за Бахмут. Дехто події в даному місті називає “Фортеця Бахмут”. Хоча там потрібно писати назву “Наш біль Бахмут…”

Бої в сучасній війні – це окрема сторінка для розмови, яку я вже не зможу подати так оригінально без мого друга і побратима…

Повномасштабне московське вторгнення змінило кожного з нас. Сергій теж змінився. Будучи офіцером і командуючи ротою, він чимало здобув і втратив. На його обличчі я все менше бачив посмішку. Важкі бої, особливо під Лиманом, а віднедавна і в Часовому Яру, виснажували його.

Свіжим подихом і розрадою для Сергія була його дружина Оля. Вона підтримувала постійно і допомагала. Це приклад для всіх, хто на фронті, і тих, хто в тилу – підтримуйте одне одного. Не їжте, а доповнюйте, будьте разом в радості і горі, тоді легше воювати і долати перешкоди.

Останній раз я бачив Сергія за два дні до того, як вони з Олею мали розписатися. Він розповідав мені про майбутню подію і в той же час ми говорили про дрони-камікадзе та зйомки документально фільму в його батальйоні.

Так, Сергій, незважаючи на війну, хотів знімати. Він марив кіно, складав плани, знімав бойові дії на “ґоупрошку”. Він хотів мати кіно, яке передасть сьогоднішню історію майбутнім нащадкам.

За день до рокової години я написав йому: “Слава Україні. Як ти, Друже?” -” Героям Слава. Намагаємося втриматись. Як ти?”.

Я йому відповів, але відповідь застигла в просторі…

Сергій Коновал “Норд” зробив для України за десять років війни більше, ніж деякі чиновники чи депутати.

Я дуже прошу очільника Тернополя Сергія Надала та депутатський корпус міста, обласної ради гідно вшанувати Героя.

Школи і вищі навчальні заклади Тернопілля мають ставити приклад життя і війну Сергія в приклад для школярів і студентів.

Будь ласка, тільки не кажіть мені, що кожен, хто воював чи загинув, теж Герой, я це і так знаю. Проте, не кожен жив для України і Тернополя так, як це робив Сергій. Не кожен віддав десять років свого життя війні. Не кожен вів за собою в бій…

PS.

Мій дорогий і любий друже, пробач, що моментами не слухав тебе. Своєю байдужістю робив боляче. Ти прощав і підтримував. Був поруч, творив і надихав.

Ти – воїн, яких мало, лицар нової України. При Божій допомозі, я постараюся завершити все, що ми з тобою почали. Навіть більше…

Вічна пам’ять, Сергій Коновал “Норд” – лейтенант, командир другої роти другого батальйону 67 бригади Збройних сил України. Ти навіки в моєму серці, Друже.