Корал і льон. Емма Семків створює сучасні прикраси, наснажені давніми символами

Майстриня Емма Семків створює сучасні прикраси, наснажені давніми символами. Творить їх, використовуючи природні матеріали — льняну мотузку та каміння.

Моя співрозмовниця — архітекторка, двадцять років працювала у проєктному інституті. Коли запитую, скільки часу займається рукоділлям, каже, що її професія теж рукоділля, бо зі звичайної, буденної речі має постати щось цікаве та непересічне.

Що ж до прикрас, то все почалось із захоплення згардами.

— Якось мені потрапила до рук стаття про згарди — те, що їх утаємничене значення зашифроване в кожній рисочці, кожному вигині чи зигзазі — то мене зачарувало, — пригадує пані Емма. — Ці обереги породила наша земля, створили їх українські майстри, а носили наші люди. Мені захотілося зробити доньці на день народження намисто зі згардами. Знайшла майстра — Святослава Бурчака з Івано-Франківська, котрий за старовинними зразками виготовляє згарди. Він же й пояснив мені їх символіку. Намистини я зробила сама із полімерної глини, бо уявлення не мала, де взяти кам‘яні. Так з’явились мої перші коралі.

Майстриня інтуїтивно вибрала для коралів льоновий шнур.

— Згарди — це втілення народних вірувань, це давнина в сучасності. Що ще є давнє та сучасне одночасно? Та звичайний льняний шнур. Льон такий близький, такий живий та вічний, а разом із тим молодіжний та сучасний, — пояснює співрозмовниця. — А вузли, переплетення, петельки — такі звичні атрибути шнура.

Коли розглядаю вироби пані Емми, не перестаю думати, що вони мають вигляд повітряний, наче невагомий.

— Сам шнур легкий. Подивіться, який він має колір. Живий. Природній. А хіба в природі буває щось важке? Все живе легке, повітряне, дихає, — міркує жінка. — Мені дуже подобається працювати із льоновою мотузкою — вона жива. Інколи лусочки трапляються від стебел, це  приємно, рослинка ж. А технічно — інколи вибілюю, інколи шкіркою для полірування обробляю, щоб не коловся шнур, інколи придумую, як до товстого шнура причепити намистинку із маленькою дірочкою. Проте чим більше виникає проблем, тим цікавішим виходить виріб.

Іншим ключовим матеріалом майстрині є червоний корал, адже коралі — традиційна прикраса українок.

— В давнину правдивими коралями вважали ті, котрі здобуті в бою, а неправдивими — куплені. Саме ті, правдиві коралі, воїн дарував коханій. Якщо вона чулась вартою його звитяг, коралі приймала, а якщо не хотіла на себе брати зобов’язання, — ні. А ви питаєте, чому каміння червоне. Бо це любов, бо це кров, бо це звитяга, бо це традиція, бо це пам’ять, бо це наше рідне.

Деякі вироби майстрині схожі на скульптури — продумана форма й композиція — робота архітекторкою дається взнаки. Запитую, чи передує створенню ескіз.

— Інколи приходить ідея, починаю робити те, що придумала, а виходить негарно. Переробляю. І вже не я роблю, а матеріал диктує, що робити. І йому зовсім не цікаво, що у мене були інші плани. Ось такі ескізи, — усміхається майстриня.

Рукотвори — а найчастіше пані Емма виготовляє намиста, буває, в комплекті ще й сережки та браслет — вимагають різного часу.

— Інколи сіла, зробила, сподобалося, готово. А інколи почала робити, разів двадцять переробила, все розібрала і закинула, пів року полежало, згадала й зробилося щось зовсім інше, — каже Емма Семків.

Інна Шимановська

Фото зі фейсбук-сторінки Емми Семків

Терен