“Є чи нема часу – питання не стояло”: у Тернополі викладач і студенти 10 років плетуть маскувальні сітки

На історичному факультеті Тернопільського педагогічного університету 10 років для військових плетуть маскувальні сітки. Роблять це студенти і волонтери, серед яких тепер є і переселенці. Організував цю роботу декан цього факультету Володимир Кіцак. Про процес виробництва маскувальних сіток він розповів в інтерв’ю Суспільному.

“У нас вже 11 рік йде велика війна. Війна з потужною державою, яка задалася метою знищити нас, як державу, знищити людей, принаймні, всіх нетолерантних до Московії, всіх решта вбити або переселить на захід. Ситуація з лікарнею “Охмадит” є яскравим прикладом реалізації тих планів Московії, які вона впроваджує в життя в сучасності. Почалась війна і мої студенти, викладачі нашого університету масово пішли на фронт. Відповідно, треба було допомагати. У результаті питання: є чи нема часу — в принципі не стояло. Завідувач кафедри стародавньої середньовічної історії Іван Степанович Зуляк пішов на фронт кулеметником у 80 десантно-штурмову бригаду. Один із запитів, який він прислав — “хлопці, треба три маскувальні сітки”. Де їх взяти, що де? Почали шукати по складах в Україні, маскувальні сітки не виготовляли зовсім. А те, що лишилось з радянських часів, вже давним-давно посипалось від старості. У результаті, почали робити, з чого вийде. Потім з’ясували, що у Харкові є, мабуть, єдине в Україні підприємство, яке професійно робить рибальські сітки, і ми почали співпрацю з ними. Далі постало питання тканини. Зрозуміло, що тканини камуфляжного типу, піксельного тим більше, тоді ще не було. Через те, спочатку брали, що є, а потім здогадались, що тканину, виявляється, можна фарбувати. І тут почалось. На моєму подвір’ї зробили величезний мангал, поставили чотири сорокалітрових казани і далі пішла “коломийка”, дуже, я вам скажу, весела, от як чорти в пеклі смолу варять — тут так само я з моїми студентами кип’ятили тканину. На один сорокалітровий казан — це 3 кілограми тканини”.

Де зазвичай ви берете тканину?

“Є два джерела. Перше, мабуть і основне – це небайдужі люди, це тернополяни й жителі довколишніх сіл. Мені навіть останнім часом пересилають з Італії ту тканину, яка там очевидно викидається, чи десь збирається. Масово присилають простирадла і ми їх фарбуємо. Друге джерело набагато менше, але теж важливе: в Тернополі і на околицях міста й області є швейній фабрики, які працюють на Міністерство оборони або просто роблять військовий одяг. Ну і як в будь-якому виробництві є відходи. У результаті ті обрізки ми забираємо і теж вплітаємо в тканину наших сіток”.

Які речі загалом варто приносити для плетіння сіток?

“95% людей користується білою або злегка фарбованою постіллю. Малюночки, ведмедики, їжачки, коники і квіточки — воно все не має значення. Єдина вимога — щоб тканина не була штучна. Стан теж не має значення, якщо воно ще тільки не розповзається під руками — все, це годиться. Його можна принести сюди і далі фарбування займає годину кип’ятіння. У нас є осінні сітки і зимові, кольористка змінюється відповідно до сезону. Але фарби не одного кольору, бо те, що є в продажі, воно не годиться. Кольори занадто занадто яскраві й неприродні. А природа вимагає спокійних пастельних кольорів і це менше кидається в око, ніж щось яскраве, відповідно, я їх міксую відповідно до того, який колір мені треба. Тобто, можна зробити під сосновий ліс, можна під листяний ліс, можна під ранню й під пізню осінь. На Донеччині й Луганщині є терикони. А вони такі собі сірувато-рожево-коричневі, можна і такий колір. Можна під осінній безлистий ліс зробити, тобто, практично повністю коричневу тканину різних відтінків. Наприклад, якщо хлопці стоять на Чернігівщині — то там, в основному, хвойні ліси, часто просять темний колір. А якщо, наприклад, захід Луганщини — ліси листяні, просять світліші кольори. Зараз у нас поки що зелено, а на сході вже, наскільки я розумію, все вигорає шаленими темпами, значить, будуть просити колір стиглої пшениці, колір опалого листя з переходом до коричневого. Все це фарбується, міксується і виходить те, що просять”. 

Чи складно фарбувати такі об’єми тканини?

“Що нам дуже допомогло: одна знайома з Італії зуміла домовитись за промислову пральну машинку. Вже у квітні 2022 року з Італії її привезли сюди спочатку на склад. Вона величезна, в мій ріст, важить добрих 400 кілограмів. Там два величезних мотори, тому що це вже не казан і продуктивність: машинка за півтори години пере 15 кілограмів і я це можу зробити практично сам. А далі треба людей не розвішування. Коли я варю в казанах — треба, щоб хтось рубав дрова, підтримував вогонь, хтось витягував, викручував, спробуй його викрутити, от зараз машинка сама викручує. От спробуйте викручувати тканину, яка має 95° чи 97°, відповідно, їй треба дати охолонути, а це все гальмує роботу. У результаті те, що зараз — ну це я “як на світ народився”. Ну і кількість зросла. Якщо раніше, скажімо, 100 кілограмів на день — це було дуже багато, то зараз за день можна мати 200-300 кілограмів тканини”, – ну це приємно”.

Скільки вдається виготовити сіток на місяць?

“Все залежить від двох речей. Перше — чи працюють зараз фабрики і чи мають замовлення на пошиття, тоді є залишки тканин, обрізки. Друге — чи нормальна погода, така, от як зараз, суха, щоб те, що я виправ, могли висохнути. І важливо, щоб було кому вчасно сітки завести. Левова частка людей, які в’яжуть сітки — це студенти історичного факультету, а також я щиро вдячний тернополянам та жителям Луганщини, Харківщини, Херсонщини, Миколаївщини, раніше й Київщини, які були в нас”.

Чи загальмувався процес із відключенням світла?

“Власне в чому проблема, перший раз – це дві години, другий раз вже більше. Тобто, якщо у мене тригодинний цикл, то я в кращому випадку встигаю два рази пофарбувати 30 кілограм. Далі треба чекати, я стараюся викрутити так, щоб встигати у шестигодинні періоди, тоді за 6 годин можна 4 рази фарбувати”.

Що кажуть військові про сітки?

“Вони реагують позитивно, найкраще коли присилають фото. Нашими сітками накриті зенітно-ракетні комплекси С-200, С-300, леопарди, різноманітні конструкції, джипи, БТР, БМП, позиції накриті, окопи. Якщо грамотно викопати окоп, а ще у лісі, то взагалі нічого не помітно. Наші хлопці, коли копають окоп, то землю не викидають, попри окоп засівають насіння трави, потім поливають і за два тижні окоп стає вузькою смужкою, де вже все зелене і зливається із довколишнім пейзажом. Між древами натягують сітку й FPV дрони окопа не бачать. Коли були атаки, то мені присилали фото, що ці дрони просто завішуються на сітках. Вона є міцна і порвати її руками не вийде. Був випадок один, мені з Італії прислали її і на ній завісився ланцет і підірвався, але коли вибухи на відстані понад 3 метри від 777 гармати, то жодного ефекту не було, хлопців, на щастя, поблизу не було, а вибухова хвиля нічого не зробила. Військові хвалять нашу роботу. Ось як вони потім розказують: “ми от приїхали на джипах на позицію, вийшли, замаскували джипи, пішли за півдня вертаємося — тут були наші джипи. Ну що, їх хтось вкрав? Ну було би чути звуки мабуть. Шукаємо”.

Виготовлення сіток досить тривалий процес, як ви встигаєте робити їх для кожної порти року?

“Із зимовими сітками простіше, бо мені приносять білі простирадла, я сортую їх зразу, все що не кольорове і все, що біле, я відкладаю. Влітку намагаюся «наварити» тканини на осінь, а от з весною завжди проблеми тому що фарбувати раніше квітня в нашій зоні не виходить. Пофарбувати звичайно можна, але висушити не вийде. От весна, мабуть, найважчий період, тому стараюся з літа зробити деколи навіть якісь запаси на весну. Поки маю відпустку, то стараюсь зробити запас на осінь. Останні наші сітки ми відправляли в 141 піхотну бригаду, 10 гірську штурмову і зараз просять сітки на першу президентську бригаду. Сітки — це розхідний матеріал, вони втрачаються, горять, рвуться. За 11 років війни у мене шалена кількість знайомих на фронті, хтось із них демобілізувався, хтось знову пішов, все максимально банально, вони дзвонять і ми домовляємося, дають свою адресу і я пересилаю. Загалом за час війни ми передали сітки більш як на 45 підрозділів”.

Скільки треба грошей аби сплести одну сітку?

“Рибальська сітка це основа, коштує до 300 гривень і ще 200 гривень коштує фарба, це на одну сітку. Розмір сітки орієнтовно 4 на 9 метрів. За плетіння сіток ніколи нічого не платив, студенти усе роблять безкоштовно”.

Як вам вдалося залучити студентів і тернополян до виготовлення сіток?

“Плетення сітки — це для святих людей, воно нудне, не цікаве і дуже довге. Левова частка людей — це студенти історичного факультету і коли триває навчання, тобто з вересня до червня, тут постійно хтось є. Я щиро вдячний тим тернополянам, які відгукнулися на оголошення і які почули мене і хочуть не тільки воювати в соцмережах чи під під’їздом, а напряму долучитися до того, щоб врятувати чиєсь життя чи якусь нашу військову техніку від ворожих дронів, ворожої авіації”.

Що вас мотивує не втомлюватись і продовжувати далі купувати тканину, збирати людей, робити сітки?

“Я вже понад 20 років працюю викладачем історії України, розказував студентам десятиліттями про те, хто боровся за цю державу і хто загинув і далі, коли ці студенти пішли на фронт, я то не міг сказати: “Ну в мене відстрочка, через те, ви там, хлопці, служіть, а я тут буду вас підтримувати”. Якось це все некоректно. Тому, разом із студентами будемо допомагати і плести сітки, поки не закінчиться війна. Це питання життя і смерті нашої держави. І коли підіймають тему перемир’я — із ким там говорити, з цими нелюдами? Тому питання “не працювати” в принципі не стоїть. Я дуже вдячний дівчатам, хлопцям і своїй родині, що вони допомагають, бо без них ефективність би впала на 60-70%. Спочатку рахували сітки гектарами, потім почали футбольними полями рахувати, а коли кількість сіток перевалила за першу сотню, нам здавалось, що це дуже багато, а коли зараз їх вже 1600, то це просто цифри”.